"Незворотна перспектива": художник Сергій Савченко про виставку у Львові, коридор часу і боротьбу

На виставці побувала кореспондентка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.

Тут скульптура поєднується із живописом, складає часточки та творить перспективу. Густі кольори наче намагаються уповільнити той час, який упродовж останнього періоду має властивість хіба прискорюватись. Погляд углиб між речей та сенсів.

Побачити свіжу та актуальну виставку Сергія завітали десятки гостей, щоб роздивитись твори зблизька і здалека, знайти свої сенси і обов'язково привітати художника із вдалим проєктом. А деякі роботи вже навіть встигли придбати поціновувачі мистецтва.

Читайте також: Простір "Історія": як у Львові виглядають колишні залізничні каси перед ремонтом

Фото: Андріана Стахів

Як і в кожну попередню серію, у роботи до нової виставки сам митець теж вкладав глибокі значення та відчуття, які проживає та переживає і особисто, і глобально зі світом навколо. 

Сергію, а чим для тебе особисто цей проєкт є? Що ти вкладаєш у роботи? Вони водночас такі різні і такі схожі.

У назві виставки є оце ці два слова: незворотна перспектива. Перспектива, це  напевне перше поняття, котре  будь-який художник вивчає і про яке  дізнається під час  науки.Розуміння законів і принципів перспективи – це  основа взагалі всього, будь-якого візуального мистецтва. Друге слово "незворотна" наче підкреслює  одну з головних властивостей  звичайної академічної перспективи. Незворотність як неможливість повернення, як  стан, напрямок і суть визначила  назву нинішнього нашого дійства, як важливого знаку нашого часу й буття.

Фото: Андріана Стахів

Одного разу, після чергових відвідин Музею Другої світової війни у Гданську, одного з найцікавіших музеїв, які мені доводилося бачити, я зауважив, що його архітектура створена так, що майже завжди виникає відчуття простору, який поступово, але водночас невпинно звужується, стискається і, зрештою, стає все менше місця, світла і навіть повітря... 

І тоді мені спало на думку, що війна – це коридор, який постійно звужується Напевне, і життя людини – це іноді звивистий коридор, який постійно звужується. Від нескінченності дитинства до неймовірних змін калейдоскопу картинок дорослого життя. І через різні, для мене таємничі, фактори ми можемо спостерігати й зауважувати своєрідне пришвидшення часу та подій навколо нас, зменшення інтервалу між важливими знаковими івентами буття, так, наче світ навколо нас разом із планетою рухається швидше й швидше... Зрештою, це розмова скоріше про відчуття й майже ірраціональні речі, проте саме живопис і художні практики дозволяють про таке розмовляти точніше й у доречній формі.. 

Фото: Андріана Стахів

Для мене важливим є зміст, закладений не лише в самі образи, а й у техніку та спосіб створення живопису на цій виставці. Зокрема, метод досягнення ефекту вібрації живописної поверхні за допомогою сотень безперервних ритмічних пошкрябин – своєрідних травм полотна та фарби. Це для мене певна аналогія сучасності, становлення нас як цілісної спільноти, народу, нації крізь безперервні травми, біль та втрати. Коли, попри часом надкритичні обставини, ми дорослішаємо, тримаємось і зрештою стаємо собою. Так само, як сира фарба поступово набирає змісту й значення, перетворюючись на колір, форму, образ… Це, звісно, особлива мова матеріалу, але художній твір часто розкриває складні поняття саме таким, властивим йому способом.

Це така твоя своєрідна алюзія на війну?

І не лише про війну, бо, фактично, війна – хоч і страшна та кривава, але все ж частина нашого буття і становлення. Шкода, що людство досі не знайшло іншого способу каталізації власного розвитку... Мені хотілося б розширити цей погляд ще більше.

