Вілла Солецького на Личакові: як гуцульська магія та модерн створили ідеальний санаторій

На початку ХХ століття у Львів діяло чимало медичних установ – лікарні, шпиталі, лічниці та санаторії. Частина з них працювала не лише для лікування, а й для профілактики: люди приїжджали туди відновити сили, змінити середовище, побути на свіжому повітрі. Серед таких закладів були водолікувальний санаторій Кіселька на Підзамчі, "Маріївка" біля Винників і лічниця лікаря Казимира Солецького на Личакові.

Саме для цього санаторію – “Дому здоров’я” – у 1906–1908 роках звели одну з найцікавіших будівель львівського модерну. Вона стоїть на теперішній Личаківська вулиця, 107 і досі привертає увагу незвичним силуетом із високими дахами та керамічним декором.

Санаторій у саду біля Кайзервальду

На початку ХХ століття ця частина Личакова була значно тихішою, ніж сьогодні. Поруч розташовувалися зелені схили лісу, який тоді називали Кайзервальд (нині – Шевченківський гай). Саме близькість природи стала однією з причин, чому лікар Солецький обрав це місце для свого санаторію.

Медики того часу були переконані, що природне середовище – чисте повітря, прогулянки, спокій – допомагає пацієнтам швидше одужувати. Тому санаторій розмістили в саду, подалі від шумного центру міста.

"Дім здоров’я” був приватним закладом. У ньому намагалися створити умови, які за комфортом нагадували радше готель або пансіонат, ніж звичайну лікарню. Саме тому його санаторій швидко став відомим у Львові та за його межами. Сюди приїжджали люди, щоб лікуватися, відновлювати здоров’я і просто на деякий час втекти від ритму великого міста. Простора територія, сад і відносна віддаленість від центру створювали відчуття затишку.

З роками місто розросталося, і тихий передміський куточок поступово опинився всередині урбаністичного простору. Проте сама будівля зберегла свою атмосферу – вона й далі виглядає так, ніби переносить відвідувачів у Львів початку ХХ століття.

фото: photo-lviv.in.ua

Проєкт молодого архітектора

Будівлю спорудили у 1906–1908 роках. Проєкт створив молодий архітектор Олександр Лушпинський, який лише кілька років перед тим закінчив архітектурний факультет Львівська політехніка.

Будівельні роботи виконувала відома львівська компанія Івана Левинського, чия фірма на той час була одним із головних новаторів у міській архітектурі. Саме підприємство Левинського активно просувало використання кераміки, майоліки та елементів народного мистецтва в архітектурі.

Лушпинський поєднав у цьому проєкті модерн із романтичними мотивами карпатської народної архітектури. У результаті з’явилася будівля, яка більше нагадує велику гірську віллу, ніж медичний заклад.

фото: A7 Architects

фото: A7 Architects

Архітектура з карпатськими мотивами

Будівлю збудовано в стилі модерн з характерними рисами "закопанського" стилю та впровадженням гуцульських мотивів. 

Фасад, який виходить на Личаківську, завершений гостроверхою вежею, у формі якої можна впізнати мотиви гуцульських ґражд. Інший фасад, що виходить на сучасну вулицю Ріпина, підкреслений виступаючим ризалітом із причілковим дахом. У його оформленні використано характерний для закопанського стилю мотив “сонечка” та різьблені дерев’яні кронштейни.

Будівлю прикрашають керамічні панно із сецесійними орнаментами. Цоколь облицьований природним каменем, а стіни вкриті світлим тиньком. Високі крислаті дахи додають споруді виразного силуету.

Особливою деталлю стала кольорова черепиця на даху. Подібний прийом приблизно в ті ж роки використав архітектор Василь Кричевський у будівлі Полтавське земство – одній із найвідоміших пам’яток українського модерну.

фото: parafia.org.ua

фото: parafia.org.ua

фото: A7 Architects

фото: A7 Architects

Сучасний санаторій початку ХХ століття

Коли санаторій відкрився, він був обладнаний за найновішими медичними стандартами. Тут було центральне опалення, електричне освітлення, ліфти та навіть власна телефонна мережа – речі, які на той час вважалися ознакою дуже сучасної установи.

У будівлі діяли операційні, пологовий зал, рентгенівський кабінет, використовували апарати для діатермії. Пацієнтів приймали як на коротке лікування, так і на тривале перебування з індивідуальною дієтою.

Окрім медичних приміщень, у санаторії були бібліотека, читальня, каплиця, зимовий сад і власний парк. Усе це мало створити атмосферу спокою і комфорту.

Звісно, перебування тут було недешевим. Тогочасна преса писала, що заклад орієнтувався переважно на заможних пацієнтів.

Війни і зміни власників

Напередодні Першої світової війни санаторій придбав Червоний Хрест. Із початком бойових дій будівлю почали використовувати як шпиталь.

Під час війни вона певний час була військовим госпіталем. У міжвоєнний період, у 1934 році, будівлю перебудували –тоді добудували третій поверх і мансарди. Роботи виконав архітектор Вавжинець Дайчак.

Під час Другої світової війни тут діяла лікарня для німецьких льотчиків Люфтваффе. Таким чином будівля майже від початку свого існування була пов’язана з медициною.

фото: parafia.org.ua

фото: photo-lviv.in.ua

Будинок, який не змінив свого призначення

Сьогодні у будівлі також розміщується відділення шпиталю. Попри численні історичні події, вілла і далі виконує ту саму функцію, для якої її створили понад століття тому.

Фасади з керамічними панно, різьблені елементи даху та високі крислаті покрівлі збереглися до наших днів. Якщо дивитися на будинок із вулиці Рєпіна, добре видно дерев’яні деталі та складний силует даху.

Вілла Солецького – це приклад того, як архітектура початку ХХ століття намагалася поєднати модерн із традиціями народного будівництва. І водночас це будинок, який понад сто років залишається місцем лікування — майже без перерви у своїй історії.

• Унікальний шедевр неоготики у Вовкові на Львівщині: історія костелу, який варто побачити, поки він не зник