"Ми знаємо ваше походження". Як українець Зіновій Пак знищував російську хімічну зброю

Гостем програми "Вечір з Миколою Княжицьким" був учений, лауреат Ленінської та Державної премій Росії, керівник програм зі створення твердого палива для перших міжконтинентальних ракет Радянського Союзу і "нищитель" російської хімічної зброї, виходець з Галичини Зіновій Пак. Про це повідомляє "Еспресо.Захід".

Довідка.

Зіновій Пак народився напередодні Другої світової війни – в 1939 році, в селі Лани Соколівські, тоді в Львівському воєводстві Польщі.

Походив з заможної селянської сім’ї – в його діда було 100 гектарів землі. Батько загинув в німецькій тюрмі. Комуністи розкуркулили Паків, кілька разів виганяли з рідної хати.

В 1961 році Зіновій закінчив хімічний факультет Львівського університету і через державний розподіл потрапив на так званий "поштовий ящик 14" (так в СРСР шифрували оборонні підприємства).

Насправді це був головний інститут Союзу з розробки ракетних палив – Люберецький хіміко-технологічний інститут, що під Москвою. Почав кар’єру інженером, в 1988 обраний генеральним директором.

Пішов з інституту в 1995-му. Спочатку Боріс Єльцин призначив його головою Державного комітету оборонної промисловості, в 1996 – міністром оборонної промисловості. З 1997 – заступник міністра економіки РФ. В 1996-97 роках - член Ради безпеки та оборони Російської Федерації.

Автор 180 винаходів, зокрема твердого палива для КБ "Південне" в Дніпропетровську, завдяки якому вдалося забезпечити ядерний паритет в світі та знизити ймовірність атомної війни.

Вже за часів Путіна забезпечив ліквідацію 40 тисяч тон хімічної та бактеріологічної зброї РФ.

Захоплюється народним співом, уся родина Паків – співоча. Мати була хористкою в церкві, брат Василь створив хор на Стрийському вагоноремонтному заводі.

Зіновію Петровичу, ви справді чоловік унікальний: лауреат Ленінської і державної премій Радянського союзу, винахідник твердого палива для ракет, які виготовлялися у Дніпрі, ви також знищили хімічну зрою в Росії і були міністром оборонної промисловості Росії. Як так сталося, що ви, галичанин із села коло Львова, раптом опинилися на таких високих посадах і зробили такі винаходи?

Усе мало скластись інакше. Я не мав ніякого відношення до оборонної промисловості. Вступив в університет із села Лани Соколівські. Був першим зі села, що вступив у вищу школу. Тоді такого не було, не вірили, що це можливо. А далі в моєму житті відбулась неймовірна річ. Уявіть собі, що хімічний факультет має багато років, але жодного разу не було, щоб з Москви, з оборонної промисловості приїхали і вибрали якогось спеціаліста для себе. Такого не ставалось ні до, ні після. Тільки зі мною таке трапилось. Як це сталось?!

Після третього курсу вчена рада вирішила, що я буду працювати на факультеті. У селі я вже цим хвалився, що буду професором в університеті. Якось на вулиці з другом ми заспівали народну пісню "Берізку". Під’їхала міліція, склала акт та й поїхала, а я про й це забув. За тиждень до офіційного розподілу прийшов лист із міліції на ім’я ректора із записом: співали хуліганські пісні, а на зауваження співробітників міліції "виражалі прізрєніє к советской міліціі". Мовляв, просимо розібратися і повідомити. Для декана це була катастрофою. Комсомольські збори нас ніби виправдали, а як дійшло до парткому, то партія вирішила, що таким не місце в університеті. Хоч ректор Лазаренко прийняв рішення мене залишити, але йому пригрозили ЦК партії.

Тож коли почався загальний розподіл, мене мали скерували вчителем у школу. Але коли я прийшов у кабінет, то в куточку сидів якийсь чоловік, який каже ректору: "Я б його взяв до себе" і звертається до мене: "Підете в "поштовий ящик №14?". Це оборонна промисловість під Москвою". Я погодився, хоч і не знав, що це таке достеменно. Погодився, бо був ображений.

Так я потрапив у Москву. Мене не допускали до місця роботи майже рік. Я будував теплиці, пароми і чого тільки не робив.

Це допуск КГБ?

Так, це перевірка родини і біографії. А що тут було перевіряти. Я з батьківщини Степана Бандери. То ясне діло, що в них було багато роботи.

Я читав книгу про Ілона Маска і він згадує, як завжди захоплювався тими ракетними носіями, які виготовляються на Дніпровському заводі, що для нього було мрією досягнути цього рівня. Паливо для цих ракет ви винайшли? Це ракети із найбільшою дальністю польоту. Яка їх дальність?

