"Принц Гаррі сів біля нас з побратимом, і ми просто розмовляли": ветеран Євгеній Тюрін про Ігри Нескорених

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з ветераном, який повернувся з Канади зі змагань, де вперше були представлені зимові види спорту.

Євгеній Тюрін змагався у трьох видах спорту: 

• зі сноубордингу в категорії "новачки з порушенням нижніх кінцівок", де був єдиним серед усіх учасників з ампутацією вище коліна.
• у скелетоні, де посів 13-те місце.
• у командному виді змагань з керлінгу, де посів 4-те місце з 10 у своїй підгрупі.

Ветеран активно займався спортом і до поранення. Він каже, що на службі з 2017 року була обовʼязковою фізична підготовка, тому займався спортом щодня та підтримував себе в гарній формі. Після ампутації кінцівки військовослужбовець опанував протез і не тільки продовжує службу, а й не менш активно пробує різні види спорту.

Скажіть, будь ласка, що стало вашою головною мотивацією повернутися до активного життя після травми? 

Я хотів ходити, а не бігати на милицях. Бо на милицях усе ж таки навантажуються групи мʼязів. Коли ти вчишся ходити на протезі, проходиш уже більшу дистанцію. У перспективі також руки стають вільнішими. Тобто ти можеш нести продукти, банально якісь речі. Навіть просто дістати з верхньої полиці якийсь смаколик дитині. Це грає дуже велику роль, адже на милицях такі буденні речі дуже складно робити. Ноги немає, а так нормально, знаєте (усміхається). Ось це і є зміни. Поранення, ампутація ноги, далі ти вже розумієш, що повинен вчитись ходити на протезі. Потім ти ставиш собі ціль: для чого? Просто для чого мені ходити? Перш за все це для того, щоб пересуватися та робити щось робити руками. Та й взагалі приємніше ходити на протезі, бо можна пройтися парком з дружиною або ж просто з дитиною погуляти на майданчику. Це теж надзвичайно важливо, бо ти розумієш, що не прив'язаний до крісла колісного. Треба прийняти себе. Це  дуже-дуже потужні зміни та психологічні гойдалки. І їх треба подолати. Перше за все – це чимось мотивувати себе.

Скажіть, будь ласка, як ви дізналися про Ігри Нескорених і як вам вдалося потрапити в українську команду? 

Дізнався про Ігри Нескорених ще 2023 року від побратимів. Довідався, що це така прикольна двіжуха, де можна потусити з ветеранами, познайомитись з іншими хлопцями. У 2023 році не потрапив у збірну, бо мені робили операцію, а 2024-го погодився на те, щоб навіть на милицях поїхати на відбір. Хотілося досягнути особистих результатів і результату в командних видах спорту, щоб представити свою країну на найкращому рівні.

Яка історія зі змагань чи тренувань стала для вас найяскравішою?

Конкретно однієї історії виділити не можу, оскільки запамʼятовується відчуття з усіма, з ким ти був. Можна сказати, що потусили з колективом ветеранів: з такими ж дівчатами та хлопцями, як ти.Ти у своєму колі перетинаєшся з однодумцями, спілкуєшся, ділишся досвідом, емоціями, які в тебе є.

Що для вас означала зустріч із принцом Гаррі?

Дуже приємно було побачити принца Гаррі з шевроном, оскільки сам шеврон нагадує наш герб. Це класно і дуже приємно – відчувається велика підтримка. І я дійсно радий, що принц таким чином підтримав Україну та наших хлопців. Цей шеврон старого зразка, і ті, хто до повномасштабного вторгнення служив, знали, що це шеврон бригади "Рубіж".

Це було несподіванкою. Ця людина підходила до нас та до наших близьких і спокійно спілкувалася з дітьми й дорослими. Було приємно, бо відчувалося, що неважливо, який у тебе статус, принц Гаррі просто підходив і комунікував. Він надає підтримку Україні, тому і для нього було також приємно спілкуватися з ветеранами. Не від всіх така підтримка находить, а принц Гаррі, який у достатку, при статусі та має вплив, може просто підійти й запитати: "Як у тебе справи? Як ти?"

Наприклад, ми з побратимом просто сиділи й відпочивали на скелетоні. Ззаду хтось підійшов і нахилився до нас. Я взагалі спочатку не зрозумів, хто це, бо цей чоловік був у шапці й у пуховику, на якому написано Games – це трошки схоже було на волонтерів. І ти думаєш: "Хто це? Що це за чоловʼяга?" А виявилося, що це принц Гаррі так нагнувся до тебе і щось запитав. Ти трошки вже втомлений та сонний, а ця зустріч наповнила енергією. Принц Гаррі сів біля нас з побратимом, і ми просто розмовляли. Він ставив звичайні людські питання: як ми? Як почуваємося? Як настрій? Це було так приємно, що не передати словами.

Якщо не секрет, то які у вас ритуали перед важливими тренуваннями чи змаганнями?

Налаштовую себе на гарний настрій, намагаюся десь пожартувати з хлопцями, посміятися і таким чином на позитивній ноті пробую змагатися. Найважливіша настанова від організаторів була про те, щоб просто кайфанути від ігор, від змагань. 

Яким одним словом ви могли б описати Ігри Нескорених? 

Єдність. Мені здається, що це єдність нашої команди та підтримка кожного. Ми дійсно підтримували, вболівали за наших побратимів і посестер. Хотіли, щоб вони також отримали медалі, щоб вони вдосконалювалися. Мені здається, що ті, хто виборов медалі, самі цього не очікували. І ми дуже раділи за це, бо якщо чесно, мені здається, що отримали медалі ті люди, яким це було потрібно – це вселило віру, загартувало їх ще більше. І вони самі не очікували, що в них вийде такий добрий результат. А це все ж таки результат їхньої праці. 

Які головні уроки, висновки ви взяли з Ігор Нескорених? Що могли б порадити наступним учасникам?

Думаю, що найкраща порада – це спробувати взяти участь в Іграх Нескорених. Прийти обов'язково на відбір і відчути, як це. Навіть якщо ти нікого не знаєш, як це було приблизно в мене, ти можеш прийти, познайомитися з класними людьми та поспілкуватися. Отримати підтримку для себе, оскільки це коло, в якому ви далі можете комунікувати. Це дуже класно. Це атмосфера. Це єдність і комʼюніті, де ти перебуваєш з однодумцями. Ти почуваєшся якось спокійніше. А висновки? Це не про медалі. Це адаптивна реабілітація і розвиток адаптивного спорту. Показати людям, що адаптивний спорт існує та просувається. І треба не сидіти вдома, а все більше розвиватися, поки такі можливості є.