Ми довели, що термін "російськомовне населення" не є юридичним, а суто політичним, – Головатий

Конституційний суд 14 липня визнав закон України Про мову таким, що відповідає Конституції. За це проголосувала більшість суддів. Суддею-доповідачем на засіданні був заступник голови КСУ Сергій Головатий. Саме він готував і зачитував рішення.

Про те, коли воно було написане і що стало підґрунтям для такого рішення, Сергій Головатий розповів у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким", – повідомляє "Еспресо.Захід".

 

Хочу подякувати Вам як судді-доповідачу за рішення КСУ, яке Ви готували і писали. І як автору першого закону про мову. Ми його багато використовували, коли писали сучасний закон. Повертаючись до рішення суду, хочу відзначити, що воно є революційним, адже дає дуже чіткі дефініції, яких досі ще не було. Чи складно було приймати рішення?

Не можу розповідати, як ухвалювалось рішення у суді – це внутрішня кухня. Та й заперечу вам, що це рішення є революційним, радше я б назвав його історичним. Тут немає революції, а є підведення матерії конституційного права до стану, напрацьованого міжнародним досвідом, що є нормою у практиці фактично кожної держави. А от у нашій країні, як виявилось, це було не можливим тривалий час. І, напевне, підґрунтям тому є наша історія.

Для мене тут наче замкнулось коло. Уперше, коли постало питання про державну мову і було ухвалено рішення про внесення змін до конституції УРСР, у далекому 1989 році ми у Спілці письменників працювали над ним.

І у теперішньому рішенні КС зазначається, що у цьому 30-літньому конституційному статусі української мови як державної, безвідносно від того, що це почалося ще в Радянському Союзі і остаточно завершилось у 1996 році, з ухваленням нової Конституції вже незалежної держави, за цей час можна було оволодіти кожному, хто вважає себе усвідомленим громадянином держави.

Між іншим, у Конституції згадується і російська мова серед низки інших мов національних меншин. Судді у своєму рішенні дають своє пояснення і тлумачать, що згадка про російську мову жодним чином не означає її винятковості до інших мов нацменшин, оскільки це було б дискримінацією інших мов. Хоча саме на цю норму часто посилались скаржники, які хотіли, щоб російська мова мала певний пріоритет. Як тлумачив суд цю норму Конституції?

Мені легко було це тлумачити, оскільки я, як ніхто інший, знав, що це означає. Адже це була моя формула, на підставі якої відбулося об'єднання депутатів у "конституційну ніч". Ця компромісна формула, яка дала тоді 328 голосів за статтю 10 Конституції. Я тоді був і міністром юстиції, і депутатом, і членом робочої групи. Головою цієї групи був румун Іван Попеску, і до неї входили представники різних національностей. Коли ми вже проголосували цю статтю, то пан Іван подякував за те, що нам вдалося знайти компроміс.

В чому полягала ця формула? Справді у Конституції російська мова згадана, але там стоїть кома і написано: "й інших мов національних меншин".

Таким чином від 1996 року статус російської мови радикально змінився. Якщо доти, ще з Радянського Союзу, вона була мовою міжнаціонального спілкування і офіційною мовою і навіть зі здобуттям незалежності фактично залишалась такою, то 28 червня 1996 року вона втратила цей статус і стала однією з мов національних меншин.

Хоч і продовжувала бути надзвичайно поширеною і займати панівні позиції. Вона й досі використовується у середовищі спілкування національних меншин, хоч її мала б уже виконувати українська, яка мала б уже стати тим лінгвальним інтегратором, який забезпечує єднання усіх громадян єдиної країни у єдиний соціум і в єдину українську політичну та громадянську націю. Бо немає іншого міцнішого розчину, який міг би склеїти це різноманіття. І це підтверджує досвід інших держав.

Тому ми стверджуємо, що жодної дискримінації російської мови як мови національної меншини немає. І ми у своєму рішенні також стверджуємо, що упродовж тривалого періоду питання мови було тим інструментом, який політики використовували задля різних політичних цілей, використовуючи різні маніпуляції.

Особливо цей конструкт, штучний, створений у радянський час. Йдеться про єдиний радянський народ, який мав постати після тотального зросійщення усіх народів СРСР. І цей конструкт досі використовує теперішня Росія, модифікувавши його у "російськомовне населення".

Ми звертались за поясненнями у різні наукові інституції і усі нам відповідали, що термін "російськомовне населення" – це політичне визначення, яке не позначає жодної соціальної групи. І тим більше воно не є спільнотою, яка має окремі юридичні права.

