Художник Михайло Бойчук: від фурору в Парижі до кулі в Биківнянському лісі

30 жовтня 1882 на Тернопільщині  у селі Романівка у селянській родині народився первісток - майбутній художник світового рівня, основоположник заснованого на національних традиціях українського монументального мистецтва Михайло Бойчук. Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. 

Автор концепції новітнього мистецтва, творець художньої школи та вихователь цілої плеяди непересічних митців, Михайло Бойчук чудово розумів, що витворює засади світового модернізму нової епохи. Казав: "Ми повинні бути щасливі з того, що переживаємо початок весни мистецтва – нас мало, але ми знаємо, що прийде літо".

Автопортрет Михайла Бойчука ( фрагмент), фото: WikiArt

"І віддали його в науку"

Отож Михайло Бойчук народився в родині Лева (або, як підписувався часом батько – Левонтія) та Ганни. Після нього на світ з’явилися Іван, Дмитро, Марія, Тиміш, Катерина та Юлія. Коли мама померла, батько в 1907 році одружився вдруге. І дітей стало дев’ятеро, бо у другому шлюбі народилися Олена та Розалія. 

Талант Михайла до малювання помітив шкільний учитель і дав оголошення в газету, що шукає наставника талановитому хлопцю. Відгукнувся Юліан Панькевич, на той час уже відомий художник. Отож у 1898 році Михайло Бойчук приїхав до Львова, де вступив до малярської студії Панькевича. Став членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, що його очолював Михайло Грушевський. Завдяки матеріальній підтримці НТШ та митрополита Андрея Шептицького навчався у Віденській, Краківській, Мюнхенській академіях мистецтв. Від 1908-го кілька років мешкав у Парижі, де вивчав творчість Ренуара, Сезанна, Пікассо. Тут, у Парижі, перейнявся задумом "зробити мистецтво добром, надбанням народних мас". Так і прийшов до ідей монументалізму і колективної творчості.

Дівчина перед деревом. Михайло Бойчук (1910-ті), фото: ArtLvivOnline

Нова школа, нові горизонти

У 1909 році Бойчук разом з кількома українськими та польськими художниками заснував у будинку на вулиці Кампань Прем’єр на Монмартрі у Парижі нову мистецьку школу. До неї увійшли Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепінська та інші митці, які сприйняли ідею колективної творчої праці та орієнтувалися на мистецтво Київської Русі та Візантії, прагнучи на цих засадах творити нове мистецтво. А вже незабаром бойчукісти влаштували у паризькому Салоні незалежних свою першу виставку під гаслом "Відродження візантійського мистецтва" та отримали багато схвальних відгуків, зокрема і від Гійома Аполлінера

Дослідниця творчості Михайла Бойчука Людмила Соколюк вважає, що загалом художник створив три школи: першу — в Парижі, другу — у Львові (найвідоміші його учні — Ярослава Музика, Микола Федюк), і третю, відому як бойчукізм — у Києві. Зокрема, у створеній УНР 1917 року в Києві Українській академії мистецтв професор Бойчук набирав студентів у майстерню мозаїки і фрески, яка пізніше називалася майстернею монументального мистецтва. Це була абсолютна новація в українському мистецтві. Педагогічна методика Михайла Бойчука відрізнялася від інших професорів — він з учнями працював за принципом середньовічного ремісничого цеху, майстер не вчив малювати, він показував зразки робіт художників Проторенесансу, ритм і колір народних орнаментів, композицію і гармонію барв візантійського мистецтва, відомі визнаних майстрів. Майже весь час хтось із учнів, а то й двоє-троє, жили в нього вдома. Бойчук створив власну школу, осередок однодумців з тим, щоб було кому втілювати омріяний ним національний стиль в усі сфери життя. Але це станеться згодом.

