Таємниці Палацу Баворовських у Львові: Кому ексцентричний дивак-мільйонер заповів свої гроші й унікальну бібліотеку

Палац Баворовських у Львові стоїть на тихому пагорбі біля костелу Марії Магдалини – непоказний на перший погляд, але всередині він приховує історію однієї з найвпливовіших культурних ініціатив Галичини. Його зводили для зброї, перебудовували для коней, а він став храмом книги.

Військовий початок

У 1639 році, коли навколо Львова ще стояли могутні вали й брами, на околиці Галицького передмістя військовий інженер Павло Ґродзіцький зводить незвичну споруду. Це був арсенал – частина оборонного комплексу костелу святої Марії Магдалини, який мав захищати місто з боку пагорбів.

Перший поверх будівлі зведений із масивного каменю, з вузькими прорізами, схожими на бійниці. Рустовані мури ніби й тепер зберігають пам'ять про мушкети, гармати, екіпіровку, яку тут складали.

Будівля мала захисну функцію, тому в ній не було жодної надмірної прикраси, лише фортифікаційна логіка.

фото: Ваш гід по Львову - Your Lviv Guide

Стайні, манеж і шляхетські історії

З часом  оборонні функції Львова ослабли, і арсенал утратив своє значення. Споруда переходила від одних шляхтичів до інших: після Сенявських – до Чарторийських. Нові власники бачили в ній не військовий опорний пункт, а господарську будівлю: тут облаштували стайні, поряд зробили манеж.

З XVIII століття збереглася легенда, що певний час у стінах майбутнього палацу жив Тадеуш Костюшко – польський герой визвольної боротьби. Поки що це більше романтичний переказ, але такі історії завжди свідчать про одне: будівля вже тоді була поміченою й важливою.

Поступове розширення Львова наближало передмістя до меж міста. Арсенал, який колись стояв осторонь, опинився між житловими кварталами – і чекати на своє друге народження йому довелося недовго.

фото: Вікіпедія

Баворовські й архітектурна трансформація

У 1833 році споруду купує заможна й амбітна родина Баворовських. Їхній задум – створити репрезентативний міський палац – вимагав архітектурного дива. До роботи запросили Ігнатія Хамбреза  (Шамбре) – одного з найталановитіших архітекторів того часу.

Будівлю кардинально перебудували в стилі класицизму з рисами бідермаєру. Суворість мурів пом’якшили симетрією та лаконічним декором,  з’явився парадний фасад, звернений до вулиці. На східному фасаді встановили скульптури Йоганна Баптиста Шимзера: орли з вінками й кінь у натуральну величину, що й досі викликає подив у перехожих.

Ця пластика стала символом палацу, нагадуючи, що нове життя будівлі – вже не про війну, а про статус і красу.

Народження однієї з найбільших приватних бібліотек Галичини

Справжній культурний зміст палацу заклав граф Віктор Баворовський – син Юзефа.

Про нього казали по-різному: ексцентричний, непрактичний, романтичний… Але найточніше – людина, яка жила для книги. 

 "Баворовський книжки любив більше, ніж людей". Так його описували ті, хто його знав. Але саме завдяки цій любові Львів отримав справжній скарб.

Він скуповував стародруки, рукописи, інкунабули по всій Європі. Колекцію граф збирав у свій спосіб – найняв трьох бібліофілів, також підплачував агентам, що мандрували польськими землями, які в той час були у володіннях Росії й Австрії. Баворовського цікавили збіднілі шляхетські роди, які мали великі домашні бібліотеки.

фото: zbruc.eu

Особливо цінував західноєвропейську і польську спадщину. Поступово бібліотека розрослася. Статуї, картини і портрети, антикваріат – усе це було розміщено на стінах поміж великими стелажами з книгами. Збірка гравюр і листових ілюстрацій (малюнків) зберігалася у великих теках. Фонди нараховували майже 60 тисяч томів рідкісних видань. Одна з придбаних графом картин – "Люблінська унія" Яна Матейка – нині зберігається у Любліні.

У 1888 році він став кавалером Мальтійського ордену. На початках пробував себе як поет і науковець – публікував вірші та переклади у львівських журналах.

Листувався граф з Генріхом Сенкевичем. Особисто був знайомий з Віктором Гюго. Був фанатом Байрона. 

Дивацтва мільйонера

Графа вважали скнарою, а про його чудернацькі витівки ходили байки. В одному із записів в архіві розповідається що, коли дівчата з Мишкович (його родинне помістя, – ред.) виходили на берег Серету прати білизну, граф любив піти вверх проти течії, роздягнутися, лягти на спину і плисти повз тих дівчат. У той час конюх ішов берегом, а граф у нього питався, чи дивляться на нього дівчата та як поводяться.

Дивацтвами славились й інші Баворовські. Наприклад, Міхал, родич Віктора, що мешкав у будинку на Винниченка, міг запрягти карету верблюдами. А також замурував у будинку всі вікна, щоб не платити податків.

Своє життя Віктор Баворовський закінчив самогубством. У зв’язку з хворобою у старості  йому загрожувала цілковита сліпота. Тому він написав заповіт, яким передавав свій маєток на розвиток і примноження своєї бібліотеки, й перерізав собі горло. 

Віктор Баворовський не мав власної сім’ї, тому після його смерті серед родичів почалася гонитва за його спадком. Граф залишив по собі чотири мільйони римських золотих (австрійських гульденів). Проте у заповіті визначив умову – ці кошти можуть бути використані Галицьким урядом лише тоді, коли з них "набіжить" ще мільйон у вигляді відсотків. Саме з цих дивідендів він наказав виплачувати стипендії талановитим вихідцям із Галичини, які навчаються у Краківській академії мистецтв. Крім того, у Лошневі, його родовому селі, мала постати сільськогосподарська школа для дітей селян, а в Тернополі – засновано інститут імені Баворовського.

фото: Відділ мистецтв бібліотеки ім. В. Стефаника

Пам’ять у камені й папері

Баворовський заповів свою колекцію місту. У 1940 році бібліотека перейшла у структуру новоствореної Львівської філії бібліотеки Академії наук УРСР. У серпні 1941 р. німецька окупаційна влада створила систему Staadtsbibliothek Lemberg, куди увійшли колишні бібліотеки Оссолінеуму і Баворовських. Відомо, що мистецькі фонди відділу під час окупації зазнали численних втрат, зокрема було вивезено 2396 найцінніших творів графіки, з них – 25 рисунків відомого німецького художника А. Дюрера. Проблема повернення творів законному власникові не розв’я­зана до сьогодні. З поверненням радянської влади тут відновлено відділ мистецтв Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

У 2004 році завдяки коштам меценатів Тетяни та Омеляна Антоновичів, а також Оссолінеуму, палац відреставрували. У його приміщенні 2011 року утворили нову структурну одиницю бібліотеки – Інститут досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів. У фондах Інституту палацу є близько 700 тисяч одиниць зберігання (картини, гравюри, XVI рукописи XI-XX століть, стародруки, книги). Серед них зберігаються твори таких відомих художників, як Шевченко, Архипенко,  Труш,  Грищенко.

• Палац Туркулів-Комелло: львівська "венеційська" перлина на Пекарській