Між польським впливом і українськими мріями: 164 роки тому запрацював Галицький сейм

"Еспресо.Захід" розповість про цей законодавчий орган, який відігравав важливу роль у політичному житті Галичини, зокрема для українців, які боролися за свої права в умовах польської домінації та австрійського правління.

Виникнення Галицького сейму

Попередником Галицького сейму був Галицький становий сейм, який виник після поділів Речі Посполитої та приєднання Галичини до Австрійської імперії. Він функціонував у 1782–1790 та 1817–1845 роках як шляхетський орган. Його членів призначав імператор, а до складу входили аристократи, духовенство (римо-, греко- та вірмено-католицьке), шляхта й обмежено міщани. З 1787 року додалися представники Буковини. Очолював сейм губернатор, а його повноваження зводилися до рекомендацій для крайової адміністрації.

До середини XIX століття цей сейм зник через загальну авторизацію влади у Європі та побоювання повстань. Як наслідок, у 1848-1849 роках континентом прокотилася хвиля заворушень, відома як "Весна народів", коли люди в багатьох країнах почали вимагати від влади більших прав і демократичних свобод. Власне, Галицький сейм став відповіддю на ці зміни, частиною ширшої конституційної реформи в Австрійській імперії після революційних подій. Його скликали за ініціативою тодішнього австрійського імператора Франца Йосифа I. 

Цісарські реформи мали на меті зміцнити імперію шляхом надання обмеженої автономії провінціям. Жовтневий диплом 1860 року та Лютневий патент 1861 року заклали правову основу для створення провінційних сеймів, зокрема Галицького.

Цей сейм також виник як відповідь на необхідність балансувати між інтересами різних етнічних груп у Галичині – поляків, українців і євреїв – та зберегти контроль Відня над регіоном. 26 лютого 1861 року було видано "Крайовий статут і сеймову виборчу ординацію", які визначили порядок формування та компетенцію сейму. 

Місце проведення Галицького сейму та скільки українців до нього входили

Засідання Галицького сейму відбувалися у Львові, у спеціально зведеній для цього будівлі, яка нині є головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка. Ця велична споруда, зведена на початку 80-х років XIX століття, стала символом політичного життя регіону. До завершення будівництва сейм збирався в інших приміщеннях Львова, часто в залі, де зараз театр імені Марії Заньковецької.

Львів як центр Галичини був природним вибором для розміщення сейму, адже місто відігравало ключову роль у політичному, культурному й економічному житті краю. Водночас розташування сейму у Львові підкреслювало його значення як арени для боротьби між польською та українською елітами.

Галицький сейм складався з депутатів, обраних за куріальною системою, яка відображала соціальну ієрархію того часу. Право голосу мали тільки чоловіки з певним майновим цензом.

Виборці поділялися на чотири курії:

• Великі землевласники (44 депутати наприкінці існування сейму) – переважно польська шляхта;
• Торгово-промислові палати (3 депутати) – представники буржуазії;
• Міста (28 депутатів) – міська еліта, здебільшого поляки та євреї; 
• Сільські громади (74 депутати) – тут українці мали більше шансів бути обраними, хоча податковий ценз обмежував участь біднішого населення. 

Окрім обраних депутатів, до сейму входили так звані вірилісти – особи, які отримували мандати автоматично за посадами (митрополити, єпископи, ректори університетів). Наприкінці існування сейму він налічував 161 депутата, включно з 12 вірилістами.

Українське представництво в сеймі було обмеженим. Тоді українців іменували русинами. Якщо у 1861 році вони отримали 49 мандатів, то в наступні роки їх кількість різко обмежили. Наприклад, у 1910 році вони становили тільки 13% депутатів (21 особа), хоча їхня частка зросла до 31 у 1913 році завдяки поступкам австрійської влади перед Першою світовою війною. Виборчий закон дозволяв українцям займати до третини місць (максимум 50), проте зазвичай обирали 15–30 депутатів-русинів. Загалом за весь період діяльності сейму мандати отримали 185 українців (267 мандатів), а ще 14 українців – як вірилісти. Серед українських депутатів переважали представники духовенства (54 особи), селянства (42) та інтелігенції (83, зокрема 38 докторів наук). 

