Тюремна розправа НКВС: як у львівських тюрмах росіяни розстріляли тисячі українців

"Еспресо.Захід" розповість про трагічну долю львівських в’язнів, що спіткала їх в останні дні червня, коли радянська влада поспішно втікала з міста Лева через блискавичний наступ нацистських військ.

Передісторія: чому комуністи були у Львові, а німці вирішили захопити СРСР

Фото: соцмережі

У 1941 році Львів, як і весь захід України, був під контролем Радянського Союзу. Це сталося внаслідок подій, які розгорталися ще з початку Другої світової війни та підписання пакту Молотова — Ріббентропа у 1939 році.

Як відомо, 23 серпня 1939 року між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною було підписано договір про ненапад. Договір містив таємний протокол, який поділяв Східну Європу на сфери впливу між двома державами. За умовами протоколу, західна Україна, яка тоді була в складі Польщі, потрапила до сфери впливу СРСР.

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, що стало початком Другої світової війни. 17 вересня того ж року Радянський Союз вторгся у східну частину Польщі, включаючи захід України, використовуючи як привід захист українського та білоруського населення. Це було здійснено згідно з домовленостями пакту Молотова — Ріббентропа.

У результаті вторгнення радянські війська окупували в тому числі і Львів. Вся західна Україна "офіційно" була приєднана до СРСР у листопаді 1939 року. Радянська влада почала встановлювати свій контроль над цими територіями.

Та вже у кінці 1940 року Гітлер змінив свої плани щодо Радянського Союзу. Німецький план вторгнення в Радянський Союз, відомий як операція "Барбаросса", був розроблений у кінці 1940 року та на початку 1941 року. На той час Гітлер вважав Радянський Союз (а вірніше ідеологію комунізму) чи не головним ворогом нацистської Німеччини і прагнув розширити "життєвий простір" для німців на схід, знищивши комуністичну систему та захопивши ресурси СРСР.

Тож 22 червня 1941 року Німеччина розпочала свою операцію "Барбаросса" – масштабне вторгнення в Радянський Союз. Німецькі війська швидко просувалися на схід, і вже в кінці червня 1941 року захопили Львів, де в той час комуністична влада масово зачищала свої хвости.

Скільки людей було вбито НКВС у Львові

Фото: Вікіпедія

З приходом німецьких військ у Львів у місті було виявлено сліди масових вбивств, скоєних НКВС. За різними оцінками, жертвами цих розправ стали від 3000 до 7000 осіб. В основному українців, меншою мірою поляків та євреїв.

Станом на 22 червня 1941 року у тюрмах Львівської області було 5,5 тис. в'язнів. Більшість із цих людей звинувачували за статтею про контрреволюційну діяльність. Їх утримували в чотирьох в'язницях Львова:

• Бриґідки (на вул. Городоцькій);
• Замарстинівська;
• "Малі Бриґідки" (вул. Казимирівська, 34 / вул. Яховича);
• Слідчий ізолятор на вул. Лонцького.

Також частина в’язнів була у місті Золочеві, де їх утримували в місцевому замковому комплексі.

З початком наступу німців був відданий наказ евакуювати частину львівських в’язнів у концтабори ГУЛАГу, а ще частину – звільнити. Та мова про близько тисячі людей, решту ж із 22 червня розпочали масово розстрілювати. Це було санкціоновано прокурором Львівської області Харитоновим. До того ж до в’язнів, що залишилися, додалися сотні, коли не тисячі нових заарештованих, яких називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами. Зокрема, 24 червня члени ОУН здійснили напад на тюрму на вул. Лонцького і звільнили близько 300 в’язнів. Тому після цього радянська влада почала без розбору скоювати розстріли без суду і слідства щодо будь-кого, кого підозрювала у співпраці з націоналістами.  

Жертвами НКВС стали також багато видатних українських діячів, зокрема Василь Бєнь (підполковник армії УНР), Євстахій Струк (колишній ректор медичного інституту), Михайло Струтинський (журналіст  депутат польського сейму, Кирило Студинський (професор літератури), Юрій Шухевич (брат Романа Шухевича), Міхал Рінгель (сенатор Польської Республіки).

Якими методами вбивали в’язнів

Фото: Вікіпедія

Спочатку вбивали за звичайним енкавеесівським способом – пострілом у потилицю у спецкамері. Проте фронт наближався щогодини, і людей почали розстрілювати масово – з автоматичної зброї у камерах підвалів через дверцята для передачі. А в останні дні радянської влади у Львові – кидали до камер гранати.

Щобільше, у свідченнях свідків ексгумацій часто згадувалося, що на знайдених тілах були сліди тортур: на деяких тілах черепи були розтрощені сокирами або тупими предметами, з рук здерта шкіра, відрізані пальці та геніталії, а також сліди спалення заживо. Були також повідомлення про жіночі тіла з відрізаними грудьми та слідами зґвалтування. У деяких звітах навіть стверджувалося, що у в’язниці на вулиці Лонцького тіла знаходили прибитими до м’ясницьких гаків або прибитими до стін багнетами.

У перші дні тіла вбитих вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях. Але перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем. Зокрема, на подвір’ї тюрми, що вул. Лонцького, знайшли сотні таких поховань. Зараз там діє національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів, де розповідають і про кричущі злочини, що сталися тут у червневі дні 1941 року.

Лише кільком сотням в’язнів вдалося пережити ті страшні дні. Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тисяч осіб.

Також варто відзначити, що масштаби та жорстокість радянських злочинів викликали величезне обурення серед мешканців Львова. Коли у кінці червня - на початку липня у місто увійшли німецькі війська, тоді злочини НКВС стали публічними. Як не дивно, це призвело до насильства проти єврейського населення, яке було пов’язане з радянським режимом і його політикою терору.

Німецька влада підбурювала такі дії, адже ненавиділа євреїв і сповідувала політику крайнього антисемітизму, тому через неконтрольовані дії місцевих мешканців постраждали також тисячі євреїв, чиїми руками й проводили ексгумацію закатованих українців і поляків.

Розстріл використали у пропагандистських цілях обидва тоталітарні режими

Цю різанину обидва тоталітарні режими намагалися використати на свою користь, як пропаганду, що саме вони борються з "абсолютним злом", а не є його втіленням.

Різанини, вчинені НКВС, широко використовувала нацистська пропаганда. Міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс вирішив використати звірства у Львові як "хрестоматійний приклад" радянської жорстокості. До міста були запрошені іноземні журналісти, акредитовані в Берліні. Про злочини широко повідомляли німецька преса та радіо, публікувалися фотографії понівечених жертв, а в кінотеатрах демонстрували шокуючі фільми, зняті у львівських тюрмах. Усе це робилося, щоб підняти моральний дух своїх солдатів і збільшити ненависть до радянських військ.

У відповідь на міжнародний резонанс радянська пропаганда була змушена також реагувати. Однак СРСР у різанині звинувачував німців з українцями, які їх підтримували. Тобто Радянський Союз так і не визнав своїх же звірств. Цей наратив підтримували до останніх днів існування СРСР. Радянська пропаганда вперто називала німецькі війська та, зокрема, український батальйон "Нахтігаль" (іноземний легіон Вермахту) відповідальними за львівські вбивства.

Читайте також: Відвідало понад мільйон людей: 130 років тому у Львові відкрили Галицьку крайову виставку