"Історія впливала на те, яким був крій одягу", – львівська колекціонерка Євгенія Рябчун-Кабарівська 

Євгенія Рябчун-Кабарівська прогулюється блошиним ринком біля пам'ятника Іванові Федорову у Львові. Розглядає вінтажні речі. Бачить незвичайну річ – наче лялькову ніжку в металевій туфельці, й за кілька хвилин стає її власницею. Згодом дізнається, що каблук маленької туфельки створений для того, щоб відкорковувати пляшки. 



Євгенія – художниця та реставраторка стародруків у Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка. А ще вона колекціонерка й може похизуватися колекцією ретро-одягу й аксесуарів. Для "Еспресо.Захід" Євгенія розповіла про своє захоплення ретро-стилем, історією моди та мрію про музей міської моди. 

Колекціонерка навчалась у Львівському коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша та в Академії мистецтв. Ще в дитинстві любила розглядати прикраси бабусі, а під час студентських років почала сама купляти вживані речі. Розповідає, що мистецька освіта допомагає усвідомити їхню вартість: "Коли вивчаєш історію мистецтв, то розумієш складність процесів – як цю річ виготовлено і скільки майстерності в неї вкладено". 

Євгенія відвідувала секонд-хенди і якщо в останні дні продажів бачила старовинні капелюшки, рукавички, то хвилювалася, що вони можуть пропасти, й купувала їх собі. Так утворилася невелика колекція. Таку поведінку називає несвідомим колекціонуванням. 

"Красиві автентичні речі можна знайти на секондах. Бувало, думала, навіщо воно мені треба, й лишала. Брала тільки щось дуже цінне. Боялася перетворитися на "плюшкіна" й нагромаджувати. Самі ж розумієте: студентка, винаймані квартири, а потім сім'я, мала дитина. Чоловік не розумів, навіщо це все. Це тривало, аж доки не відвідала шість років тому лекцію київської історикині моди Зої Звиняцьківської. Вона дуже натхненно розповідала про історію моди, особливо української", – пригадує Євгенія. 

Колекціонерка пояснює, що історія моди в Україні дуже строката. Захід країни до 1939 року був під владою Польщі й жив в унісон зі всім світом, інтелігенція їздила на закупи у Краків, Прагу чи Відень. 

"Раніше я працювала в Меморіальному музеї-садибі Михайла Грушевського, і колеги-історики розповідали, що родина Грушевських навіть виписували речі в тогочасних модних журналах. На жаль, коли після війни прийшов "совок", відбулася операція "Вісла", люди не думали про моду, дбали про найнеобхідніше та найцінніше. А ще є багато відомих історій, про те, що переселені зі сходу Радянського союзу жінки не знали, що таке нічні сорочки та комбінації, й одягали їх до Оперного театру. Крім того відомо, що опалювали квартири паркетом і старовинними меблями попередніх власників. Тому дуже багато вартісних речей не збереглося в нашому місті. Така сумна історія", – пояснює Євгенія. 



Дитинство Євгенії припало на 1980-ті, а підлітковий вік на 1990-ті. І, як вона говорить, здається, що це відбувалося геть недавно. Проте люди забули, в яких ходили костюмах, лосинах. На фото все збереглося, але від самого одягу люди позбувались, як від непотребу. Проте зараз саме ця мода повернулася, і навіть донька-підліток Євгенії вибирає характерний мішкуватий для тих часів одяг. 

"З того всього позитивним є тільки те, що повернулися джинси і штани з високою талією. Це дуже жіночно і значно краще та комфортніше для тіла", – зазначає вона. 

Жінка каже, що для речей у неї є гардеробна кімната, але кількість їх не рахувала. Найбільше пишається антикварними торбинками. Має таких близько 40 й не планує з ними розлучатися. Також є близько 30 вінтажних капелюшків. Щоб трошки розповідати про моду минулого та показувати речі того часу, Євгенія Заснувала проєкт "PANI EWA VINTAGE", де продає речі та створює жінкам образи для фотосесій. Каже, що це необхідно, щоб поповнити сімейний бюджет і мати змогу розширити колекцію. Коли торік настав карантин, то зникла можливість фізично відвідувати магазини. Шукати щось цікаве Євгенія продовжила в інтернеті. Каже, що дивувалася, наскільки гарні старовинні речі продають люди. Деякі з торбинок, які є в її робочому кабінеті, знайшлися саме на такому онлайн-секонді. Деякі вона придбала на блошиному ринку біля Федорова. Вони всі різного віку й стилю – з камінчиками, бісером, пластиком, кольчужками, з мікровишивкою чи канителлю (вишивка металевою ниткою). Такі аксесуари мають свою назву – ридикюль. 



"Ця металева ниточка пішла з Індії. Називається канитель. Саму сумку виготовили в Чехії. До речі, загалом до чеської біжутерії ставляться несерйозно. Проте історія їхніх скляних кристалів має понад 150 років. Їх експортували й до Америки, й до Європи. На жаль, компанія "Яблонекс" збанкрутувала і з 2009 року припинила виробництво, бо не могла конкурувати з китайською продукцією, що має низьку ціну", – розказує колекціонерка. 



