Спецоперація НКВС і РПЦ: 80-та річниця Львівського псевдособору, яким на Галичині намагалися ліквідувати УГКЦ

"Еспресо.Захід" розповідає більше про передумови спроби цієї знищити УГКЦ, про те, як готувалися до проведення Львівського псевдособору і як він, власне, відбувався.

Передумови спроби знищити УГКЦ

Українська греко-католицька церква виникла після підписання Берестейської унії в 1596 році. Це була угода між частиною православної церкви на території Речі Посполитої та католицьким церковним урядом поляків. Відповідно до цієї угоди виникала нова церква, яка зберігала східні православні традиції, але підпорядковувалася Папі Римському. Спершу так звані уніати не мали багато прихильників, однак поступово в 17-18 столітті церква знайшла себе на заході України, а в 19 столітті стала потужною проукраїнською організацією, ставши незаперечним лідером культурного життя Галичини.

Переживши уряди Речі Посполитої, Австро-Угорщини, Польщі та Німеччини, УГКЦ все ж була безсилою перед червоною загрозою зі сходу. Із відступом Вермахту й неминучою поразкою нацистської Німеччини в Другій світовій війні Червона армія знову захопила захід України. У липні 1944 року червоноармійці вже були у Львові. Тоді Радянський Союз узявся за найбільшу українську організацію Галичини – УГКЦ.

Однак радянське керівництво розуміло, що за раз зробити з великої церкви з кардинально іншими поглядами свою маріонетку їм точно не вдасться, тому була обрана більш хитра тактика.

Диктатор СРСР Йосип Сталін у березні 1945-го затвердив так звану "Інструкцію №58" – це загальний план боротьби проти Ватикану, де передбачалося багато різних заходів, серед яких перший розділ стосувався саме ліквідації УГКЦ.

Спершу відбувався ідеологічний наступ. Серед населення поширювали замовні статті, в яких духівництво звинувачували в усіх відомих і невідомих гріхах. А вже вночі 11 квітня 1945 року було заарештовано тодішнього главу УГКЦ митрополита Йосипа Сліпого, також єпископів Будку та Чарнецького і два десятки інших священиків. Інших єпископів також затримали. За кілька днів узяли в оточення духовну семінарію УГКЦ. Відбулися арешти священників-викладачів, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізували на військову службу.

Після арешту головних діячів УГКЦ церква фактично була обезголовлена, однак точно не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби. Віряни від своєї віри добровільно не відмовляться, тому НКВС  (Народний комісаріат внутрішніх справ) розробив план про так зване "возз’єднання" Української греко-католицької церкви з Російською православною церквою.

Ініціативна група і Гавриїл Костельник

Одразу після арештів єпископату НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки) почав формувати ініціативну групу для "возз’єднання" УГКЦ із РПЦ. Речником цієї групи погодився стати отець Гавриїл Костельник — відомий богослов, який мав тривалу історію конфліктів із Ватиканом і непрості стосунки з митрополитом Йосипом Сліпим.

Знаючи про антипапські настрої Костельника та вміло використовуючи його амбіції, 14 квітня 1945 року його переконали очолити "возз’єднавчу" кампанію.

Через труднощі з пошуком представників від Перемишльської та Станиславівської єпархій створення ініціативної групи затягнулося до 31 травня 1945 року. У підсумку до центральної ініціативної групи увійшли отець Михайло Мельник, генеральний вікарій південно-східних деканатів Перемишльської єпархії, та декан Копичинецького деканату Станиславівської єпархії отець Антін Пельвецький.

Сам отець Костельник співпрацював із НКДБ добровільно, тоді як більшість членів "ініціативної групи" становили агенти органів безпеки. Рішенням Раднаркому УРСР влада визнала цю групу керівним органом УГКЦ і фактично передала їй повноваження заарештованих єпископів. Зокрема, група отримала право призначати та переміщувати священників і деканів. Священникам, які не визнавали її юрисдикції, місцева влада створювала численні перешкоди або взагалі унеможливлювала душпастирську діяльність.

Підготовка до Львівського псевдособору

Переслідуючи Українську греко-католицьку церкву, радянська влада орієнтувалася на історичні приклади та методи ліквідації унії у XIX столітті на землях, які захопила царська Росія. Спочатку НКДБ і єпископ Російської православної церкви, патріарх Московський і всієї Русі Алексій виступали проти скликання загальногалицького церковного зібрання — собору, і віддавали перевагу індивідуальному переходу священників під юрисдикцію Російської православної церкви.

