Перший політичний страйк у Львові: шлях від вимоги чесних виборів до суверенітету

Еспресо.Захід розповість про передумови страйку, його організаторів і вимоги та роль протестів у виборюванні суверенітету України.

Політичні передумови й найбільший мітинг у Львові

Розпад СРСР є багатовекторним явищем, яке охоплювало багато галузей зовнішньої та внутрішньої політики водночас. І лише західна Україна давала кілька додаткових приводів для такого перебігу подій. Економічна стагнація другої половини 1970-х років наростила напругу в радянській системі й не припинялась з того моменту. А політика гласності, оголошена Горбачовим, стала важелем впливу громадськості на рішення всесоюзного значення.

За спогадами Богдана Панкевича в газеті Збруч, 21 лютого 1989 року Генеральний секретар ЦК КПРС навідався до Львова. Це відбулось саме у період, коли формували списки кандидатів на вибори до З’їзду народних депутатів СРСР 26 березня, які б мали стати представниками від своїх республік на всесоюзному рівні. До них проводили ретельний відбір: висувати людей могли тільки збори трудових колективів, а вони були під сильним контролем організацій комуністичної партії.

Уперше в СРСР мали провести справжнє голосування з кількома кандидатами, але насправді альтернативних та невигідних представників усяко не допускали до висування. Тому Товариство рідної мови та Української Гельсінської спілки закликало львів’ян до передвиборчого протестного віче-молебні до пам’ятника Іванові Федорову. 12 березня зібралось до 30 тисяч містян, з яких заарештували 40 – це стало найбільшим протестом у Львові.

Попереджувальний страйк з політичними вимогами

Перший страйк з політичними вимогами відбувся 24 березня 1989 року. Це зібрання вирізнялось прямотою: уперше вголос протестувальники заявили про необхідність розбудови самостійної української держави, хоча на той момент покладались на конфедеративні засади. 

Попри намагання міліції розігнати людей по різних кутках центру й постійну зміну дислокації, протестувальникам вдавалось збиратись.

"Ця мобільність і несподівана для самих мітингарів сміливість натовпу стали неочікуваними для партійного апарату та силовиків, які на початках були переконані, що з першими ударами палиць народ розбіжиться мов некерована отара", – зазначила Галина Левицька, членкиня Української Гельсінської спілки в інформаційному бюлетні організації у Львівській області. 

Заворушення тривали з 13 до 19 години. На страйку виступив Михайло Горинь – український правозахисник, дисидент і радянський політв’язень:

"– Ми є свідками народження нового експлуататорського класу, який за будь-яку ціну  охоронятиме свої незаконні привілеї. Чи мають Ради зараз якусь реальну силу?
З натовпу почулось одноголосне "Не мають".
– А якщо Ради не мають реальної влади, то чи можна говорити, що в СРСР існує реальна влада? Її підмінює партійно-бюрократична машина.
Одностайним вигуком "Правильно" мітинг схвалив думку оратора".

Михайло Горинь, фото: Український інтерес

Крім УГС, організацією страйку займався Олег Вітович - легендарна постать у Львівщині. Він доклався до практично всіх місцевих осередків національно-демократичних організацій: "Руху", "Меморіалу", "Товариства української мови", був одним зі засновників УНА-УНСО, Української націоналістичної спілки та фракції Спілка української молоді. Родом із Кременця Тернопільської області, пізніше стане народним депутатом України другого скликання.

Протести не завершилися

На виборах 26 березня компартійні кандидати не взяли гору: Львівщина обрала народними депутатами професора Івана Вакарчука й письменника Романа Федоріва. Через це влада призначила повторні вибори на округах, де їх не проводили, та результату це не дало. Під тиском громад до виборів просунули поета Ростислава Братуня, якого раніше компартія не пропускала, але натомість все одно не впускали Івана Драча. Через це сотні людей знову зібралися на протести під вікнами обласного та міського комітетів компартії 20 квітня.

"Відтоді спонтанні мітинги почали відбуватися у центрі Львова щодня. А на мітингу 26 квітня з нагоди третіх роковин Чорнобильської трагедії люди вперше підняли три саморобні синьо-жовті прапори", – пише Панкевич

За згадками Ігоря Мельника, з гаслами "Ми за Драча", "Свобода", "Народному Руху – бути" першого травня демонстранти так само здійняли стяги з національними кольорами: так вони пройшли через міліцейські кордони по проспекту Леніна та Шевченка. 

Протести 1 травня 1989 року у Львові з українським прапором, фото: Збруч

Читайте також: Протести шахтарів Львівсько-Волинського басейну: один з рухів, які привели Україну до незалежності.