"Мене нічого не турбувало, а УЗД показало, що в грудній залозі – злоякісна пухлина", – львів’янка Оксана Цебрівська

"Завжди регулярно відвідую лікарів, проходжу обстеження, здаю аналізи… УЗД грудних залоз – не виняток, але якось так склалося, що якийсь час його не робила, – зізналася в розмові з журналісткою "Еспресо.Захід" львів’янка. – Пригадую, це був лютий 2018 року. Я саме готувала інформаційний буклет під назвою "Поговоримо про здоров'я грудних залоз. Все, що повинна знати жінка". Подумки порахувала, коли сама проходила таке обстеження. Чотири роки тому?! Стало трохи не по собі, але заспокоїла себе: "Якщо добре почуваюся, значить, зі мною все гаразд. Збігаю швиденько на УЗД, переконаюся, що здорова, й повернуся до своїх справ".

Та не так сталося, як гадалося. На УЗД в Оксани виявили пухлину.

"Лікарка пильно вдивлялася в монітор, але нічого не говорила. З виразу її обличчя зрозуміла, ЩО вона там побачила. Запитала прямо: це – рак?".

"Але лікарка не відповіла – не мала права. Щоб поставити такий діагноз, результатів УЗ-дослідження недостатньо. Потрібно провести МРТ, щоб виявити злоякісний процес, КТ, щоб упевнитися у відсутності метастазів, і забір фрагменту пухлини, яку лікар-патоморфолог ретельно огляне під мікроскопом", – перелічує жінка.

"Виходить, цей буклет, над створенням якого ви тоді працювала, врятував вам життя?" – запитую Оксану. "Виходить, що так, – каже, – адже мене нічого не боліло, не турбувало". Коли львів’янка дізналася про свій діагноз, не змогла навіть намацати пухлину в грудній залозі – настільки крихітною та була.

Рак – хвороба підступна. До ІІІ стадії може взагалі не давати жодних симптомів. Через відсутність скарг люди не звертаються до лікарів. Як результат, злоякісні пухлини в багатьох пацієнтів виявлять, коли ті вже критично збільшилися в розмірах і тиснуть на прилеглі тканини й органи, вростають у них або ж уже на етапі, коли є метастази.

"Часто чую від людей, що вони не ходять на профілактичні огляди, бо бояться почути від лікаря, що в них рак. Але навіть якщо так, на ранніх стадіях його можна дуже швидко й легко вилікувати, фінансово це буде менш затратно і відсоток, що ви виживете, буде більшим – на рівні 95%", – наголошує співзасновниця ГО "ЖИТИ ЗАРАЗ", зауважуючи, що рак – це хронічна хвороба, яка може будь-коли повернутися. Завдання онкопацієнта – добитися стійкої ремісії, тобто повної відсутності ознак хвороби. У такій ремісії може прожити десятки років, до глибокої старості. Ось чому коректно казати не "людина перемогла рак", а "людина домоглася стійкої ремісії".

Оксана займалася розробкою дизайну багатьох поліграфічних матеріалів про рак і навіть пам’ятає свою першу роботу – листівку про те, що кожній восьмій жінці протягом життя діагностують рак грудної залози.

"Я знала, що люди хворіють на рак. Співчувала їм. Могла перерахувати якусь посильну суму на лікування, але на тому – все".

"Ми часто думаємо, що з нами цього апріорі не може трапитися. З іншими – так, зі мною – ні. Але рак не обирає людину за віком, статтю, професією. Йому байдуже, успішний ти чи ні, бідний чи багатий", – каже львів’янка.

Фото: Тарас Атаманів

Про те, що в неї може бути злоякісна пухлина, дізналася напередодні Великодня. Медики відправили пацієнтку додому пекти паски. Гістологію, сказали, зробить після свят. Жінка вирішила не критися перед рідними – розповіла про все і батькам, і чоловіку. Каже, ті пережили цю звістку важче, ніж вона. Мама дивувалася, як доньці вдається зберігати спокій. Оксана відмахувалася: "Буде діагноз, тоді й будемо думати".

Той день пам’ятає, наче це було вчора. 17 квітня. Вона саме йшла вулицею, коли пролунав дзвінок. Лікар сам їй зателефонував. Повідомив, що в нього є дві новина – хороша й погана. Оксана попросила почати з поганої. "У вас – злоякісна пухлина"… На якусь мить жінці здалося, що автомобілі, які проїздили повз, люди, які бігли по своїх справах, – все наче зупинилося. "Але вона має хороші показники, – продовжив після невеликої паузи лікар. – Є доволі маленькою і якщо її вчасно прооперувати, то все має бути добре".

На емоціях львів’янка розплакалася, але потім пригадала, що на неї ще чекають не відправлені замовлення. Побігла в офіс. Після цього вирішила набрати чоловіка – він був у відрядженні.