Однак після наполягань отця Костельника та єпископа РПЦ Макарія в середині грудня 1945 року ухвалили рішення провести "єдиний собор" у Львові в березні 1946 року.

25 січня 1946 року Москва схвалила цей план. Для його реалізації до Львова направили спеціальну оперативну групу НКДБ УРСР на чолі із заступником наркома, генерал-лейтенантом Дроздецьким. Ініціативна група разом із НКДБ відбирала делегатів на собор серед перевіреної агентури або священників, лояльних до радянської влади.

Згідно з планом НКДБ УРСР, щоб надати "собору" видимість канонічності, влада мала заздалегідь висвятити на єпископів двох його учасників — членів центральної ініціативної групи, отця Михайла Мельника та отця Антіна Пельвецького. Для цього 18 грудня 1945 року до Києва поїхала делегація греко-католицьких священників. 22 лютого її учасники оголосили про "возз’єднання" з РПЦ і взяли участь в урочистостях, пов’язаних із хіротоніями, у Києво-Печерській лаврі.

Щоб продемонструвати братання греко-католиків із православними та водночас перевірити реакцію населення на акцію "возз’єднання", 19 січня 1946 року у Львові отець Костельник і єпископ Макарій за дорученням НКДБ провели спільне освячення води на площі Ринок. Подібні водосвяття відбулися також у Дрогобичі та Станиславові за участю отців Мельника й Пельвецького та місцевих православних священників.

"Собор" за планом НКДБ-РПЦ

Через свої районні відділи, місцеві радянські органи та структури РПЦ НКДБ організувало підготовку делегатів, їхній приїзд до Львова, розселення, харчування й охорону. Фінансування всіх цих заходів також забезпечувало НКДБ. Разом з ініціативною групою органи держбезпеки добирали делегатів на "собор", проводили щодо кожного ретельну агентурну перевірку та інструктаж. Від кожного деканату до Львова направляли двох представників — декана та ще одного священника. Загалом у "соборі" взяли участь 216 делегатів від духовенства і 19 представників мирян. Приблизно 70% учасників "собору" становили люди, завербовані радянськими спецслужбами.

президія Львівського псевдособору – А. Пельвецький, Г. Костельник та М. Мельник. 8 березня 1946 року

8 березня 1946 року делегати "собору" одноголосно ухвалили рішення "відкинути постанови Берестейського собору 1596 року, ліквідувати унію, відірватися від Ватикану і повернутися до нашої батьківської святої православної віри — Російської православної церкви".

Наступного дня учасники затвердили заздалегідь підготовлені органами НКГДБ телеграми на адресу Сталіна, Хрущова, голови Верховної Ради УРСР Гречухи та патріарха Алексія.

учасники Львівського псевдособору співають "Многая літа" Патріарху Московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року

Церква вистояла

Слідом за Галичиною радянська влада офіційно заборонила греко-католицьку церкву на Закарпатті та на території Польщі. За сценарієм, розробленим у Москві, за зразком Львівського провели подібні псевдособори також у Румунії та Чехословаччині.

монографія про Львівський псевдособор 1946 р. Видання президії псевдособору

Попри це, рішення про ліквідацію унії не визнали ні Апостольська столиця, ні ув’язнені греко-католицькі єпископи, ні частина духовенства, ні більшість вірян. 

У посланні з нагоди 70-ї річниці Львівського псевдособору блаженніший Любомир Гузар наголосив:
"Великий життєдайний урок нашого минулого полягає в тому, що Церква, яка зросла завдяки своїй відкритості до інших і щирому прагненню єдності, змогла вижити попри заборони й ліквідації та дала світові справжніх мучеників за віру.

Церква, яку Львівський псевдособор оголосив ліквідованою, вистояла в період переслідувань, організувалася в підпіллі, виховала нові покоління церковного проводу і вірних, повернулася на землі, де діяла і де її колись знищили, а також поширилася на нові терени поза межами України".

• 7 березня 2026 року на Контрактовій площі Києва відкрили виставку про спробу Сталіна підпорядкувати греко-католиків РПЦ.