Понад 10 тисяч кілометрів. Це ракети стратегічного призначення. Вони повинні від Москви до Вашингтону гарантовано долетіти. Бо для СССР головною ціллю був потужний оборонний комплекс США. В ті роки СССР пишався, що випередив США. Перша людина в космосі, перші супутники, ракетобудування… Але була одна проблема. СССР всі ракети будував на рідких паливах, що загалом не було проблемою, але стало. В 1960 році було випробування надзвичайно могутньої ракети Р-16, яку створило Дніпропетровське конструкторське бюро. Під час випробування, перед самим запуском, коли спрацював 2-й ступінь, все спалахнуло і вибухнуло. Загинули всі, хто був там. Коли почали розбирати ситуацію, то питають: а як в американців таке відбувається? А їм кажуть: у них такого немає, бо вони ніколи не використовували рідке паливо, воно дуже шкідливе і небезпечне. США використовували сумішні тверді ракетні палива. А коли спитали, що це таке, то відповіді не було. Бо в нас науки не було такої. Уявіть, а якби на тій ракеті була атомна бомба? Ця ракета могла б знищити половину Союзу. Тоді прийняли рішення, що потрібно змінювати технологію. Для космосу залишили рідкі палива, а для військових повинна бути надійна техніка. Бригада спеціалістів впродовж 10 років усі зусилля спрямовала на те, щоб наздогнати США. У 1970 році вже випробування йшли на твердих паливах, але вони були неповноцінними, ракети не досягали 10 тис. км.

Я й займався тим, щоб "і догнати, і перегнати". Коли Радянський Союз і США пішли на обмеження стратегічних озброєнь, то підписали незрозумілі для себе умови, зокрема, що ракета не може важити більше, ніж 104 тони. На ракету можна було ставити скільки завгодно боєголовок, але загальна вага не більше 104 т. Американці запустили "MX" свою, ми ж мали зробити альтернативу. На тих паливах, які є в США, наші не могли потягнути цілу боєголовку, не вистачало енергії, бо СССР відставав у композиційних матеріалах і в електроніці та системі управління. І відповідно аналогічної ракети не змогли зробити. Було створене спеціальне міністерство спецхімії, щоб робити палива для ракет. Але вони не змогли з цим упоратися. По інших міністерствах почали шукати – також не знайшли рішення. Раптом директор підходить до мене і каже, що дзвонив генеральний конструктор Уткін і попросив дати доброго хіміка. Тож я поїхав до Уткіна, а він зібрав нараду і каже: "До нас дійшли чутки, що у вас, Зіновію Петровичу, стільки всього нароблено, що, можливо, зможете допомогти". І я їм розповів про свої розробки, про абсолютно нове паливо, на нових елементах, яких у світі не було. В 1970-х роках ми винайшли абсолютно нову речовину для палива, і я майже 10 років її випробовував. І це паливо підійшло до їхньої ракети. І мене питають: "А ви зможете забезпечити 100 ракет в рік, і відповідно, 100 т. палива". А для цього було потрібно збудувати 5 заводів. Вони були готові будувати заводи, головне, щоб наша наука дала результат. Наш Дніпровський завод дав тоді дві колосальні нові ракети РТ-23 і РТ-24.

Це ті, які були знищені Україною…

Так їх довго знищували і ще недавно одну знищили на Павлоградському заводі. Двигуни знищували... У 1993 році я робив доповідь Клінтону і Єльцину в Білому Домі Єльцина і розповідав, що ми розробили екологічно чистий окисник. Кажу Клінтону: "Коли Ви запускаєте свої ракети, то при згоранні двигунів виділяється 350 т. соляної кислоти і вона падає на землю. А наші палива виділяють тільки те, що є в повітрі". Мене тоді Єльцин зупинив і звернувся до Клінтона: "Господін прєзідент как вам нє стидно травіть свій народ соляной кислотой?" (сміється).

Ви спілкувалися з Єльциним і він вас призначав міністром оборонної промисловості Росії?

Так, призначав. Моя біографія має дві частини: при СССР і при Росії. При СССР я творив оті стратегічні ракети і як писав мені одного разу президент Кучма: "Ви доклали неймовірних зусиль для встановлення ядерного паритету в світі". Це була зброя, яка гарантувала відсутність війни, зброя, яка ніколи не вбивала, слава Богу. Під час роботи в збідованій Росії були завдання врятувати економіку і оборонний комплекс.

І ви також працювали заступником міністра економіки Росії?

Коли вже у Росії я працював із підприємством у 9 тис. науковців, то ми взяли собі за ідею на військових підприємствах впровадити подвійні технології: і військові, і цивільні. Адже не було інвестицій створювати нові виробництва. І ми таку продукцію розробили. Аерозольне пожежогасіння, алмази із ракетних палив прогриміли навіть в США. І коли ми не отримували ні цента держзамовлення, у мене всі люди працювали і отримували зарплату. Я створив на підприємстві 35 окремих фінансових організацій. До нас прийшли банки. Єльцину доповіли, що є таке підприємство, яке не має замовлень, але живе. Він захотів зі мною зустрітись і довго до цього готувався. Коли приїхав і побачив підприємство, то запитав: ти можеш мені таку Росію зробити? Я погодився.

