До 169-ї річниці Каменяра: чому Івана Франка називали "академією в одній особі"

"Еспресо.Захід" зібрав цікаві факти про Каменяра

Недарма сучасники називали його "академією в одній особі" — Іван Франко вражав енциклопедичними знаннями, працьовитістю та різнобічними обдаруваннями.

Він був письменником усіх жанрів (поетом, прозаїком, драматургом), літературним критиком і публіцистом, талановитим перекладачем, а також науковцем-дослідником і активним громадсько-політичним діячем. За 40 років творчості Франко створив близько 6000 творів загальним обсягом понад 100 томів – у середньому кожні два дні з-під його пера з’являвся новий твір! Усього за життя побачили світ понад 220 його книжкових видань, з них більш ніж 60 збірок. Письменник працював настільки продуктивно не лише через "сверблячку до писання", але й відчуття "собачого обов’язку" проводити просвіту народ та потребу заробити на утримання родини. 

Франко володів феноменальною пам’яттю і щирою жагою до знань

Іван Франко. 1875 рік, фото: photo-lviv.in.ua

Ще в гімназії він міг майже дослівно переказати годинну лекцію вчителя і знав напам’ять увесь "Кобзар" Тараса Шевченка. З юних літ майбутній письменник опанував 14 мов, а згодом писав свої твори не лише українською, але й польською, німецькою та іншими мовами. Він перекладав українською з 48 мов світу (навіть з давньогрецької, латини, вавилонської та східних мов) – така лінгвістична обдарованість і широта ерудиції й зробили його в очах сучасників "університетом" та "академією наук" в одній особі. 

Іван Франко здобув ґрунтовну освіту: навчався у Львівському та Чернівецькому університетах, а 1893 року захистив докторську дисертацію з філософії у Відні. Попри це, через політичну неблагонадійність його так і не допустили до професорської посади у Львівському університеті (іронія долі – нині цей університет носить його ім’я). 

Перший фемініст

Як громадський діяч, Франко стояв біля витоків організованого українського політичного руху. У 1890 році він став співзасновником першої української партії – Русько-української радикальної партії, і був обраний її першим головою. Письменник активно підтримував ідеї соціальної рівності та прогресу: саме Франко одним із перших в Галичині закликав називати себе "українцями" замість застарілого "русини", а також виступав на підтримку жіночого руху. Зокрема, він допоміг Олені Пчілці та Наталі Кобринській видати перший український феміністичний альманах "Перший вінок" (1887), що пропагував рівноправність жінок. Недаремно дослідники називають Франка першим феміністом серед українських письменників. Крім того, Іван Франко увійшов в історію як перший професійний український літератор, який заробляв на життя письменницькою працею. Його внесок у літературу та науку колосальний, тож не дивно, що ім’я Франка стоїть в одному ряду з найвидатнішими діячами української культури.

Цікаві та маловідомі факти з життя Каменяра 

Запізнився на власне весілля через книжку. Іван Франко настільки захоплювався читанням, що ледь не пропустив свою шлюбну церемонію. У день вінчання 1886 року молодий одягнув святковий фрак і зайшов до бібліотеки свого майбутнього тестя – і там натрапив на старовинну рідкісну книгу. Письменник так поринув у читання, що забув про все на світі, аж поки його не розшукали! Таким чином Франко запізнився на власне весілля, бо "так зачитався, що геть забув про церемонію". 

Домашній "зоопарк" і любов до тварин. Родина Франків була відома любов’ю до братів менших. У їхньому львівському будинку свого часу мешкало чимало звірів – цілий домашній міні-зоопарк. З-під дивана могла виповзти черепаха, по кімнатах важливо походжав бузько (лелека) зі зламаним крилом, підлогою стрибали жаби, у кутках хрумали капусту морські свинки. Найбільше Франко любив собак – він тримав кількох псів, яким дозволялося гавкати, коли заманеться (на що сусід, історик Михайло Грушевський, не раз скаржився письменнику). Дочка письменника Анна згадувала, що їхня оселя часто нагадувала "звірячу клініку", адже батько регулярно підбирав на вулиці хворих чи покалічених тварин і приносив додому лікувати. Добре серце Франка не могло пройти повз чужу біду – навіть якщо йшлося про безпритульних собак чи пташок. 

Завзятий рибалка, який ловив рибу руками. Від дитинства і до старості Франко найбільше любив відпочивати з вудкою (хоча, подейкують, вудки він якраз не надто визнавав, часто ловив рибу голіруч). На вихідних Каменяра можна було зустріти по коліна у прохолодних водах карпатської річки – він був завзятим рибалкою і навіть віртуозно хапав форель просто руками. Під час літніх канікул, які Іван Якович проводив у селі разом із дітьми, ранкове родинне дозвілля починалося саме з риболовлі. Франко навчив синів плести рибальські сіті та робити приманки для риби. 

"З тією рибою мати мала потім клопіт: треба було її варити, смажити чи маринувати", – жартував пізніше син Тарас про батькові улови. Цікавий факт: Іван Франко долучився і до науки про риб – він допомагав у виданні наукового альбому всіх видів риб Галичини, після чого вдома у Франків висіли кольорові таблиці з зображеннями риб у рамках під склом.

