Містер кіт. У Львові переселенці з Київщини печуть пироги 

Смаколики спробувала журналістка "Еспресо.Захід". 

На честь улюбленого кота пекар Сергій назвав кав’ярню на Руській. Нині у Львові зі своїм другом печуть пироги, аби мати змогу прожити та ще й  допомагати війську. 

Більше тижня роботи і до невеличкого віконця вже черга. Випікає пироги  Сергій. За тиждень до війни він у Києві домовився із кав’ярнею, аби доставляти кілька пирогів на день. Зізнається, випікав для власного задоволення. Подобався сам процес, адже прокидався о п’ятій ранку і кілька пирогів за день вдавалося зробити.

Сергій з Ірпіня, а Іван із Бородянки. Їм вдалося виїхати під час окупації із подругою до Львова. Тут кілька тижнів волонтерили, але згодом закінчувалися кошти, роботи не було, тож взялися за давню мрію – облаштувати кав’ярню. 

"Я йшов по центру і побачив це віконечко, – зізнається Сергій. – І подумав, а чому б не спробувати? Вже, у принципі, нічого втрачати. Ми приїхали сюди в одному светрі і черевиках, більше нічого нема. Ось цей светр, я його Україна називаю".

Іван, котрий працює баристою в кав’ярні каже, роботи не міг знайти до душі. А до війни працював кілька місяців баристою у київській кав’ярні, тож мав трохи досвіду. Тут ще більше навчився і вже професійно варить каву.

"Ви заходьте на каву, не переживайте, я вже навчився, - жартує Іван. – А насправді, якщо серйозно, що ми втратимо, якщо не вдасться? У нас грошей і так немає, тому й переживати нічого. Виходу іншого не було. А Львів прийняв дуже класно, люди у всьому допомагали, тож сподіваємося, гостям кав’ярні сподобаються пироги і вони набувають популярності". 

Частину заробітку ми даємо на потреби війська

Нині робота у кав’ярні не вщухає. Сергій випікає пироги за власним рецептом і нікому не довіряє важливої справи. Яблучно – вишневий, цибулевий, шпинатний та курячий – смакоту розбирають ще гарячу.

"Буває так, що він печеться, а  його вже продали, – каже Сергій. – Але я всіх попереджаю, щоб вони хоча б вистоялися. Смачний пиріг тоді, коли постоїть звечора, а вранці його їсти. А рецепт доброго пирога – якісні інгредієнти. Тут тільки вершкове масло, сметана, борошно, трохи води та сіль. Я звик до домашньої їжі і неодноразово куштував те, що пропонують у кав’ярнях. Це переважно заморожені готові пироги, які просто розігрівають. Але смак зовсім не той, а про вершкове масло там навіть не йдеться".

Процес випікання у Сергія розпочинається о п’ятій ранку. Спочатку він готує начинку на кілька порцій, а потім тісто. Каже, не встигають обслуговувати усіх, адже запит на пироги дуже великий

"Тісто треба відчувати, – розповідає Сергій. – Тому я навіть не думаю про те, щоб хтось додатково випікав пироги. Так, нас наразі двоє, ще подруга Дарина нам допомагає. Насправді процес простий та водночас складний. Відпрацювали день – хтось їде за продуктами і вночі випікаємо". 

Випічка пирогів – справа, яку Сергій любив ще вдома, втім про власну кав’ярню навіть і не думав. Зізнається, завжди був страх. Львів та війна дали таку можливість. Адже гроші швидко закінчувалися, роботи не було, тож вирішили спробувати. Кав’ярню назвали на честь улюбленця Сергія – містера кота, який загубився на початку війни. 

"Ми переймаємося кожну секунду подіями в країні, адже читаємо новини, отримуємо сповіщення від друзів та рідних, – каже Сергій. – Наші рідні виїздили з-під обстрілів. А робота приносить користь нам, людям, місту, економіці. Бо кожен зараз робить, що може. Ми не військові, хоча, якщо потрібно буде, візьмемо до рук зброю і підемо воювати, але наразі кожен на своєму місці робить те, що може". 

"Львів нас дуже добре прийняв, – додає Іван. – Якби не місцеві, котрі допомагали у всьому, нам би не вдалося. Це прекрасне місто. Мене тут навіть похвалили за українську мову, хоча я завжди думав, що вона у мене погана. Ми поки тут, повертатися думаю, але не зараз. Батько був після окупації у Бородянці, каже там згарище. Але відбудуємо все обов’язково та повернемося". 

Хлопці сподіваються, що у Львові перебуватимуть тимчасово. Хоч і вдалося тут втілити мрію та все ж хочуть додому. А ще більше Сергій хоче знайти свого кота. У перервах між випічками їздить у Ворзель з надією знайти улюбленця.

"По всьому Ворзелю є моє оголошення щодо пошуку. Усі місцеві мене вже знають. Я просто ходжу по вулицях, гукаю: "Кіт, кіт!". Мені на зустріч виходять коти, я їх всіх підгодовую, але свого поки що не знайшов", – у відчаї додає Сергій. 

Тож хлопці працюють постійно. Перш за все, хочуть заробити на прожиття та допомагати армії. Домовилися, що половину заробітку віддаватимуть на потреби війська. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.