А як так сталося, що вам доручили знищувати хімічну і біологічну зброю?

Єльцин любив подобатися Заходу, цивілізації. І всі міжнародні ініціативи, пропозиції він, не маючи за плечима ні грошей, ні нічого, підписував. У 93-му році він підписав Конвенцію про заборону розробки та знищення всіх запасів хімічної зброї (КЗХЗ). 1997 року парламент ратифікував цей документ. А робота не йде… Нема грошей. Міністерство оборони щороку отримує по 500 мільйонів, нічого не робить, куди гроші йдуть, ніхто не знає. Як підійти до проблеми, яку технологію обрати, - нуль розуміння, бо "дєржатєль" тієї теми – міністерство оборони. А там немає спеціалістів з технологій і таке інше.

І тоді придумали створити агентство (у міністерстві) з боєприпасів, і на нього покласти відповідальність за знищення хімічної зброї, і призначити мене ним керувати. Скажу, що в Радянському Союзі я виріс у такій галузі, - спецхімія і боєприпаси.

Я дав згоду, відмовився від міністерства економіки. До того я багато разів пропонував Єльцину забрати у міністерства оборони замовлення і віддати мені, але він побоювався міністра оборони. Мовляв, я вже воював зі стількома міністрами, вже не хочу… А з приходом на президентську посаду Путіна, я йому доповів, що треба забрати у міністерства оборони цю галузь (бо то не є справа міноборони, знищення – то технологія, і нею повинно займатися цивільне міністерство). Він знайшов мужність і публічно заявив: я забираю 40 тисяч тон хімічної отрути на семи арсеналах у Росії, і віддаю Паку (навіть не агентству!) для знищення. То було на нараді на Уралі, за присутності міністра оборони. У правовому управлінні президентської адміністрації закритий указ президента, який передбачав передачу арсеналів і передачу 15 тисяч армійців під моє управління. Для забезпечення охорони, безпеки…

Це хімічні війська?

Половину хімічних військ віддали у моє розпорядження. Я готував президентові подання на присвоєння звань генералів і таке інше, сам перебуваючи у званні старшого лейтенанта.

І ви знищили тоді цю зброю?

Ми підготували нову програму, з новими технологіями, які забезпечували п'ятикратне збільшення потужності. А друга, дуже важлива частина моєї роботи – я відкрив фінансування цієї програми Сполученими Штатами Америки. Коли Росія давала згоду на знищення хімічної зброї, їй обіцяли допомогу. Але коли ці роботи перебували у віданні міноборони, США заморозили, розуміючи, що ті гроші підуть не туди. Отож одразу після отримання посади була поїздка у Пентагон, зустріч із заступником міністра оборони США. Перше, що він сказав: "А ми вас добре знаємо". Ну, бо після поїздки з Єльциним і доповіді у Клінтона, вони добре знали… "Але ми знаємо і ваше походження", - продовжив він. – Ваше походження дозволяє нам видати вам гроші". Це було дуже цікаво… (сміється).

Після цього візиту у мене з'явилося багато друзів серед сенаторів і конгресменів, які щиро допомагали. Наприклад, сенатор Луґар став мені близьким товаришем. Він організував мені доповідь у Сенаті, причому займався зі мною персонально, обговорюючи акценти. І нам відкрили фінансування на мільярд доларів.

А в Україні тоді були запаси?

Ні, не було

Все залишилося у Росії?

Так. В Україні не було запасів, слава Богу. В Україні була загроза від Почепа (за 30 км від Сумської області, від кордону, у Росії працював завод зі знищення хімічної зброї. – Ред.). Якби там щось сталося, то все б пішло у Дніпро. Була б біда. У той час я навіть давав народному депутатові Володимирові Петровичу Паку (сміється)…

Так, ваш брат був депутатом…

…текст виступу з тезами, щоб Україна взяла під контроль Почеп і роботи, які там велися, бо, не дай Бог, якби там трапилася аварія, то через маленькі ріки отрута потрапила б у Дніпро.

Коронавірус - це що, з вашої точки зору? Ви є мали справу і з біологічною, і з хімічною зброєю.

Я вважаю, що він штучно створений і штучно розповсюджений. І я абсолютно вірю, що зараз терористи користуються ним для знищення тих, кого їм треба знищити. Це дуже легко і просто…

У вас прекрасна українська мова. Ви все життя прожили і пропрацювали у Росії. Як вам вдалося її зберегти?

Там я не розмовляв українською. Але коли родичі телефонували, - то так. Зате я співав весь час, співав неймовірно багато.

Заспівайте щось…

У мене є козацька пісня родинна. Я вам показував фото: мама і шестеро братів. Мама була дуже музикальна. Тож коли ми збиралися, то починали з пісні "Як засядем браття коло столу".

(співає)

Дякую, Зіновію Петровичу.