Фундатори Української академії мистецтва. Стоять на фото: Мурашко, Нарбут, Василь Кричевський (зліва направо). Сидять: Бурачек, Федір Кричевський, Михайло Бойчук та Михайло Жук (зліва направо)., фото: Вікіпедія

Львів – Київ – Харків

А трохи раніше – у 1911 році Михайло Бойчук повертається в Україну. Однак не сам, а з дружиною, однією з найталановитіших своїх учениць, художницею Софією Налепінською. І зі сформованим власним стилем, укоріненим у візантійському мистецтві, живописних традиціях Київської Русі й середньовічному українському малярстві. 

Спершу зупиняється у Львові, влаштувавшись у Національний музей "консерватором ікон", оформлює книги, розписує храми у Львові та Ярославі і реставрує фрески церкви Розумовського у селі Лемешах на Чернігівщині.

З початком І Світової війни Михайло Бойчук та його молодший брат Тимко як австрійські піддані були вислані до російського міста Арзамаса і повернулися в Україну – тепер уже до Києва – тільки 1917 року. Тут Михайло Бойчук та його дружина Софія Налепінська, з якою у нього народжується син Петрусь, стали співзасновниками і професорами Української академії мистецтв. 

Обсяги робіт, до яких Бойчук долучився в наступні кілька років, вражають. Він реставрував фрески Софійського собору і твори з колекції Музею Ханенків та розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря у Чернігові, готував театральні декорації для вистав Курбаса у Молодому театрі, розписував агітпароплав "Більшовик", декорував свято Першотравня і київську Оперу до з’їзду представників волосних виконкомів, оформлював український павільйон на ВДНГ у Москві й інше. У 1924 році став професором Київського художнього інституту, а за рік - співзасновником і членом Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), яка заперечувала натуралістичний реалізм та підкреслювала національну самобутність українського мистецтва. Бойчукісти, що входили до цієї організації, прагнули зв’язати мистецтво та побут. Привносити естетику у повсякденність, створивши синтез з мистецьких творів і побутових речей. 

"Починаючи нову епоху в мистецтві, в пошуках шляхів ми не повинні зупинятися на одному, ми повинні в художній спадщині всіх віків і народів відшукати досконалі твори, прочитати їх, проаналізувати їх – подібно до музиканта, який програє музичні твори минулих часів, - вчив своїх студентів та однодумців Михайло Бойчук. - Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того придивляйтеся. Не варто боятися запозичень в інших, варто дбати про те, щоб зробити краще. Індивідуальність проявиться сама, коли майстер визріє".

Пізнє кохання

Художниці й дитячій письменниці Аллі Гербурт, яка жила в знаменитому харківському будинку "Слово" з чоловіком Майком Йогансеном і сином Гаєм, було 33 роки, а Михайлу Бойчуку – 52, коли вони зустрілися. Бойчук якраз приїхав до Харкова робити фресковий розпис Червонозаводського театру. Деталі їхнього знайомства невідомі. Але в підсумку Алла Гербурт розлучилася з чоловіком через кохання до Михайла Бойчука. А художник, хоч і не наважився покинути дружину, але противитися новому почуттю не зміг. 10 грудня 1936 року в закоханих народилася донька Ганна, якій не судилося побачити батька.

Тайна вечеря. Михайло Бойчук (1911), фото: Вікіпедія

Арешт і страта

25 листопада 1936 року Михайла Бойчука заарештували й за якийсь час висунули обвинувачення як одному з "керівників націонал-фашистської терористичної організації", що "підтримував ідеї Гітлера" і мав на меті "відторгнення України від Радянського Союзу і створення української націонал-фашистської держави". 

13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом з учнями Іваном Липківським (сином митрополита Василя Липківського), Іваном Падалкою, Василем Седлярем, а також Іваном Орлом-Орленком засудили до розстрілу і того самого дня виконали наказ у Биківнянському лісі на Київщині. 

11 грудня 1937 року на підставі схожих обвинувачень розстріляли першу дружину Бойчука, Софію Налепінську-Бойчук. Після страти учні Бойчука були репресовані, а практично всі монументальні твори бойчукістів знищені.