Наймасовіша депортація українців: в рамках операції "Запад" боролися з УПА, а вивозили жінок та дітей

Детальніше розповість "Еспресо.Захід".

Йдеться про акцію, яка увійшла в історію під кодовою назвою "Операція "Запад" ("Захід"). За офіційними даними, до Сибіру та Казахстану під час депортації, яка тривала від 21 по 26 жовтня 1947 року,  у товарних вагонах вивезли понад 26 тисяч родин "активних націоналістів та бандитів". А це майже 78 тисяч людей, з яких (за різними даними, що постійно уточнювалися в документах радянських спецслужб) близько 19 тисяч чоловіки переважно старшого віку, понад 35 тисяч жінок і понад 22 тисячі дітей.

Знищити український визвольний рух

Операція "Вісла", фото: Вікіпедія

За пів року до операції "Запад" – 28 квітня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської народної республіки та Чехословацької соціалістичної республіки розпочалося  операція "Схід" (первинна кодова назва для польської операції "Вісла"). Суть цієї операції (а фактично етнічної чистки) склало примусове виселення українців із Закерзоння — сучасної східної частини Польщі (з етнічних українських територій - Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини) — на території у західній та північній частині польської держави. Офіційна мета – боротьба з ОУН і УПА і спроба обмежити підтримку місцевим населенням українського підпілля. А неофіційна – виселити та асимілювати українців з метою позбутися українського питання у Польщі. 

Відтак операція "Запад" мала схожу офіційну мету - нейтралізувати український визвольний рух у Західній Україні, зокрема діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй симпатизував і допомагав. Однак як стверджує відомий історик Олег Бажан, операцією "Запад" спецслужби прагнули вирішити одночасно кілька завдань. 10 лютого 1947 року в Західній Україні мали відбутися вибори до Верховної Ради СРСР, які викликали народний протест: багато людей просто не хотіли йти на виборчі дільниці, що руйнувало картину масової підтримки радянської влади. А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад, після яких у 1948-му мали відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому влада вирішила вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу. До того ж 10 вересня 1947 року вийшла секретна постанова Ради міністрів СРСР про забезпечення вугільної промисловості СРСР робочою силою, де, зокрема, є пропозиція направляти людей з сільської місцевості на вугільні шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей.

Тобто за словами Олега Бажана, вийшло так, що потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було підіймати економіку країни і одночасно можна було розправитися з УПА. Тому був запущений цинічний механізм.

Від документів до дії

фото: Електронний архів Українського визвольного руху

Український інститут національної пам’яті пише, що відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року "Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України".  Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року "Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців" сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству. 

Основними організаторами і виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. На допомогу чекістам з України та Росії приїхали чекісти з Молдови, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Чечні й Дагестану. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації під орудою заступника міністра МВД М. Дятлова. Місце дислокації штабу – Львів. Депортацією були охоплені Волинська, тодішні Дрогобицька та Станіславська, Львівська, Рівненська, Тернопільська й Чернівецька області.

Операцію "Запад" готували в режимі цілковитої секретності два місяці. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МГБ дізнались про її проведення за 2—3 дні до початку, інші виконавці — під час реалізації. Каральну акцію спецслужби планували здійснити протягом одного дня — 21 жовтня 1947 року. До львівських помешкань оперативники вдерлись о 2-й годині ночі. З 2-ї до 4-ї вони увірвалися до будинків мешканців Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова. О 6-й годині ранку операція розпочалась у більшості регіонів і завершилась до настання сутінків. "Передовиком" стала Рівненщина, де виконавці звезли людей на відправні пункти загалом за 3—4 години

Але, приміром у Станіславській та Чернівецькій областях чекістів зупинила сильна віхола, що розпочалася напередодні і спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Тож оперативники вимушені були застосувати танки й бронетехніку. Але це було мало дієво. Тому, скажімо, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. 

Інструкція до виконання виглядала так: "Оперативна група збирає всіх членів сім’ї в одну кімнату, проводить обшук у господарстві, а потім пропонує всім членам сім’ї одягтися і прямувати до сільради. У кожному населеному пункті організовується збірний пункт у найбільш зручному для цієї мети місці (сільрада, школа, клуб). На збірному пункті кожній сім’ї оперативний співробітник оголошує, що, відповідно до рішення уряду, всі члени сім’ї підлягають виселенню у віддалені місця. Одному з членів сім’ї пропонують у супроводі представника партійно-радянських організацій повернутися додому й зібрати необхідні речі (продукти, одяг, інструмент)... Після вилучення всіх сімей, які підлягають виселенню, останніх під відповідною охороною, направляють на пункти погрузки на автомашинах чи підводах".

Перший ешелон з депортованими у межах операції "Запад" вирушив 22 жовтня 1947 року о 6:38 зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. 26 жовтня о 16:05 зі станції Заболотів у Станіславській (Івано-Франківській) області вирушив у дорогу на Схід ешелон № 20040 - останній ешелон операції "Захід". До 58-и вагонів цього ешелону, який прямував до Караганди в Казахстані, по станції Львів додали ще 4 вагони. Ешелон № 20040 розтягнувся більше, ніж на пів кілометра.

Чужі світи

фото: Український інститут національної пам'яті

Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. Під час довгої дороги на схід 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів,  515 з них схопили конвоїри. Більшість потягів зі "спецпереселенцями" прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, "активних українських націоналістів" відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. 

Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще під час "Великого терору" 1937–1938 рр., а також у 1939–1941 рр. під час "радянізації" Західної України. Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета – докорінно винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі  радянській владі.

Історики прирівнюють операцію "Запад" за її масштабом до злочину, співмірного із депортаціями кримських татар у 1944 році. Усього в 40-х і на початку 50-х років із Західної України насильно вивезли 203 тисячі осіб. Більшість із них опинилася в Казахстані.