"Його ця новина засмутила більше, ніж мене, – зізнається Оксана. – Потім розповів, як важко все це пережив. Як приїхав додому, ліг на диван і розплакався. Ще ніколи в житті не плакав так, як того дня – настільки боявся мене втратити. Я ж у відчай не впала, не переживала, не депресувала, а навпаки, раділа, адже хворобу в мене виявили на ранній стадії. Пухлина навіть не зачепила здорових тканин!"

Пригадує, як чекала на зустріч з лікарем і познайомилася з іншою онкопацієнткою. Молода жінка заливалася слізьми. Її нічого не боліло, не турбувало. Пухлину виявили випадково і вже, на жаль, на ІІІ стадії. "Вберегти від такого сценарію, – каже Оксана, – можуть лише профілактичні огляди раз на рік".

"Я не проходила через заперечення, гнів, торг і депресію – етапи прийняття неминучого, – зізнається Оксана. – Звісно, "полізла" в гугл шукати інформацію про свою хворобу. Думала, що знайду там відповідь на запитання: чому я захворіла? Може, в мене було замало фізичних навантажень? Може, забагато стресувала? Може, не те щось їла чи погано висипалася? Лікар-мамолог пояснив, що марно дошукуватися причини. Їх є сотні. Колись побутувала думка, що якщо жінка не народжувала і не годувала грудьми, в неї може бути рак грудних залоз. Але я знаю жінок, які народили по 2-3 дітей, годували їх грудьми й у віці 30-35 років захворіли на рак грудної залози! Як дізналася на одній з лекцій, лише у 5% випадків раку винна генетика, близько 66% випадків онкологічних захворювань обумовлено випадковими мутаціями при розподілі. Фактори довкілля призводять до появи 29% таких порушень. Кілька чинників збіглося у часі і спровокували мутацію клітини, яка перетворилася на ракову"…

"У мене до третього покоління на рак ніхто не хворів. Не п'ю, не курю, веду здоровий спосіб життя, проте від хвороби це не вберегло".

Лікар порадив своїй пацієнтці зосередитися на важливішому питанні – лікуванні. Лікуватися порадив в Україні. "Чесно кажучи, я ці слова не сприйняла всерйоз, – згадує львів'янка. – Хіба в Україні лікують рак? Планувала їхати за кордон – у Польщу чи Ізраїль. Проте лікар спустив мене з небес на землю: "Оксано, ви можете їхати хоч у Монголію, якщо знайдете там лікаря з бездоганною репутацією і п’ятьма "зірками" у відгуках. Обирайте не країну, а лікаря".

Жінка ще два тижні надсилала листи-запити в польські клініки, але на них ніхто так і не відповів. Спробувала самостійно знайти лікаря з "п’ятьма зірочками", проте пошукова система вперто не хотіла видавати результату. "Що ж, – подумала Оксана, – поїду у Київ, познайомлюся з фахівцем, якого мені порекомендував мій мамолог".

Дві години розмови із лікарем з 20-річним стажем у діагностиці й лікуванні захворювань грудних залоз переконали жінку, що оперуватиметься вона в цьому медзакладі й у цього спеціаліста. 3 травня їй успішно провели органозберігаючу операцію. А далі була променева терапія і щасливе повернення у Львів.

Фото: Тарас Атаманів

"Хіміотерапію вам не призначали?" – запитую. "Мені запропонували зробити генетичний аналіз пухлини. Це дослідження виконують за кордоном – воно дозволяє призначити правильне лікування. Не хотіла робити його через високу вартість, але чоловік наполіг, за що йому дуже вдячна. За "хімію" довелося б заплатити значно більше, та й шкоди б здоров'ю вона завдала", – каже Оксана. Згодом прийшов результат із лабораторії: "Ризик рецидиву цього типу пухлини дорівнює нулю. Хіміотерапію проходити не потрібно".

Кількість сеансів променевої терапії пацієнтці скоротили з 44 до 33 та призначили тамоксифен – антагоніст гормону естрогену, який жінка мусить приймати ще впродовж наступних двох років.

"Цей препарат призначають на 5, 8 або 10 років. Генетичний аналіз пухлини дозволив встановити, що в моєму випадку достатньо пройти найкоротший курс", – каже Оксана. Зараз вона почувається добре. "Наче й ніколи не хворіла", – всміхається.

Запитую, наскільки дорогим є лікування раку в Україні.

