Львівська цитадель: місце тисячолітньої історії, яке потребує вшанування

Утім історичне та архітектурне значення цитаделі вимагає місця збереження пам'яті про минулі часи.  Депутати Львівської міської ради запропонували створити тут меморіальний парк та історичний музей. 

Доцент кафедри архітектури та реставрації, НУ "Львівська політехніка", автор ноукових праць та статей про львівську цитадель Юрій Дубик розповів для "Еспресо.Захід" про значення цитаделі в історії Львова та труднощі, які можуть виникнути при втіленні тут ідеї меморіально-історичного комплексу. 

Місце заміських маєтків для львівських багатіїв 

Цитадель — це місцевість у Галицькому районі Львова, розташована між вулицями Коперника, Стефаника, Драгоманова та Вітовського. Перші згадки датовані 14 століттям. Йшлося в них не про споруди, а про територію, яка належала відомим і багатим львівським родинам. Утім, Юрій Дубик наголошує, що люди активно використовували ці схили набагато раніше.

"Під час будівництва укріплень австрійської доби на Цитаделі, в середині 19 століття  виявили давніші знахідки, які, хоч дуже умовно, але можна датувати ще 12-13 століттями. Точна дата, з яких часів походять ці рештки, невідома. Вони ідентифікувались як поховальні урни, бронзові вироби, а, можливо, це були решти поганського капища, хоч встановити це дуже важко. Історик Богдан Януш писав, що ці речі нагадують археологічні знахідки, подібні до галицьких. Тобто мова йде про дещо пізніший період", – розповідає архітектор-реставратор.

Як він пояснює, що "цитадельна гора" є дуже загальним означенням. Насправді вона складається з кількох окремих узгір'їв. Найдавніші назви – гора Шембека (з боку теперішньої головної пошти), Каліча гора (звернута до вулиці Драгоманова) і велика територія узгір'я від вулиці Вітовського – Познанська гора. Ці назви в різні роки змінювались, в залежності від того, кому належала конкретна ділянка. 

"У 15 столітті ця територія, очевидно, була розділена на декілька великих ділянок, які належали львівським патриціям. Це і Кампіани, і Боїми, і Фредри. Тут мав свій палацик львівський хроніст Варфоломей Зиморович. Тобто там було заміське житло багатих львівських міщан", – зазначає пан Дубик.

Місце військових баталій

Важливого оборонного значення ця місцевість набула вже в 17 столітті.

"Що стосується фортифікацій цієї території, то вперше оборонне значення згадується під час українсько-польських війн під проводом Богдана Хмельницького. Тут розташовувалась козацька артилерія. Йдеться про Познанську гору, яка пізніше отримала назву Пелчинська гора, від прізвища Пелків. Артилерія розташовувалась там не випадково. Це місце виконувало функції охорони головного магістрального шляху з південного боку, тому там ще з початку 17 ст. будувалась ціла лінія оборонних укріплень, куди входила й Цитадельна гора", – розповідає Юрій Дубик. 

Швидше за все, під час облоги Львова 1672 року саме на Цитаделі розташовувались і турецька артилерійська батарея. Турки спорудили польові укріплення, відтак пізніше виникла назва, пов'язана з фортифікацією – на картах 1835 року є "Турецькі шанці" (йдеться про гору Шембека).

"Власне, розташування спричинило до того, що австрійці вирішили будувати велику фортифікацію. Місце мало бути таке, аби там міг проживати великий гарнізон і ховатись адміністрація Львова у випадку повстань. Потім там було запроєктоване Цитадельне ядро, яке мало бути частиною великого персня фортифікацій, які оточували Львів в цілому. У тому персні львівська Цитадель була самостійною одиницею, що складалась із семи об'єктів. Були великі вежі, що називались максиміліанськими вежами, вони зараз добре збережені, менші в різному стані", – каже реставратор.

Фортифікації середини 19 століття Юрій Дубик називає унікальними з огляду на свою архітектуру. 

"Там присутні рови довкола фортів, підпірні стіни, вали. В проєкті все існувало, хоч зараз вже знівельовано. Кожна вежа мала свій гарнізон і систему озброєння. Артилерійські вежі мали систему підйому на верхні яруси", – описує Дубик.

Утім, будівлі дуже швидко вони втратили свої фортифікаційні властивості. Вежі перестали грати велику роль в обороні й перетворилися на каземати. Схили згодом заростали й узгір'я перетворювались на зелену зону. 

Табір смерті

На фото: північний бік колишніх казарм оборонного комплексу Цитаделі, яка в 1941-1944 рр. використовувалась для потреб концентраційного табору

У роки Другої світової війни цитадель практично відразу була перетворена на табір військовополонених "Шталаг-328". Спершу це був пересильний табір, контингент якого постійно змінювався. Одночасно на території табору могло перебувати від 2,5 до  7 тисяч військовополонених. Серед них були радянські військові різних національностей.

"Військовополонені потрапили в так звану "вежу смерті", де їх утримували в жахливих умовах. Вони там погано харчувались, помирали, там їх і розстрілювали. Крім того, є відомості, що їх возили ще розстрілювати на територію лисинецького лісу. 

Важко сказати скільки загинуло, але відомо загальне число – 284 тисячі людей, які пройшли через цей табір на цитаделі", – продовжує він.

Вежа №2 була збудована у 1853 році. З початку 1941 року, коли на території Цитаделі містився концентраційний табір, у цій вежі (за свідченнями радянських військовополонених) було влаштовано місце допитів та камери смертників. 

Такий вигляд вежа має зараз, тут розташований готель

Зробити на Цитаделі меморіальний комплекс буде непросто

Що стосується пам'яткового статусу цього об'єкта, то спочатку кожен окремий комплекс мав статус пам'ятки місцевого значення. У 2012 році були комплекс внесли в реєстр пам'яток державного значення. 

"З точки зору охорони пам'яток ми маємо ансамбль – історичний і архітектурний. Вони є відносно добре збереженими, тому заслуговують на те, аби до них підходили, як до об'єктів культурної спадщини. Однак складно буде ознакувати комплекс, через те, що фактично всі приміщення у приватній власності", – каже архітектор-реставратор.

На львівській Цитаделі у комунальній власності перебуває лише земля, всі споруди здебільшого в приватній власності. За словами історика, навіть якщо прописати правильні рішення щодо меморіального комплексу, то, не торкаючись споруд, які мають безпосереднє відношення до цієї історії, зробити це буде складно.

"Треба робити музей чи меморіальні кімнати. Є різний досвід, в деяких австрійських вежах такого плану навіть є житло. Але це все залежить від того, що там відбулось, – чи це пам'ятка історії, чи це пам'ятка архітектури, чи одне й інше. Але якщо і далі буде відбуватись так, що більша частина споруд є у приватній власності, а земля комунальна, то важко буде дійти до спільного знаменника. У цілому світі, якщо держава чи місто хоче певне місце ознакувати як пам'ятку історії, то тоді викуповують приміщення, бо це стає потребою громади", – резюмував науковець.