Львів'янин Євген Гулевич: від інтелектуальних проєктів до філософії окопів і загибелі під Бахмутом

Про непересічного львів'янина згадує "Еспресо.Захід".

"Під час війни гігантичною лавиною коїться те, що западає в пам'ять безпричинно, тобто саме собою, і разом з тим те, що вивіряє великим камертоном спільної уваги особисту, таку різну пам'ять. лавина пам'яті поступово стане монотонною подією, річчю, яку неможливо загубити і забути. Це, звісно, щось більше, ніж війна з її завісами. Навіть з одної сцени бою двоє інтенсивно пам'ятатимуть різне. Треба говорити, щоб дійти згоди. Треба не говорити, щоб почути. Пам'ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо", – говорив про війну Євген.

У період із 2010 по 2015 роки був директором Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка, де створювали та проводили різноманітні інтелектуальні проєкти, зокрема зустрічі, розмови й подкасти.

Автор, редактор, перекладач, культурний менеджер та магістр культурології, Євген випустив у життя безліч культурних та критичних статей, переклав роман Рея Бредбері "Щось лихе насуває". Став головним редактором українського видання "Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті" Рафаеля Шактера.

"Євген Гулевич був одним із найкращих наукових редакторів України. Він перетворював слова на змісти, було надзвичайно спостерігати як текст стає цілісним під егідою його роботи", – пише Віра Правило, яка працювала разом із ним над перекладом атласу.

У 2019 році Євген був співтворцем масштабного виставкового проєкту "Ангели", для якого писав мистецтвознавчі статті і проводив фахові консультації. Тоді ж таки стартував проєкт документального фільму "Випчина. Село одного дня", до його команди долучився і Євген. "Генератор ідей, промотор, годен нести тєжке", – жартівливо писали про нього під час презентації всієї команди під керівництвом Юрка Вовкогона. Тизер фільму про найвище село Гуцульщини, до якого мешканці повертаються лише раз на рік, вийшов уже восени 2019 року.

У 2021 Євген Гулевич був співкуратором міжнародної міждисциплінарної (не)резиденції "Суміжність" – трансдисциплінарної резиденції для художників і дослідників, які працюють із технологіями, новими медіа та громадськими місцями. 

Уже наступного року роботу над проєктами, кураторство та творення культурного простору змінив на зброю у руках. Воюючи, Євген двічі отримував поранення.

"Два рази на евакуації тебе вивозив і кожного разу ти допитувався "а на скільки часу мене заберуть лікуватися? Бо не хочу хлопців залишати надовго", – згадує ті випадки військовий медик і музикант Андрій Жолоб.

Під час свого останнього перебування у Львові, на реабілітації, Євген Гулевич взяв участь у часині проєкту "Місця в зміні" – розмові-перформансі "Сад окопів" про досвід творення місць на фронтовій території.

"Окопи – це справді одні з найлегших способів виживання чи приживання, прикріплення до якогось місця, яке мусить бути зайняте. Окопи, вони скрізь. Лопата – це очевидно одна із найосновнішої зброї виживання у цій війні. Окоп – це труд, який постійно із тобою. Ти риєш собі цю яму, не одну, як правило, бо часто переміщуєшся, ці ями множаться. Я навіть спочатку намагався їх колекціонувати собі, фотографувати, бо яма від ями відрізняється всім – способом копання, швидкістю копання, ґрунтом, у який ти вкопуєшся, дуже багато маленьких деталей, які дуже важать. Зрештою, мої поранення також пов’язані із тим, як я зле окопався в певному сенсі", – розповідав він під час розмови.

• Від 31 грудня 2022 року Євгена Гулевича вважали зниклим безвісти у боях під Бахмутом, друзі та колеги все ще зберігали надію, проте 28 березня отримали офіційне підтвердження його загибелі.