Йосип Сліпий: учень Шептицького, який очолив УГКЦ в найтяжчий період підпілля при Сталіні та отримав найвищий сан від Папи

В огляді "Еспресо.Захід" ви дізнаєтесь більше про Йосипа Сліпого - Верховного Архієпископ Львівського,  предстоятеля Української греко-католицької церкви, науковця та освітянина, який присвятив свою службу розвитку української церкви та утвердження самостійності на рівні папського престолу. 

Юні роки та зустріч з Андреєм Шептицьким

Йосип Іванович Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині. Походив із заможної родини. Матір Йосипа, Анастасія Дичковська, була шляхтичкою з репутацією глибоко побожної людини. Батько, Іван Коберницький-Сліпий, був сільським війтом, якого знали як хорошого господарника. По громаді ходила відома оповідка про прізвисько Сліпий – вважалось, що його отримав предок Івана, який у Полтавській битві вибрав сторону гетьмана Мазепи, за що його осліпили прибічники російського царя.

Нехай Йосип був восьмою дитиною у сім’ї, родина робила акцент на якісній освіті: Сліпий закінчив тернопільську гімназію з гуманітарних наук на відзнаку. Ще там, у хорі, на юнака звернув увагу митрополит Андрей Шептицький та взяв його під свій протекторат. З того моменту проповідник на все життя став наставником та орієнтиром для нової фігури в українській католицькій церкві.

Релігія та наука

Йосип продовжив навчання, і після гімназії вирішив вступити у Львівську духовну семінарію. Там, знову зустрівшись з митрополитом, який приймав іспит, він порушив світоглядне питання – чи університетські студії не стануть перешкодою до священництва? Андрей Шептицький розвіяв сумніви, пояснивши, що наука під час служби Богові не суперечить тайні священства і користуватись нею є добре. 

Побачивши здібності юного семінариста, після закінчення другого курсу наставник висвятив Йосипа в ієреї (священник другого ступеня церковної ієрархії) та відіслав на студії в Інсбрукську колегію єзуїтів, Австрія. Він продовжив класичну освіту й захистив дві наукові дисертації з догматичного богослов’я. 

Ще поміж курсами в Інсбруку Сліпий повертався до Галичини, де тільки звільнений з арешту Шептицький рукоположив йому священничий сан. Попри новий прийнятий титул, продовжив свою наукову кар’єру та повернувся до Австрії, захистивши другу дисертацію. Але на цьому не зупинився: молодий священник продовжив вивчати богослов’я у Східному Папському інституті, Університеті св. Томи та Папському григоріанському університеті.

З титулами magister agregatus і доктора філософії та теології, у 1922 році Йосип повертається до Львівської духовної семінарії. Там стає професором, через кілька років – ректором, заклад переростає в академію. Поза тим ієрей брав участь у культурному релігійному житті митрополії: засновував товариство, очолював наукові видання, брав участь у конференціях.

На той час він уже став правою рукою Шептицького. Митрополит, спостерігаючи за енергійним ректором, утверджувався у рішення зробити його своїм правонаступником:

"Цей не відступить. Загине, а не відступить".

Йосип Сліпий виділявся своєю надзвичайною освіченістю, організаційними здібностями, і, що найголовніше – цілісністю характеру та відданістю.

Митрополит церкви під час окупації

Шептицький початково вбачав в окупації Галичини радянськими військами у 1939 році можливість для розширення УГКЦ на всю Україну. Також, враховуючи свій погіршений стан здоров’я, після погодження з Папою Пія ХІІ Шептицький висвятив Йосипа Сліпого у єпископський стан з правом наступництва митрополії.

По смерті Андрея, 1 листопада 1944 року, новий очільник церкви взяв на себе удар у час окупації. Варто було заступити Йосипу Сліпому на посаду, як НКВС почали тиснути, аби він видав українське підпілля. За час війни церква стала невіддільним вузлом інфраструктури УПА та голосом сумління в службі завдяки введенню інституту капеланства. Спочатку чекісти задобрювали священника, наприклад пропонували відкрити семінарію, казали, що він зможе стати священником всієї України (де-факто це значило ліквідацію УГКЦ та приєднання до Московського патріархату). Він не згоджувався на пропозиції, тому надалі НКВС проводили регулярні допити, вимагаючи публічного осуду УПА. 

Похід на голгофу: 18 років таборів

Через 5 місяців після прийняття митрополитства, у квітні 1945 року Йосипа Сліпого та єпископат церкви заарештували. Проповіднику приписали "зраду Батьківщині" й засудили до восьми років примусової праці в таборах ГУЛАГу. Потім було ще три терміни, кожен – за продовження пастирської праці.

