Палац Туркулів-Комелло: львівська "венеційська" перлина на Пекарській

Палац Туркулів-Комелло на вулиці Пекарській — одна з тих львівських будівель, повз які більшість містян проходить щодня, навіть не підозрюючи, наскільки химерна та багатошарова історія ховається за фасадами. Здається, ніби серед львівських кам’яниць раптом з’явився фрагмент, привезений просто з Венеції. Високі стрілчасті арки, фіали на кутках, мереживний балкон зовсім не схожі на традиційну львівську архітектуру того часу. 

Венеційський силует у львівській забудові

Палац був зведений саме у венеційській манері XV ст., яка сполучала ранньоготичні форми з візантійськими та мавританськими елементами, як у Венеції Палаццо Дожів, Ка д’Оро, Палаццо Дандоло тощо. Венеція стала ближчою до австрійських провінцій після її приєднання до імперії Габсбургів.

Хто й коли побудував перший у Львові приклад венеційської неоготики — питання, яке досі не має остаточної відповіді. Одні дослідники наполягають, що палац сформувався у 1840-х, інші припускають, що окремі елементи могли існувати ще раніше. Імʼя архітектора теж лишається в тіні. Найчастіше називають Фридерика Баумана — автора кількох знакових львівських споруд. Але переконливих доказів немає. Так чи інакше, будівля виглядає так, ніби її творець мав слабкість до венеційських палаців XV століття й вирішив перенести шматочок архітектури лагун на тодішню околицю Львова.

Дідушицькі, Туркули і Комелло: власники, які формували вигляд палацу

Першим відомим власником ділянки був граф Генрик Дідушицький, один із представників відомого галицького роду. Після його смерті тут мешкала його вдова Теодозія — її герб "Тривдар" досі можна побачити на балюстраді портика. Наявність кількох гербових картушів на фасаді підказує, що змінювались власники, а разом із ними — уявлення про те, яким має бути цей палац.

Саме Дідушицькі підтримували тісні зв’язки з італійською аристократією. Можливо, саме тому венеційська стилістика з’явилася у львівському передмісті на кілька десятиліть раніше, ніж стала модною в ширших європейських колах. Графиня Дідушицька запам’яталася тим, що в ставку біля палацу влаштувала купальню для львів’ян, коли тих прогнали з сусіднього монастирського Вороблячого ставу черниці-сакраментки.

Інтер'єри палацу, фото: photo-lviv.in.ua

фото: oseledetsmagazine.com.ua

У середині XIX століття палац продали Тадеушу Туркулу, останньому дідичу Тернополя. Він відомий тим, що уклав угоду з міщанами: місто повинно було сплатити йому 175 тисяч флоринів і ставало вільним. 27 липня 1843 року губернатор Галичини барон Вільгельм фон Штуттергайм затвердив акт продажу, і вже в 12 грудня 1844 року цісар Фердинанд І подарував місту статус вільного королівського і герб.

Далі Туркул передає палац у спадок своїй доньці Феліції Комелло. Вона стає дружиною венеційця Анжело Комелло, який був учасником боротьби за незалежність Італії і мав непрості стосунки з австрійською владою. Тому сама поява його прізвища в назві палацу — уже натяк на зміну політичного клімату після 1867 року, коли постала Австро-Угорщина.

З описів Мєчислава Орловіча знаємо, що тоді палац виглядав як справжній приміський маєток: вкритий ґонтом, оточений великим садом зі ставом.  

Саме той став, який згодом зник під університетськими корпусами. А ще — мала бути могила. Старі мешканці Пекарської розповідали, що десь у глибині саду, навпроти головного входу, стояв надгробок когось із мешканців палацу. Коли будували нові навчальні корпуси ветеринарного інституту, могилу знесли. І хоч від пам’ятника не лишилося жодного сліду, після сильних дощів на тому місці й досі збирається вода — ніби нагадування про знищений фрагмент історії.

Будинок першої "Міс Польща"

Після графині Комелло палац змінив ще кілька власників, зокрема ним володіли роди Туркулів, Мейєрів, Полетилів, аж поки у 20- роках XX ст. він не став власністю Євгена Батицького.

Саме тоді тут жила одна з найяскравіших фігур тогочасної Польщі — Софія Батицька, акторка й перша "Міс Польща" у 1930 році. Її історія гідна голлівудського фільму: стрімкий злет, участь у кількох європейських конкурсах краси, друге місце на "Міс Європа", контракт з американським агентством і скандал із короною, яку вона відмовилася повертати організаторам, мотивуючи це тим, що й надалі залишається найкрасивішою полькою.

фото: oseledetsmagazine.com.ua

У США її кінокар’єра так і не склалась, вона повернулась в Європу і вийшла заміж за нідерландського директора торгової асоціації. Після його смерті вона знову виїхала до США, оскільки вдома, у Львові, вже була інша країна. В Америці вона  викладала іноземні мови, щоб заробити собі на життя. Померла Софія в Лос-Анджелесі, в будинку для літніх людей, забута всіма.

Читайте також: Галицький Версаль, де живе привид вбитої жінки магната: історія та легенди Підгорецького замку

Таємниця могили і зникнення давнього палацового світу

У 1937 році палац передали Ветеринарній академії, і з того моменту його історія стала значно прозаїчнішою. Інтер’єри перебудували під аудиторії та лабораторії, частину декору втратили, хоча кілька стрілчастих порталів усе ж збереглися. Найбільша реконструкція відбулась у 1980-х, коли будівлі додали високого даху з люкарнами, який мав імітувати давні гонтяні покриття. Через це палац отримав нинішній, трохи драматичніший вигляд.

За словами очевидців, ще наприкінці 60-х та на початку 70-х років ХХ ст. навпроти головного входу у глибині саду знаходилася могила когось із мешканців палацу. Над могилою встановили пам’ятник, котрий при будівництві корпусів ветеринарного інституту знесли разом із могилою. Тепер, під час сильних дощів чи при таненні снігів, на місці могили збирається велика кількість води.

Не витримав випробування часом і парк палацу. Від нього, зокрема, залишився лиш ріденький сквер, в котрому тепер ще й міститься пасіка університету. Став, де колись була розкішна купальня, засипано.

Сьогодні у палаці розташований навчальний корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій. 

Студенти щодня проходять крізь арки, які задумувалися як парадний елемент приватної резиденції, а за вікнами аудиторій височіють ті самі фіали, що колись прикрашали маєток італійсько-галицької шляхти. 

У місті, де ледь не кожна будівля має свою легенду, Туркулів-Комелло вирізняється тим, що його історія частково втрачена. Можливо, саме тому він так привертає увагу: в ньому все ще зберігається відчуття недомовленості, ніби палац продовжує тримати кілька своїх таємниць при собі.

• Палац Сосновського у Львові: понад 120-річний сецесійний замок у мініатюрі