Голгофа УГКЦ: як СРСР арештами розпочав ліквідацію церкви та створював блаженних мучеників ХХ століття

В огляді Еспресо.Захід ви дізнаєтесь деталі про початок карального процесу з ліквідації Української греко-католицької церкви.

Наступ червоних військ на захід України після відходу нацистів у липні 1944 року ознаменував другу окупацію: репресії, вбивства та знищення українського. Незадовго після освоєння земель, каральні органи СРСР вивчали настрої мешканців та релігійну ситуацію на тутешніх теренах. Зокрема, під виглядом наркома релігійних справ (якого насправді не існувало) восени полковник НКВС Сергій Даниленко-Карін зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким у соборі святого Юра. Згодом він запропонував інструкцію з ліквідації церкви.

полковник НКВС Сергій Даниленко-Карін, фото: Вікіпедія

Спочатку вони вичекали смерті Шептицького, адже стан його здоров’я вже тоді був важким. У документі "План НКВС по Львівській області про проведення оперативних заходів щодо справи «Ходячі»" йшлось:

"У зв’язку з хворобою і можливою смертю митрополита мобілізувати увагу агентури по уніатах і українських націоналістах. Агентів, які мають доступ до близького оточення митрополита Шептицького, використати для глибокого висвітлення настроїв оточення".

Про плани НКВС знали лише кілька довірених осіб у спецслужбах. Початково вони планували відносно мирно нейтралізувати УГКЦ. По смерті Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року церква визначила правонаступника, довіреного митрополитом при життю: Йосипа Сліпого. Новий глава зразу відчув тиск зі сторони влади, хоча, за словами канадського історика Богдана Боцюрківа, Сліпий виявляв симпатію до СРСР та прагнув, щоб він підтримав УГКЦ. 

Зокрема, у грудні 1944 року делегація з лідерами митрополії приїхала до Москви, де намагалися лобіювати потребу в церкві через відмінну культуру та традицію від великої України. У Кремлі відповіли, що рішення залежатиме від позиції УГКЦ щодо українських повстанців, адже під час війни конфесія стала осередком для національного підпілля та невіддільним вузлом його інфраструктури.

З цього моменту в місцевій та всесоюзній пресі розгорнули кампанію проти Ватикану та пов’язали діяльність церкви з ОУН та УПА, що стало підґрунтям для подальших репресій. У березні Сталін затвердив так звану "Інструкцію №58", перший розділ якого був присвячений плану з ліквідації УГКЦ.

Читайте також: Йосип Сліпий: учень Шептицького, який очолив УГКЦ в найтяжчий період підпілля при Сталіні та отримав найвищий сан від Папи.

Допити по сотні годин й арешт у соборі Юра

Спочатку чекісти намагались задобрити Йосипа Сліпого: пропонували відкрити семінарію та обіцяли йому найвищу священницьку посаду в Україні (що, де-факто, означало ліквідацію УГКЦ та приєднання до Московського патріархату). Вдень і вночі митрополита виводили на допити, які тривали понад 200 годин і де вимагали публічного осуду УПА – від цього ж потерпав єпископ Чарнецький, тільки у нього "спілкування" з НКВС займало аж понад 400 годин. Попри це Сліпий відмовився підписувати сфальсифіковане зізнання. На 25 квітня 1945 року тільки Львівське обласне НКВС налічувало 27 кримінальних справ і стільки ж заарештованих, дотичних до УГКЦ.

11 квітня 1945 року силовики оточили собор Святого Юра, щоб ізолювати його від мешканців міста. Для операції виділили 62 оперативних співробітників НКДБ УРСР, Львівської області та 121 бійця внутрішніх військ НКВС. Увечері, близько 19:00, велика група офіцерів держбезпеки ввірвалась у митрополичі палати й там Йосипу Сліпому вручили ордер на арешт. Його звинуватили в агентурі на користь Ватикану, організації антирадянської роботи уніатського духовенства та шпигунстві для нацистів. У своїх "Споминах" митрополит згадує 11 квітня так:

"Була це середа. Вже зрана Святий Юр кругом обставлено стійками. Нагадали, чи нема яких рухів і чи чого не виноситься. Наїхало дуже багато авт з поліцією. Полковник Мельников приніс мені рішення про арешт. Мене обшукали й забрали на авто і відвезли на Лонцького. Пригадую собі, яка то була прикра річ почути на собі розбишацькі руки. Після мого арешту настала страшна паніка, і НКВС почало акцію переведення на православіє. На Лонцького було дуже багато поліції. З арештованих я не пізнав нікого. Зранку під чильною екскортою відвезли мене на поїзд, який рушив на Київ. Там мене привели до найтяжчої слідчої тюрми на вул. Короленка ч. 33. Мене водили на слідство день і ніч, так що я буквально падав з ніг, і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого… По кількох днях я був вимучений допитами до краю…"

Крім митрополита, під арешт потрапило майже все церковне керівництво: єпископи Миколай Чарнецький та Никита Будка, члени капітули Леонтій Куницький, Омелян Горчинський, Олександр Ковальський, диякон Вісаріон Лепкий. Також єпископ-ординарій Григорій Хомишин з помічником Іваном Латишевським у Станіславові. Більшість з них відправили на каторги до віддалених куточків СРСР.

Упродовж наступних 5 днів репресій позбавили волі близько сотні греко-католицьких священників.

УГКЦ все одно витримала

Таким чином радянська влада намагалась змусити ієрархів УГКЦ погодитися на об’єднання з РПЦ, але жоден заарештований священник на це не згодився. Позбувшись сподвижників народної церкви, через рік СРСР фактично утвердив розпад греко-католицької конфесії через Львівський псевдособор 8-10 березня 1946 року. На організованому НКВС зборищі близько 70% учасників були завербованими радянськими спецслужбами. Там одноголосно прийняли рішення "відкинути постанови Берестейського собору 1596 року, ліквідувати унію, відірватися від Ватикану і повернутися до нашої батьківської святої православної віри — Російської православної церкви".

Читайте також: Спецоперація НКВС і РПЦ: 80-та річниця Львівського псевдособору, яким на Галичині намагалися ліквідувати УГКЦ.

Після арешту галицьких єпископів спіткала схожа доля, вони помирали незабаром після звільнення з каторг або ще під час них. Так, Хомишин витримав лише кілька місяців, помер у лікарні Лук'янівської в’язниці у Києві наприкінці грудня 1945 року. Лятишевського після відбуття першого строку повторно арештували без достатніх звинувачень, звільнився він лише 1955 року і через два роки помер у Станіславові. Будка був засуджений до 8 років таборів суворого режиму, але його серце вже не витримало у жовтні 1949-го. Миколай Чарнецький відбув 6 років у Сибіру, помер 1959 року у Львові.

Попри це, після відбуття сукупно 18 років каторг і завдяки сприянню президента США Кеннеді з Папою Римським Іваном ХХІІІ, Йосипу Сліпому вдалося зберегти традицію церкви в діаспорі. Митрополит став українським кардиналом католицької церкви, заснував Католицький університет, монастир, звів собор Святої Софії та всіляко підтримував українські ВНЗ за кордоном.

Похід за легалізацію УГКЦ, 1989 рік, Львів, фото: Збруч

Греко-католицьку церкву вдалось легалізували й відродити в Україні у 1989 році.