Колишній майор Червоної Армії Шифрін писав: 

"Ми розуміли, що радянська влада ніколи не звільнить того, хто був для українців духовним прапором... Митрополит Сліпий виглядав велично навіть в арештантській одежі... Спокійний, висококультурний, він сидів у радянських таборах... у тому киплячому казані «злодійської каламуті» вже друге десятиріччя і був дуже хворий... але тримався непохитно і намагався не бути тягарем нікому, а допомагати іншим".

Йосип Сліпий займався душпастирством і за ув’язнення: відправляв богослужіння, хрестив, вінчав та рукоположував священників. Ув'язнені згадували його як людину, що йшла до кінця за свою віру та переконання. Часом митрополита навіть захищали від нелюдських умов. Мала місце історія, коли нарядники виганяли 60-літнього пастора за зону й змушували виконувати роботи – тоді в’язні застрайкували з погрозами розправою. 

Другий фактичний арешт був на засланні в будинку інвалідів у Маклаково. Тут священник теж даремно не гаяв часу, написавши багатотомну історію Вселенської церкви в Україні та пастирські листки про вірян переслідуваної церкви. У листку Сліпий розкритикував релігійних колабораціоністів та Львівський псевдособор, влаштований Сталіним у 1946 році, через який ліквідував УГКЦ.

Звільнення і посвята в кардинали

Доля митрополита, що взяв на себе хрест мучеництва заради своїх ідеалів, привернув увагу світової спільноти. Новий Папа Іван ХХІІІ задіяв свої дипломатичні зв’язки для звільнення Сліпого, зокрема долучив до справи президента США Джона Кеннеді. Для Хрущова ж це стало можливістю зробити широкий жест західному світові на фоні недавньої політичної кризи. У січні 1963 року проповідника звільнили за умови, що він покине СРСР. Його першим питанням при отриманні свободи були: "А чи стала вільною церква?"

З цього часу Йосип Сліпий активно адвокував упосліджені церкви у Радянському Союзі на публічних майданчиках, закликав до рішучіших заходів для захисту прав вірян. Новим завданням для себе митрополит визначив консолідацію греко-католиків в еміграції.

Апостольська столиця визнала, що за новою термінологією УГКЦ є Верховним Архієпископством, відтак Йосип Сліпий став єдиним очільником такого рангу на всю католицьку церкву. А 25 січня 1965 пастор отримав нове звання – папа Павло VI іменував його кардиналом католицької церкви.

Розвій УГКЦ у діаспорі

Йосип Сліпий зробив великий вклад у розвитку освітніх осередків греко-католицької церкви. Найбільш знаним є заснування Католицького Університету ім. Климента Папи Римського ще у 1963 році, філії якого з часом утворили у Вашингтоні, Чикаґо, Філадельфії та Лондоні. Заклад видав понад 200 наукових праць, 14 томів Monumenta Ucraine Historica, та 22 томи часопису "Богословія", 15 томів творів Йосифа Сліпого та 53 томи творів з історії України, церкви, культури, мистецтва, літератури.

Архієпископ звів собор Святої Софії, освячений Папою, заснував монастир, відновлював попередні наукові видання й започатковував нові, підтримував українські ВНЗ закордоном.

"Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу... Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає – щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту".

Остання воля кардинала

Останні роки життя Йосип Сліпий проводив у Римі, поблизу Католицького університету й храму Святої Софії. Помер 17 вересня 1984 року, не доживши кількох років до легалізації церкви в Україні. Коли Папа Іван Павло ІІ прощався з його тілом, то сказав: "Це був великий чоловік. Він змагався за справедливу справу".

Згідно зі своїм заповітом, коли Україна стала незалежною, а УГКЦ відновило своє становище, у Львові 1992 року Йосипа Сліпого перепоховали у соборі Святого Юра, поруч з Андреєм Шептицьким. На той момент церква ініціювала процес канонізації митрополита й архієпископа. Востаннє в місті збиралось стільки людей на мітингах у 90-ті. 

– Бабуню, а чого ви приїхали?

– Йой, дитино, святого ховають.

– Бабуню, але його не визнали ще за святого.

– Та що ти, молоде, знаєш. Не бачиш скільки людей? Він ніби мертвий, а живіший від нас живих. Кажу тобі, святий, ай-я.

• Ілюстрував "Кобзар" і розписував Києво-Печерську лавру: Івана Їжакевича називали "останньою значущою фігурою в українському іконописі"