Утверджувало самоідентичність українців: 157 років тому у Львові виникло товариство "Просвіта"

Більше про передумови виникнення "Просвіти", її створення, поширення, результати роботи та критику організації розповідає "Еспресо.Захід".

Передумови виникнення "Просвіти" та масштаби роботи

На Галичині передумовою виникнення товариства "Просвіта" став народовецький рух. Ініціатива постала на перехресті політичних свобод, принесених до Австро-Угорщини революціями 1848 року ("весною народів"), та як відповідь на антиукраїнські течії в культурному житті — насамперед колонізаторські й москвофільські.

Будівництво читальні у с. Липівці Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1936 р., фото: "Локальна історія"

Щоб література рідною (українською) мовою була доступною не лише гімназистам, а й широким верствам селянства, необхідна була потужна громадська організація, адже державної програми для цього не існувало. Першою такою структурою і стала "Просвіта". Своїм головним завданням товариство визначило видання популярних і доступних за ціною книжок. За 60 років діяльності "Просвіта" опублікувала понад тисячу назв різноманітних видань.

З кожним роком організація розширювала географію та масштаби роботи. Так, у 1936 році товариство налічувало понад 80 філій, понад три тисячі читалень і стільки ж бібліотек. "Просвіта" діяла навіть на території Зеленого Клину. Водночас діяльність не обмежувалася лише книжками: організація засновувала музеї й кінотеатри, створила понад тисячу хорів, близько двох тисяч театральних гуртків і сотні осередків самоосвіти.

Процес і день утворення товариства "Просвіта" у Львові

Для підготовки статуту товариства в березні 1868 року було створено спеціальний комітет, до якого увійшли представники академічної молоді. Серед них — Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор Академічної гімназії Павлин Свєнціцький та інші діячі. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти надало офіційний дозвіл на заснування товариства "Просвіта", що стало підставою для скликання у Львові першого загального зібрання.

Організацію зборів доручили конституційному комітетові, який очолив професор Академічної гімназії Анатоль Вахнянин. До його складу також увійшли Корнило Сушкевич, Юліян Романчук, Олександер Огоновський, Олександр Борковський, Михайло Коссак, Омелян Партицький, Андрій Січинський та інші.

8 грудня (20 грудня), у день святкування католиками Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, державні установи й навчальні заклади не працювали. Засновники "Просвіти" розраховували, що це сприятиме приїзду учасників з різних куточків Галичини. Однак ці сподівання не справдилися: з-поза Львова прибув лише отець Йосип Заячківський із села Лоп’янки, решта учасників були львів’янами.

Осередок "Просвіти" у с. Болотня Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства, 1920-ті рр., фото: "Локальна історія"

Про мету діяльності товариства під час зборів говорив студент Андрій Січинський:
"Кожний народ, що прагне самостійності, передусім мусить дбати про піднесення нижчих верств суспільства, народних мас, до такого рівня просвіти, щоб вони відчули себе членами національного організму, усвідомили своє громадянське й національне достоїнство та зрозуміли потребу існування нації як окремої народної індивідуальності, адже саме народні маси є основою всього".

Головою товариства обрали Анатоля Вахнянина, який на той час завершив навчання у Відні та працював у львівській Академічній гімназії. До керівного органу — виділу — увійшли Олександр Огоновський, Корнило Сушкевич, Олександр Борковський і Михайло Коссак. Вони визначили основні напрями діяльності: створення бібліотеки, видання підручників і популярних книжок для народу, організацію читалень, курсів для неписьменних, творчих вечорів, а також позичкових кас і господарських спілок для простого люду.

На початковому етапі члени "Просвіти" сплачували вступний внесок у розмірі 4 крон і щомісячний — 1 крону (для порівняння, вівця тоді коштувала близько 2 крон). Згодом розмір внесків було зменшено.

Іван Франко і "Просвіта"

Як пише видання "Локальна історія", взаємини Івана Франка з товариством "Просвіта" були складними й часто драматичними. Його не раз відмовлялися приймати до організації, згодом навіть виключали через політичні погляди, повертаючи сплачені членські внески. Водночас "просвітяни" всіляко противилися його входженню до керівних органів, але при цьому запрошували Франка друкувати свої художні твори.