"Лікування раку стартує від 100-200 тисяч гривень. Не всі, на жаль, мають фінансову можливість його оплатити, не всі мають заощадження, не в усіх є друзі, які можуть допомогти (серед моїх подруг є жінка, якій мільйон гривень на таргетну терапію зібрали друзі). Держава, на жаль, не надає належної підтримки дорослим онкопацієнтам. Благодійні фонди допомагають зі збором коштів лише на лікування дітей. Тому вам доведеться самотужки їх збирати – по родичах і друзях, через сторінки у Facebook та Instagram. Часом треба зібрати мільйон гривень, а часом – і три мільйони. Вам самим доведеться шукати лікаря й клініку. Як сказала моя подруга, яка дуже мене підтримувала і дуже мені допомогла: "Ти – менеджер свого здоров'я". Тому що швидше ви виявите пухлину, то дешевшим буде лікування і легше ви його перенесете", – наголошує Оксана.

Після успішного завершення лікування львів'янка зрозуміла, що хоче підтримувати таких, як вона, людей, які борються з раком.

"У липні 2018 року мені випала нагода познайомитися з неймовірними дівчатами з команди Inspiration Family, які приїхали до Львова із заходом Inspiration Day. OncoTalksLviv – Відверта розмова про рак. Багато про них чула, але не була знайома особисто. Заради цього примчала до рідного Львова з Києва, адже в цей час саме проходила там лікування, – згадує з усмішкою Оксана. – Слухала історії боротьби з раком, з якими труднощами зіштовхувалися ці жінки, як їх долали. На цій зустрічі познайомилася з дівчатами із львівської онкоспільноти ЖИТИ ЗАРАЗ. Вже у червні ми організували перший у Львові пікнік під назвою Cancer Survivors Days для тих, хто зіткнувся з раком. Ініціатива пішла зі США. Уже 34 роки поспіль тисячі людей у світі, які лікуються від онкопатології або вже перебувають у ремісії, збираються в першу неділю червня, щоб відсвяткувати Свято життя та розповісти власну історію, як їм, попри діагностоване захворювання, вдалося зробити своє життя якісним і надихаючим. Відтоді я – в команді ГО "ЖИТИ ЗАРАЗ". Приємно усвідомлювати, що ти – не один, що можеш попити з кимсь кави чи чаю, поділитися з ним своїми переживаннями, поплакатися, попросити поради. Дівчата потім мені зізналися, що їм якраз і бракувало того єдиного пазла, когось, хто б займався організацією подій: майстер-класів, зустрічей, спільних поїздок і вечірок. Рік тому ми офіційно зареєстрували організацію. Багато людей виявляло бажання допомогти нам, тож потрібно було все юридично оформити та відкрити рахунок у банку, щоб благодійники могли переказувати кошти на потреби нашої організації". 

На фото Оксана Цебрівська – крайня справа, на стільчику. Автор фото: Дана Бренич

Розповідає: організація відкрита до всіх людей, які живуть із раком, проте визнає, що чоловіки до них звертаються рідко. Переважно – жінки різного віку.

"На Facebook є закрита група, і туди може долучитися кожен, хто проходить лікування. У нас є хороший онкопсихолог, яка працює і з пацієнтами, і членами їхніх родин. Часто батьки або чоловік переносять цю інформацію важче, ніж сама пацієнтка. У мене, наприклад, так було", – зізнається Оксана.

"Ми проводимо заняття з йоги, різні майстер-класи, фотосесії. Це все – безкоштовно. Часом лише потрібно заплати символічну суму за витратні матеріали (наприклад, за фарби). До мене часто телефонують, пишуть у месенджер із проханнями допомогти зі збором коштів на лікування. Але ми не надаємо фінансової підтримки, – наголошує співзасновниця громадської організації. –У нас зовсім інша місія. Кошти на лікування кожна з дівчат збирала собі сама".

Запитую, про що мріють жінки, які борються з раком, і ті, яким уже вдалося досягти ремісії.

"Хотілося б, щоб люди з цим діагнозом не боялися говорити про свою проблему. Кожна історія – це досвід. Кожна історія – це підтримка. Кожна історія може комусь дуже допомогти", – каже колишня онкопацієнтка.

"Досі (!) побутує думка, що рак – заразний, що його можна "підчепити", доторкнувшись до хворої людини, її речей, попивши з її горнятка. Але рак ніяк не передається – ні повітряно-крапельним шляхом, ні при рукостисканні, ні через одяг!".

"Онкопацієнти приховують свій діагноз, бо бояться, що їх звільнять з роботи (і таке, на жаль, трапляється). Бояться "косих" поглядів. Не всі люди в нас толерантні й делікатні. Дівчата, які проходили хіміотерапію і ходили без перуки, розповідали, що коли заходили у громадський транспорт, усі погляди спрямовувалися в їхній бік. Викликали подив і ті жінки, які носили перуки, але були в масці. А бачите, як воно є, – сумно всміхається Оксана. – Сьогодні всі у масках ходять. Ніхто не знає, що буде завтра".

"Наша мета – розвінчувати міфи і переконувати людей, щоб вони не боялися про це розповідати, не боялися бути собою", – пояснює співзасновниця ГО "ЖИТИ РАЗОМ". 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.