Класик Іван Остафійчук відкрив ретроспекцію у Національному музеї

Свого часу художник Іван Остафійчук, чия ретроспективна виставка живопису та графіки зараз відкрилася у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, відмовився від звання "Заслужений художник України". Був переконаним, що це звання – відгомін радянської репресивної дійсності, від тиску якої втік спочатку до Хорватії, тоді до Канади. По поверненні уже в незалежну Україну став лауреатом Національної премії України імені Т. Шевченка. Зараз 81-річний митець уклав  свою експозицію з творів, починаючи від часів власного студентства до сьогодення. Частина цих робіт – власність самого митця, а частина - з фондової колекції Національного музею у Львові, якому Іван Остафійчук дещо раніше подарував близько тисячі своїх графічних аркушів, інформує "Еспресо.Захід".

Як наголосив на відкритті виставки доктор мистецтвознавства Орест Голубець, великий творчий доробок Івана Остафійчука (а запрезентував митець понад 150 творів) дозволяє зробити проєкцію загалом на історію мистецтва другої половини ХХ століття. Адже будучи яскравим представником великої мистецької когорти шістдесятників, без яких сучасне мистецтво мали би цілком інакший вигляд, Іван Остафійчук зумів транслювати найкращі мистецькі традиції того часу в майбутнє. Художникові і сьогодні вдається органічно адаптувати модерні тенденції світового мистецтва і водночас зберігати те, що сьогодні найважливіше – національну ідентичність, менталітет і душу українського народу.

"Що ми бачимо у творчості Остафійчука? – питає світ чи то себе відомий галерист Павло Гудімов. – Насамперед його м'яка лінія і стилізація образів. Незалежно від техніки й сюжету, в графічних творах, акварелях і рисунках він – як риба у воді – і впізнаваний, і веселий, і сумний одночасно. Нашарування образів, точність сюжетів і обов'язкова заплутаність планів вирізняють стиль візуального думання художника. Тематично маємо клондайк або енциклопедію від Остафійчука. Він реагує на все навколо, не шкодуючи часу. Подорожі, люди і квіти, Гуцульщина, курорти, ілюстрації, міста, Львів, пісні та поезія – все це безумовно, але промовисто народжується на папері… Живописні твори випадають із паперової історії. Вони часто важкі, в темному колориті, образи сумні та грубі. Чому зміна матеріалу так змінює художній настрій? Чому живопис народжується масивним, а графіка завжди піднесена, емоційна. динамічна? Але ж таки хочеться дивитись і дивитись".

Оце, властиво, та особливість – дивитись і дивитись –  яку, споглядаючи  роботи Івана Остафійчука, відзначаєш про себе чи не найперше. А ще, мабуть,  що літо з його  соковитими барвами (якщо акцентуватися на кольорах) співзвучне митцю чи не найкраще. Глибинно український, хоча в нього важко помітити (або її просто немає) української етнографії чи показної орнаменталістики, цей художник –  особистість, який додаткових представлень в мистецтві не потребує.

До речі, що цікаво: виступ самого Івана Остафійчука на відкритті його виставки вразив лаконічністю. І зміст його склала коротка цитата видатного українсько-американського графіка ХХ Якова Гніздовського, що завершувалася словами: "Якщо твори не в силі встояти на своїх ногах, то ніяка красномовність  на здатна їх підперти". Творчість  Івана Остафійчука підпертя красномовністю не потребує. Браво, Маестро!

Фото: Ярини Коваль

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.