Адже в Україні, через історичні обставини, справді більшість людей використовують російську мову, але вони не є російськомовними громадянами, а людьми, які всього лише послуговуються російською мовою. В Україні зараз фактично немає громадян, які не знали б цієї мови, хоча поле її функціонування поступово звужується. І з об’єктивних причин, і з причин посилення юридичного статусу української мови.

Але щоб сказати, що люди, які послуговуються російською мовою потребують захисту російськими танками, то так не є. Це лише випливає з документів, які ухвалила російська Госдума під диктовку президента Путіна.

Тому ми і зазначаємо, що все це інструментарій, який Росія завжди застосовувала і застосовує донині задля реалізації своїх гегемоністських планів і здійснення своєї геополітичної експансії, наслідком якої стала окупація Криму та частини Донбасу.

Ми спростовуємо і юридично доводимо, що словосполучення "російськомовні громадяни" – це не юридична категорія. Воно увійшло у публічний вжиток як політичний інструмент, і відтак перейшло на рівень побутового застосування. Тому воно не може мати юридичних наслідків.

Ми доводимо, що немає дискримінації у застосуванні кримськотатарської мови. Наголошуємо, що цей народ, унаслідок історичного минулого, потребує особливого захисту. І його мова упосліджена, як у минулому українська, тому потребує ширшої підтримки і певної "позитивної дискримінації", що мовою міжнародної юридичної практики означає заходи підтримчої дії.

Ми зазначаємо у рішенні, що у кримських татар як у корінного народу немає іншої Батьківщини, ніж Крим, а він є невіддільною частиною України. Тому для них Батьківщиною є Крим і держава Україна. Тому ми і пишемо, що Україна має використовувати заходи підтримчої дії на користь кримськотатарського народу і його мови.

І ще, - що стосується заходів підтримчої дії, – ми наголошуємо, що у нас є регіони, де титульна нація, українці, опиняються у середовищі, де вони є меншиною. І там вони теж потребують заходів підтримчої дії з боку держави.

Коли ви готували певні абзаци, де йдеться про поневолення України з боку Росії та про упослідження української мови, чи це писалось до статті Путіна, після, чи вже у відповідь на неї?

На написання цього рішення в мене пішов рівно місяць – серпень минулого року. Я досліджував проблему у багатьох джерелах, творах наших істориків і мовознавців про історію нашої мови, коли вона була упосліджена, заборонена пригнічена і спотворена. Її робили такою, щоб вона мало чим відрізнялась від російської. Тим самим прокладався шлях до уніфікації і майбутньої радянської мети – створити єдиний радянський народ. Тобто, в основу цієї роботи покладена наукова база і жодного зв'язку з публікаціями Путіна вона не має. Але у ній є посилання на всі документи, підписані Путіним задля продовження своєї геополітичної експансії із застосуванням мовного питання в Україні.

Мова важлива як культурна цінність, як забезпечення права людей спілкуватись нею. Але мова є й важливим інструментом для побудови ефективної держави. Є багато думок, що не важливо, якою мовою говорять громадяни, лиш би вони були патріотами своєї держави. Чи так воно є насправді?

Коли спостерігаю за такими дискусіями у публічному просторі, то мені здається, що вони відбуваються у якомусь збоченому напрямку. І прості люди, і політики, і журналісти, і навіть юристи дуже часто змішують явище застосування мови і говоріння. Мовляв, я хочу говорити тією мовою, якою звик. Я їм відповідаю у цьому випадку, що говорять мовою навіть звірі. Тому не питання, якою мовою говорить людина. А якщо йдеться про закон, що забезпечує функціонування української мови як державної, то тут не йдеться про культуру, про рідну мову – а йдеться про функціонування мови у державі. Тому ми й зазначаємо, що у період бездержав'я саме мова була одним з чинників, який забезпечив існування українського народу, українського етносу, його буття впродовж тисячоліть.

Тому у контексті нашого рішення ми говоримо про те, що мова – це інститут державності, це конституційна цінність, без якої не може існувати держава. Мова – це чинник, що забезпечує соборність українського суспільства і української держави.

Тому ми і говоримо про її статус державного чинника. Не про поезію, не про культуру, а про ту сферу, де вона захищає українську державу як таку. Тому ми і пишемо, що українська мова – це доконечна умова, без якої не може існувати сама українська держава.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.