За час існування,було Х каденцій Галицького сейму. Показово, що за всі ці роки маршалком сейму (спікером) завжди був представник польської аристократії, хоча віцеспікером найчастіше був греко-католицький митрополит.  Цікаво й те, що польські магнати нерідко підкуповували або залякували українських селян, щоб забезпечити перемогу своїх кандидатів, особливо в сільських куріях. Бували випадки, коли неписьменні селяни через незнання голосували за польських кандидатів, думаючи, що підтримують українців. Поширеним було і пригощання виборців горілкою перед голосуванням, що впливало на результати.

Тож поляки домінували в сеймі чисельно та політично, що відображало їхній контроль над економічними та адміністративними ресурсами Галичини. Українці, попри меншість, використовували сейм як трибуну для захисту своїх інтересів. 

Значення для українців і досягнення депутатів-русинів

Галицький сейм став важливою платформою для розвитку українського національного руху. Депутати-русини мали своє об’єднання, яке звалося "Руський клуб" для координації їхньої діяльності та захисту національних інтересів. До клубу входили представники різних течій – народовці, москвофіли, а згодом радикали. Попри внутрішні розбіжності, клуб відігравав ключову роль у посиленні голосу українців-русинів у сеймі.

У XIX столітті українці Галичини перебували в складному становищі: польська еліта прагнула полонізувати край, а австрійська адміністрація обмежувала їхні права. Сейм дав українцям можливість легально відстоювати свої інтереси, формувати політичну свідомість і гуртувати свої сили.

Участь у сеймі навчила українців парламентських методів боротьби. Галицька еліта змогла опанувати мистецтво дебатів, розробки петицій і лобіювання. Це сприяло появі нової генерації лідерів, таких як народовці, які виступали за національне відродження.

Сейм став також майданчиком для проголошення українських вимог: рівноправності мов, доступу до освіти, культурного розвитку. Навіть у меншості українські депутати привертали увагу до проблем свого народу. Хоча сейм мав обмежені повноваження, його існування зміцнювало ідею галицької автономії, що було важливим для українців у контексті боротьби за власну ідентичність. Для початку вони вимагали поділу Галичини на західну (польську) та східну (українську). 

Попри польську домінацію, українські депутати домоглися певних успіхів:

• Мовні права. У 1866 році сейм узаконив рівні права польської та української мов у державних установах, хоча на практиці це виконувалося лише частково.
• Освітні ініціативи. Українці використовували сейм для просування створення українських шкіл і гімназій. Наприклад, було зарезервовано місце для ректора майбутнього українського університету у Львові.
• Культурний розвиток. Сейм підтримував окремі культурні проєкти, як-от діяльність товариства "Просвіта", що сприяло поширенню української літератури та освіти.
• Соціальні питання. Українські депутати порушували проблеми селянства, зокрема високі податки та економічну нерівність, для боротьби з бідністю. 

Однак Галицький сейм не зміг кардинально змінити становище українців Галичини через обмеженість своїх повноважень і польський вплив. Багато рішень залишалися декларативними, а реальна влада належала Відню та польській адміністрації.

Як Галицький сейм зійшов з історичної сцени

Галицький сейм припинив свою діяльність у 1918 році внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії після Першої світової війни. Останні його засідання відбулися в 1914 році, адже війна призупинила роботу органу. Формально сейм був ліквідований у 1920 році, коли Галичина увійшла до складу Польщі за рішенням міжнародних угод.

Тож зникнення сейму було пов’язане з крахом Австро-Угорської імперії. Після її розпаду на її теренах утворилися нові держави, зокрема Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Та після польсько-української війни 1918–1919 років Галичина опинилася під контролем Польщі, яка не була зацікавлена у відновленні автономного органу, що міг би підтримувати українські прагнення. У міжвоєнній Польщі українці зіткнулися з політикою полонізації, що виключала можливість існування таких представницьких структур.

Підсумовуючи, Галицький сейм був важливим етапом в історії українського національного руху. Він виник як інструмент австрійської політики, але став ареною для боротьби українців за свої права. Попри обмежене представництво та польську домінацію, українські (русинські) депутати використовували сейм для захисту національних інтересів, розвитку політичної культури та консолідації суспільства. Його зникнення стало наслідком глобальних геополітичних змін, але спадщина сейму – досвід парламентської боротьби й ідея власної автономії – залишилася частиною української історії.

На сьогодні колись поважний сейм повний галицьких панів залишив по собі не лише політичні уроки, а й символічний слід у вигляді будівлі Львівського університету, яка й досі нагадує про бурхливі часи галицької історії.

Читайте також: Галицьке суспільство так і не прийняло її, бо говорила російською: 161 рік тому народилася Ольга Франко