Війна для мене почалася значно раніше, ніж навіть 2014 рік. Часто можна почути: "Війна почалася три роки тому". Це поширено і, зрештою, зрозуміло, що люди іноді забувають додавати, що йдеться про широкомасштабну агресію. Моє, умовно кажучи, розуміння нашої боротьби за ідентичність і національне становлення, усвідомлення ворога, який існував у різних формах, почалося ще в далекі 90-ті,чи навіть раніше, коли я брав участь у Товаристві Лева, спілкувався і тісно взаємодіяв зі Студентським Братством, долучався до численних акцій – як культурних, так і протестних. Саме там формувалося розуміння того, що відбувається і що триває донині.

Наша боротьба не припинялася, і я впевнений, що цей шлях ще дуже довгий, роботи вистачить і нашим дітям, і, на жаль, онукам. Я не можу не згадати про наш із Устимом Федьком та Тарасом Беняхом, напевно, перший великий 15-метровий транспарант-гасло на Майдані. Текст цього постера ми запозичили у французьких студентів, які протестували проти комуністів у 60-х. Гасло звучало так: "ГЕТЬ СТАЛІНСЬКУ ТУХЛЯТИНУ". Ех, як же тоді зворушилися гебешні стукачі на Майдані... Та й пам’ятаєш, коли ми з тобою там були, у нас не виникало жодних зайвих питань, правда?

Так...

Коли почалася широкомасштабна агресія, і навколо було багато шоку та страху, важливо було втримати своєрідну внутрішню стабільність. Занадто багато було людей, які потребували допомоги, підтримки, поради. Зараз нічого не змінилося.

Війна – це важлива частина нашої історії, яку ми переживемо і пройдемо з гідністю. Для того, щоб далі діяти, жити і творити світ таким, який відповідатиме фундаментальним рисам нашого народу. Головною з них, як би це не звучало наче пафосно, є Свобода і Воля – у всіх їхніх значеннях і формах.

Цікаво, що це ж основні риси, які має розвивати в собі будь-який митець, якщо хоче створити справді добрий художній твір. Добрий живопис раб не намалює.

Фото: Андріана Стахів

Ти говориш про час, про звуження часу. А власне, за який період ти створював ці роботи?

На виставці представлені роботи, створені у 2023, 2022 та 2024 роках. Також є зовсім свіжі твори, написані в січні та лютому 2025 року.

Під час мого перебування у Львові я ніби розчиняюся у своєму рідному місті, середовищі, майстерні. З часом досвід художніх практик дозволяє з особливим спокоєм і певним планом підходити до роботи. Досвід допомагає планувати, мислити проєктним чи навіть циклічним способом під час роботи.

Тобто ти не знаєш у результаті як воно ляже?

Цей процес, зрештою, завжди містить у собі власну таємницю і, що найголовніше, – невід’ємну радість творчості. Це те справжнє диво, яке спостерігаєш під час народження образів та нових форм на полотні. Момент, коли відкриваються нові двері ідей та напрямків, коли розум відпочиває, а оживає сама суть бачення, – це безперечно особливе явище.

І воно мене не перестає дивувати й досі. Коли магію творить чарівник – це не диво. Але коли щось дивовижне народжується зі звичайних матеріалів, просто за допомогою власних рук – ось це вже справжнє чудо.

Фото: Андріана Стахів

Поки ми розмовляємо, крізь двері галереї, разом із новими відвідувачами та їхніми вітаннями Сергієві, прокрадається насичений запах першого весняного дощу, з його особистими часопросторами та нелінійним чуттям вчасності. Гості роззираються навколо, спиняються поперемінно то біля картин, яких так і хочеться торкнутися завдяки особливим рельєфам творення, то біля скульптур-конструкторів, що вдало відображають інше особливе – незвично різку сьогодні хиткість світу цього. До речі, щодо торкнутись до живопису, то глядачі й глядачки мають таку нагоду, адже на виставці Сергія Савченка діє правило "торкатись дозволено", аби могти не лише бачити, але й відчувати. 

А тим часом відвідати "Незворотну перспективу" львів'яни та гості міста зможуть ще понад місяць – до 13 квітня.