Мешканець світу музики: 146 років з дня народження Станіслава Людкевича

"Еспресо.Захід" розповідає про непересічного українця з нагоди його 146-х уродин.

"Нас визволили і нема на то ради"

Фото: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

До останніх днів свого життя Станіслав Людкевич не полишав гри на улюбленому інструменті – фортепіано, яке сьогодні можна побачити у його затишному домі, що вже давно перетворився на музей та прихисток надзвичайних спогадів про композитора. Свої 

Великий оригінал, він був уособленням галицької інтелігенції, став першим професійним композитором на заході України, пережив радянську владу, зберігши свій особливий національний колорит творчості. А його фразу – "нас визволили і нема на то ради", – сказану з нагоди входження західноукраїнських земель до складу УРСР у Львові цитують навіть ті, хто добре не знає, хто ж такий Станіслав Людкевич.

Один з організаторів Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові, композитор, фольклорист, музикознавець, педагог, громадський діяч, Станіслав Людкевич залишається постаттю, оповитою легендами. Про нього існує чимало веселих згадок, тісно пов'язаних із музикою та життям у місті Лева.

Людкевич дожив до свого 100-літнього ювілею і особисто відсвяткував його у переповненому залі Львівської філармонії, у якому зібрав місцевих та прибулих з багатьох міст України музикантів, а й широку громадськість Львова.

Роки музичного навчання: хист і праця

Фото: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

Народився Людкевича 24 січня 1879 року у Ярославі (сучасна Польща), а свою музичну обдарованість виявив вже у 4-річному віці, тож швидко почав вчитися гри на фортепіано і навіть співав у церковному хорі. Там у Ярославі він закінчив вищу гімназію, де під час навчання спробував себе і як композитора, і як керівника хору. Власне у той період юний Станіслав створив близько 30 музичних творів, адже поряд із небувалим хистом до музичної справи, відзначався також неабиякою працьовитістю.

Опісля доля занесла його на навчання у різні міста, наприклад, спочатку до Львова, де він згодом оселиться назавжди, а поки навчався у Франковому виші та був вільним слухачем Галицького музичного товариства – одного з найстаріших у Східній Європі, яке відіграло чималу роль у розвитку музичної культури Львова й Галичини. А паралельно самостійно вивчав теорію композиції, зокрема за допомогою своєї мами-піаністки 

Тим часом в австрійському Відні він навчався на музикознавчому факультеті Музично-історичного інституту Віденського університету та здобув ступінь доктора філософії в галузі музики.

Життя у Львові: професор Людкевич і нові легенди

Станіслав Людкевич, Фото: spadok.org.ua

У вересні 1919 року Станіслав Людкевич остаточно повернувся до Львова. Тут він організував перший український симфонічний оркестр при Музичному товаристві імені Лисенка. А вже від 1939 року став професором і завідувачем кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії.

Приблизно звідси й починають формуватися різноманітні веселі спогади та легенди про знаного композитора та викладача, адже він настільки занурювався у світ музики, що міг геть не помічати, що відбувається навколо. Наприклад, часом під час лекції міг так заглибитися у читання, що забував про присутність студентів і здивовано запитував їх відволікшись, мовляв, а що ви тут робите. Разом із тим, аби привітатись гідно, на його думку, зі студентами, міг усе залишити, та побігти з аудиторії до кабінету по капелюха: щоб зняти його та вклонитися у відповідь.

Він завжди мав тверду й становчу власну позицію, виступав за збереження українських традицій, шанобливе ставлення до видатних діячів українського народу, організовував концерти пам'яті композиторів. А 1948 року категорично відмовився осудити композитора Василя Барвінського і згодом підписав лист про його звільнення й реабілітацію. А коли той повернувся до Львова, допомагав йому відновлювати втрачені твори, спалені радянською владою.

Свого часу професор змінив дуже багато помешкань у Львові, винаймаючи квартири у друзів чи знайомих, часто не менш знаних особистостей у місті. Аж доки збудував власний дім, у якому вже осів до кінця свого життя. До цього його спонукала нагальна потреба – рідній сестрі Олені були необхідні догляд і підтримка. Він придбав землю на вулиці, яка тоді називалася Військова, 7 (нині Людкевича, 7), за кілька років збудував будинок та оселився у ньому разом із сестрою. А згодом це місце стало осередком зустрічей чималої кількості знаних львів'ян та не тільки.

Сюди у віці 94 років він привів свою дружину, 46-річну музикознавицю Зеновію Штундер. На той час вона працювала на кафедрі теорії музики у Львівській консерваторії й була асистенткою професора Людкевича. Тривалий час упорядковувала та готувала до друку збірку його музикознавчих праць, яка згодом перевернула її долю. Фактично саме через цю працю вона втратила посаду в консерваторії: вихід збірника 1973 року став предметом розбірок на партійних зборах, наклад ліквідували, а Зеновію Штундер позбавили місця праці в консерваторії. Щоб підтримати свою асистентку і співробітницю, шляхетний Станіслав Людкевич розписався із Зеновією, а згодом зробив її єдиною спадкоємицею будинку, всього свого безцінного архіву й авторських прав.

Читайте також: Дім Людкевича: за межами туристичного Львова діє унікальний музей

Композитор Станіслав Людкевич біля свого дому, Фото: Фото надав музей Станіслава Людкевича

Саме дружина, яка мала особливу любов до фотографування, запам'ятала Людкевича на чималій кількості світлин – вдома, у місті, з видатними друзями. Серед яких зокрема був ще один метр світу музики та довгожитель Микола Колеса, якому фактично випало бути диригентом-першовиконавцем чи не всіх симфонічних та значної частини хорових і вокально-симфонічних творів Людкевича.

Невимушено щодень простуючи своїми сходинками до кабінету чи спальні на другому поверсі, або ж виходячи із дружиною на неквапливу прогулянку містом, композитор творив навколо себе надзвичайну атмосферу елегантності, спокою та залюбленості в музичну справу.