Члени товариства "Просвіта", с. Лімна Турківського п-ту Станіславівського в-ва, 1935 рік, фото: "Локальна історія"

Сам письменник публічно обурювався такою непослідовною позицією товариства й гостро критикував "Просвіту" за формалізм і схильність обмежуватися декларативними гаслами, віддаляючись від простого люду. Поки частина діячів з’являлася на публіці у фраках і краватках, Франко виступав у вишитій сорочці та послідовно відстоював фонетичний правопис — ідею, якої "Просвіта" тривалий час остерігалася.

Лише у 1908 році, під час святкування 40-річного ювілею Івана Франка, його було визнано Почесним членом товариства "Просвіта" — "за визначні заслуги коло добра нашого народа".

Критика "Просвіти"

Товариство "Просвіта" зробило вагомий внесок в утвердження української самоідентичності. Від 1860-х до 1930-х років сільські читальні відігравали важливу роль у розвитку українського національного руху. Водночас робота цих осередків не завжди була належно організованою.

Секретар бібліографічної комісії НТШ Іван Калинович на сторінках "просвітянського" видання "Знання — то сила" піддав критиці діяльність українських читалень у селах. На його переконання, саме брак освіти не дозволяв піднести місцеві осередки "Просвіти" на якісно вищий рівень.

У публікації, яку розшукав Данило Кравець, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, йдеться: 

"В нашому просвітянському рухови закорінився незвичайно шкідливий погляд на завдання народньої освіти і на саму діяльність читалень "Просвіта". Виявляє він себе здебільшого у традиційних щорічних загальних зборах у бурливих дискусіях і виборах нового виділу товариства, та накінець у пустомельстві деяких промовців-референтів, що з нагоди зборів, чи якогось просвітницького свята, виголошують патріотично-бундючні промови без змісту і хисту, або — кажучи словами Тараса Шевченка, — кидають "незрячими братами гречкосіями"… "Великих слів — велику силу, Тай більш нічого"...

А тимчасом справляє життя читалень "Просвіти" зводиться до невмілого прочитування часописів, і від часу до часу книжок, до того без пляну і системи, без путнього розуміння прочитаних тем, без потрібних пояснень і без належного освітлення.

Знову просвітницькі бібліотеки — подобають на старе книжкове лахміття, де зібрано кілька десятків старих, пошарпаних і затовщених книжок-брошурок, котрих ніхто не читає, бо вони нічим не цікаві; а нових, дійсно цінних видань немає, бо на їх закупно звичайно не стає грошей… Коли до того додати — ще дві-три аматорські маловартні виставки (в роді "Сатани в бочці", "Іцка Свата" або "Заручин по смерти", що їх ставлять читальняні драматичні гуртки на протязі року — то цим і вичерпується пересічна програма діяльности читалень "Просвіти", як неменше й ціле культурно-освітнє життя українського села", – писав Іван Калинович.

Закриття "Просвіт"

Після 1937 року "Просвіта" переживала надзвичайно складний період. Польська влада масово закривала читальні, особливо на північно-західних землях, а комуністи намагалися через низові осередки поширювати пропаганду "великих перетворень" за Збручем. За цих обставин 8 червня 1939 року в "Театрі Ріжнорідностей" відбувся останній загальний збір "Просвіти", на якому головою Товариства обрали отця Юліана Дзеровича.

1939 рік став завершальним у діяльності "Просвіти" на українських землях. Сталінські опричники знищили архів Товариства, цінні історичні документи, рукописи та друковану продукцію в його центральному будинку на площі Ринок, 10. Подібна доля спіткала осередки "Просвіти" й в інших містах і селах. Відновити роботу не дозволили й гітлерівські окупанти.

Відтоді Товариство "Просвіта" продовжувало існувати лише за межами України, де українська еміграція відзначила його 100-річний ювілей. На українських теренах перерва в діяльності Товариства тривала майже пів століття.

З відновленням незалежності України у 1991 році почали відроджуватися й давні українські громадські організації. 1991 року в Києві було відновлено діяльність Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.

"Просвіта" проголосила себе правонаступницею "Громади»"(ХІХ—ХХ ст.), "Просвіти" (1868—1939) та Товариства української мови (1989—1991), продовживши традицію культурного й національного державотворення.