Євгенія бере до рук барвисту торбинку з вишивкою petit point – напівхрест вовняними та бавовняними нитками. Усередині ридикюля вмонтований гаманець. Така річ на початку 20 століття була ознакою статусу. До деяких навіть входили дорогоцінні метали.



"Ця сумочка має срібний ланцюжок. Я зробила пробу й воно почорніло. Хто б міг подумати, що таке може бути. А ця сумка має натуральний камінець. Тому можна сказати, що це ювелірні вироби. Ридикюлі мають кумедний розмір. Вони малесенькі. Жінки клали туди хустинку, невеличку кількість грошей, бо на початку 20 ст. за все платили чоловіки. З косметики використовували лише пудру, бо яскравий макіяж вважали непристойним", – говорить Євгенія.

Жінка тримає торбинку, яку називає перлиною своєї колекції. Це музейний експонат. Ридикюль виготовили на самому початку 20 століття. Він потребує мінімальної реставрації. Євгенія жартує, що матиме чим зайнятися на пенсії. 



Визначити, які речі де виготовляли, можна, переглянувши тогочасну пресу. Бо компанії активно давали рекламу. Жінка також має в колекції кілька речей, які були модними серед чоловіків. Проте чоловіча мода не так представлена. Пояснює, що чоловіки вже як купували річ, то зношували її повністю. 

"Львівська мода початку 20 століття була вікторіанською – на честь англійської королеві Вікторії. Згодом мав вплив її син Едвард, мода була едвардіанська. Потім прийшла сецесія. Коричнева торбинка з тисненням – якраз яскрава представниця того часу. Після цього був так званий "гетсбі-стиль", тобто арт-деко. Стосовно останнього, то модними стали геометричні візерунки. Такий стиль був і в архітектурі. Воно все тісно пов'язано. Не був модним бюст. Його навіть бандажували. Зачіски пішли під каре, це пов'язано з відкриттям гробниць у Єгипті 1912 року", – розказує пані Рябчун-Кабарівська. 

До речі, Євгенія каже, що вишивка увійшла в повсякденний міський одяг також давно. Якщо подивитися на журнал для жінок "Нова хата", то видно, що галицька мода мала національний характер. 

"Є художниці-сестри Олена та Ольга Кульчицькі. Вони багато такого проєктували, додавали етнічне в міський силует жінки", – додає Євгенія. 

Читайте також: Мода на вінтаж: якими були "Батяри на роверах" у Львові

З початком війни виробництво та підприємства легкої промисловості занепадали. У 1940-х мода отримала військовий стиль. Співрозмовниця пояснює, що жінки носили речі з широкими плечима: "Історія впливала на те, яким був крій одягу". 

Євгенія має у колекції і дві радянські торбинки. На її думку, вони програють за дизайном, красою та якістю закордонним речам: "Промисловість не орієнтувалася на людей. Все було простим й ужитковим. І жінка мала одну або дві торбинки за все життя. Бачите, який похмурий малюнок. Тут є ще такий пасок. Усі думають, що це штука для руки, а це насправді, щоб носити рукавички". 




Мода на вінтаж в Україні лише набирає обертів. Колекціонерка каже, що у Франції просто полюють на такі речі. Ридикюль на блошиному ринку може коштувати від 150 євро. У Львові популяризацією займається "Тлум&Крам", де Євгенія є постійною учасницею. Найчастіше саме на "Тлум&Крам" купує речі молодь. Хтось хоче мати серед речей особистого користування ретро-гаманець, а хтось створює різноманітні ретро-образи в соціальних мережах. Є багато випадкових людей, які бачать гарну річ і купують, не зважаючи на її історію. У Євгенії можна придбати торбинки, рукавички, біжутерією, брошки, шовкові хустки та шалики. До слова, останні впровадив Крістіан Діор. Це мода 1950-х. Вона не львівська, але теж повертається. 

"Тоді популярним був силует жінки-квітки. Були тонесенькі талії, бо жінки голодували після війни. Одягали пишні спіднички з криноліном. Хотіли бути красивими, щоб вдало вийти заміж, влаштувати свою долю. А тоді й розпочався бейбі-бум", – розказує Євгенія. 

У 1960-х вже почалася сексуальна революція й винайшли мініспідниці. Відповідно, носити панчохи з поясами стало непрактичним. Жінки носили колготки з синтетичних матеріалів. Загалом, зазначає Євгенія, природні матеріали вважали немодними. Запит був на нейлон, поліестер, хоч зараз вважаємо це незручним. 

"Усе, що люди в СРСР мали гарне, передавали друзі або родичі із закордону. Хто з Польщі, хто з Канади", – говорить жінка. Колекціонерка мріє, щоб колись у Львові з'явився музей міської моди. Він приваблюватиме туристів, стане ще однією цікавинкою міста.

"У світі це є. І воно популярне. Так можна досліджувати історію", – пояснює Євгенія.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.