Casus Медведєва. Блог Ігоря Гулика

Та, мабуть, передчуття непевності щодо звичного режиму, який фактично був для цих, з дозволу сказати, діячів теплою ванною, а ось зараз ця купіль вже не видається такою комфортною та надійною, підштовхнуло їх до активностей.

Звісно, чутки про здоров'я диктатора, — а вони, мабуть, у довколапутінських колах витають густіше, ніж у відкритому інформаційному просторі, — змушують павуків у фактично законсервованій світом банці, боротися за власне виживання.

Ну, хто ще кілька місяців тому чув про колишнього прем'єра, а відтак – й президента з царської ласки й забаганки Дмитра Медведєва? Або ж про Сергія Кирієнка? Один нудьгував на посаді заступника голови раднацбезу – під крилом одіозного ефесбешника Миколи Патрушева, інший – "герой Росії", дефолтний прем'єр-1998 – сподобився "должності" першого заступника глави путінської канцелярії. 

Аж гульк, — виринули із забуття, явили світові свої трішки осунуті лики. Що гірше, — вирішили зблиснути гостротою думки, дещо спотвореної, як у Медведєва посталкогольним синдромом. Щобільше, — роблять це з прозорими натяками на те, що у випадку "бєзврємєнной кончіни" ВВХ, — саме на них вкаже перст Божий як на майбутніх помазаників.

Як на мене, гроша ламаного не варті ці потуги. І ось чому.

Росія за Путіна імітувала реальність – власну "велич", "непереможність", "зверхність", "глобальність" та "імперськість". Наріжним каменем цього карткового будиночка була пропаганда у стилі Соловйова і Ко. Бульбашка, витворена новітніми йозефами геббельсами стала настільки щільною, що всі, хто жив усередині, увірували у цю несосвітенщину настільки, що вже й самі не уявляли собі світу іншим, багатограннішим, насправді живим і релятивним. Скрєпи і витончена, рафінована, кристалізована брехня путінського рейху зробили свою справу. Як у відомому фільмі Террі Гілліама The Imaginarium of Doctor Parnassus.

Але які з Медвєдєва чи Кирієнка соловйови? Так, — солов'їний послід, епігонство, фальсифікат…

Ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін якось зауважив, що  напівтверезий Медвєдєв зайняв у кремлі місце Володимира Вольфовича Жириновського. Але, гадаю, яскравий та епатажний Жирік, який нещодавно купив квиток на "концерт Кобзона", мав би образитися не на жарт. Проти нього "пупсик" Медвєдєв – ніщо, карлик, міль.

Що з того, що він погрожує Заходу вважати санкції проти Росії casus belli – приводом для війни? Нічого, окрім визнання вбивчої жорсткості правил, які фактично ізолюють кремлівський "містеріум", перетворюють його у велетенський аналог Північної Кореї.

Що з того, що Медвєдєв визвірився на країни Балтії за транспортну блокаду Калінінграда? Порожнеча, яку заповнюють постріли литовських ополченців у районі Сувалкського коридору і чіткі висновки саміту НАТО в Мадриді про нарощування військової присутності у трьох маленьких балтійських країнах.

Що з того, що Медвєдєв нагадує Молдові про 200 тисяч російських громадян на її теренах? Після того, як Росія вбила в Україні десятки тисяч російськомовних, молдовські "соплємєннікі", принаймні більшість з них зрозуміли, "с чего начінаєтся Родіна".

"Бачив повідомлення, що Україна за ленд-лізом хоче отримати від своїх заокеанських господарів скрапленого газу з оплатою постачання через два роки. Інакше цієї зими просто замерзне. Тільки питання. А хто сказав, що за два роки Україна взагалі існуватиме на карті світу?" - написав якось Медведєв. У результаті – обвал акцій Газпрому, монополіста, що виявився глиняними ногами "російського богатиря". І це тільки початок. Тож ліпше було б перейматися тим, чи побачить сама Росія прогнозований заступником секретаря її раднацбезу "український апокаліпсис".

Те ж і з "кіндерсюрпризом" Кирієнком, який незграбно похвалився, що країна-агресор планує анексувати захоплені та зруйновані військами РФ українські території, а він, мовляв, керує цим процесом. Ну ок, — ще один аркушик у справу міжнародного трибуналу. А про "керівництво процесом" ліпше розкажуть Владиленовичу херсонські партизани…

У кремлівському "містеріумі" можна втілити будь-які хворі амбіції, одягнути на себе розкішні пурпурові імператорські тоги, покорчити гримаси праведників і нещадних руйнівників ненависного Заходу. Але тільки там, — "за залізною завісою". Ніхто деінде особливо не зважає на риторику блазнів, кожну фразу, сказана ними, сприймають як casus. 

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.