Писав у труні – майже буквально. Юний Іван з гумором і філософією ставився до всього, навіть до смерті. Коли він навчався у Дрогобицькій гімназії, то мешкав на квартирі в далекої родички, яка тримала столярну майстерню і виготовляла домовини. Парубок мав дивакувату звичку: нерідко він спав у готових трунах – очевидно, через брак інших меблів або ж просто з юнацької цікавості. Цей моторошнувато-кумедний епізод із життя пізніше обріс легендами, проте є задокументований у спогадах про гімназійні роки Франка. 

Майже 100 псевдонімів. Через цензурні утиски та з літературної гри Іван Франко публікувався під безліччю вигаданих імен. Дослідники нарахували близько ста псевдонімів і криптонімів, якими він підписував свої твори. Серед них були, зокрема, таємничі "Джеджалик", "Невідомий", "Non severus", жартівливі "Мирон Ковалишин", "Один із русинів міста Львова" та багато інших. Найулюбленішим псевдонімом поета став "Мирон" – так в дитинстві його кликали батьки (за народним звичаєм, "домашнім" ім’ям відганяли від дитини злих духів). Отже, навіть у псевдонімах Франко поєднав творчу уяву із народними традиціями. 

Номінант на Нобелівську премію. Франко – перший (і до недавнього часу єдиний) український письменник, якого було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. 1915 року професор Віденського університету Йозеф Застирець подав до Нобелівського комітету кандидатуру Івана Франка. Ім’я Каменяра занесли до списку номінантів на 1916 рік, проте доля не дала цій історичній події здійснитися – через важку хворобу Франко помер у середині 1916-го, ще до офіційного присудження нагороди. За правилами, Нобелівську премію не вручають посмертно, тож український геній так і не отримав її. Лише через багато десятиліть світ дізнався про цю номінацію з розсекречених архівів Шведської академії.  

Працював навіть паралізованим. Останні роки життя стали для Франка справжнім випробуванням, але навіть тоді він не полишав творчості. Письменник тяжко хворів на поліартрит, який поступово знерухомив суглоби рук. Сім років до смерті Франко писав лівою рукою, бо праву паралізувало, а згодом не міг і самостійно тримати перо. Попри нестерпний біль у суглобах, він диктував нові твори своїм синам та секретарям аж до останніх місяців життя. Така надлюдська сила духу й відданість праці вражали сучасників – недарма його називали ще й "титаном праці". 

Кулінарна історія з лавровим вінком. Друзі жартома коронували Івана Франка лаврами ще за життя: на один із його ювілеїв вони подарували письменнику розкішний лавровий вінок як символ слави. Довго той вінок висів удома без ужитку – аж доки практична дружина Ольга не пристосувала його… на борщ! Пані Франко зривала ароматне лаврове листя з почесного трофею і клала до юшки, тож лавровий вінок потроху "перекочував" у каструлю з борщем. Цей кумедний випадок демонструє, що в родині Каменяра шанували не лише літературні здобутки, а й здорове почуття гумору.

Дружина Івана Франка Ольга Хоружинська походила з Лівобережної України і в побуті розмовляла переважно російською мовою. 

фото: frankovi.com.ua

Вона виросла в інтелігентному середовищі Полтавщини, де вживали російську та французьку, і спершу майже не знала галицької української. Сам Франко у листах жартував, що мусить спілкуватися з нею російською, аби порозумітися. Згодом Ольга опанувала літературну українську, допомагала чоловікові в його видавничих проєктах, перекладала твори, але певний акцент та росіянізми у мовленні зберігалися. Така мовна різниця подекуди викликала подив у галицькому середовищі, однак не була перешкодою для їхніх інтелектуальних і сімейних стосунків.

Коротка біографічна довідка 

Іван Якович Франко (27 серпня 1856 — 28 травня 1916) — видатний український письменник, вчений і громадський діяч. Народився в с.Нагуєвичі (Львівщина) в родині сільського коваля. Рано осиротів, але здобув блискучу освіту: закінчив Дрогобицьку гімназію, навчався на філософському факультеті Львівського університету, згодом продовжив студії у Чернівецькому університеті. У 1893 р. у Відні Франко отримав ступінь доктора філософії. Через активну політичну діяльність (тричі був заарештований австрійською владою) Франко не зміг зробити академічної кар’єри, зате цілковито присвятив себе літературі й публіцистиці. 

Його перші твори з’явилися у студентському журналі "Друг" у 1870-х роках. З того часу і до кінця життя Франко створив величезний доробок, що охоплює практично всі жанри. Найвідоміші його твори: повість "Борислав сміється" (1882), історична повість "Захар Беркут" (1883), соціально-психологічна драма "Украдене щастя" (1893), поема "Мойсей" (1905), збірки ліричних поезій "З вершин і низин" (1887) та "Зів’яле листя". Також перу Франка належать визначні казки й притчі для дітей (зокрема, поема-казка "Лис Микита"), сотні оповідань і публіцистичних статей. Його "вічним революціонером" називають за однойменний вірш-програму, а "каменярем" – за символічну поезію "Каменярі" (1878), що прославляє боротьбу за поступ. 

Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському кладовищі. Значення Франка для української культури і світу важко переоцінити. Він став першим українцем-номінантом на Нобелівську премію, а його твори перекладено десятками мов. Франко – "велетень думки і титан праці", який збагатив українську літературу, науку, філософію, фольклористику та багато інших галузейuk.wikipedia.org. Його ім’ям названо міста, університети, театри та премії. Сьогодні Іван Франко заслужено вважається одним із національних геніїв України, чиї ідеї та творчість продовжують надихати нові покоління читачів.

Читайте також: Відомі жінки Галичини. Ольга Франко - мама, яка шокувала сучасників