Грудка цукру за коляду і ячмінна каша замість куті: яким було Різдво в упівському бункері 

Різдво – це не завжди про родинне свято. Інколи це про свято серед однодумців, які стали тобі братами. Не всі зустрінуть цьогорічне Різдво в теплому затишному помешканні, чимало хлопців і дівчат проведуть Святвечір в окопах. І це Різдво – теж про чудо приходу Месії у світ, хай дещо з іншими атрибутами.

Про Різдво в лавах УПА для "Еспресо.Захід" розповіла жінка, яка була господинею підпільної родини і працювала друкаркою Головного осередку пропаганди ОУН-УПА. 

У 2012-му сталася сенсаційна знахідка – на Сколівщині дослідники розкопали бункер осередку пропаганди. Він був просто вражаючих розмірів – 35 метрів завдовжки та 5 завширшки. Тут творили чимало важливих інформаційних документів. З осені 1947 року Дарія Малярчин-Шпиталь стала друкаркою зверхника Наума (псевдо). Тут вони з друзями забезпечували підпільну літературу для зимового навчання підпільників. Дарія Малярчин-Шпиталь (псевдо Дарка), активна учасниця підпілля 1940-х років. Ця жінка п’ять (!) разів пережила поворотний тиф, не раз утікала з тюрми і від облавників "поміж ракетами та кулями", як сама розповідає про це в своїй книжці спогадів "І стали нам ті наші гори твердинею у лютий час…" Підпільна друкарня діяла до лютого 1946-го. Друкарня "Прага" друкувала багатотиражну підпільну літературу, зокрема журнал "Ідея і чин", останній номер якого вийшов у грудні 1945 року. 

Окрім щоденної роботи в осередку пропаганди, у бункері поміж іншим відзначали свята. На Різдво готували кутю, а на коляду в головний пропагандистський бункер навідувався сам Роман Шухевич, прославляючи прихід Бога на землю…

Про страви на Святвечір

Днів народження українські повстанці не святкували. А ось Великдень і Різдво – так. "На Святвечір у нас була замість куті логаза з ячмінної крупи, борщ, вареники з капустою і картоплею", – розповідає колишня друкарка. 

Робочий день друкарки був насиченим. Як вона сама зізнається, ніколи не займала ніякої посади, а виконувала необхідні для життя обов’язки жінки, як у кожній сім’ї: варила, прала і друкувала. "Я була господинею підпільної родини. Всі порядки із самого початку були визначені самим провідником Севером. Він ніколи не наказував, усі розуміли, що сказане ним було обов’язковим до виконання. Ставлення до всіх було службовим – ніякого панібратства. До нас, жінок, особливо толерантне. Як взимку, так і влітку над криївкою вартували стійкові по черзі. Всі члени осередку були зайняті кожен своєю працею – сидячи за столами, писали, друкували. Панувала така тиша, що було чути скрипіння олівців! Під час роботи – ніяких розмов. По неділях і в свята нічого важкого не робили, навіть нічого не писали. Натомість більше читали, переглядали пресу". 

Чи не найважче на перших порах було із прибиранням-готуванням-пранням. Річ у тім, що Дарія тоді ще не готувала їжу самостійно – тільки мамі допомагала, адже була ще зовсім молодою дівчиною. Цибульку вміла засмажити, не більше. А як побачила стількох повстанців, аж страшно стало: як їх усіх нагодувати?! 

"Зазвичай їжу ми готували вночі. Тому я вставала о третій годині. Снідання було о восьмій ранку, обід – о першій дня, а вечеря залежала від пори року. Наприклад, у морозні дні, коли світив місяць, надворі тріщав мороз, а буки від морозу стріляли так голосно, як із моєї "шістки", то в такий день до заходу сонця в криївці провідник не дозволяв палити на кухні. Обходилися раніше спеченими паляницями", – згадує пані Дарія.  

До речі, ячмінну кашу пані Дарія зараз не вживає. "О, я її дотепер не їм! Далася вона мені взнаки – синя старка на ній застигає, а коли охолоне, робиться як холодець", –  каже жінка.

Про коляду в бункері

У криївці – як у сім’ї: всі працюють і ніхто не випиває. Хлопці зі спиртним не дружили. 

"Борони Боже! Раз, пам’ятаю, на Різдво 1947-го Корчак (псевдо) приніс із запасу для технічних друкарських цілей пляшечку спирту, налив хлопцям у череп’яні горнятка (буквально на денці), і всі разом до ранку колядували. Закінчили під дверима провідника. Тоді друкарка Доля (псевдо) дала всім за коляду по грудочці цукру",– пояснює підпільниця.

Якось ближче до Різдва в бункер осередку пропаганди навідався Роман Шухевич. 

"Блондин, трохи рудий, доброї будови тіла, гострі риси обличчя, які нагадували щось орлине. Був веселий, жартував. Крім того, це була дуже віруюча людина: коли сідали до вечері, він тричі хрестився до образів, не спішив, видно, то було для нього дуже важливо, знак хреста робив чітко. Їв із нами ячмінну кашу замість куті", – мовить жінка.

Друзів-підпільників друкарки Дарії уже давно немає серед живих. Проте вона всіх їх пам’ятає і молиться за них. Якщо спробувати пороздумувати про те, чому їй вдалося вижити, друкарка УПА припускає, що  залишилася жива не без втручання з небес, хоча не раз утікала "поміж ракетами та кулями". 

"Я не зламалася, бо мені допомагала Божа сила. Перед тим як піти у підпілля, пожертвувала золотий медальйончик Божої Матері з ланцюжком до церкви, то, напевно, Вона мене й оберігала весь цей час. Навіть у тюрмі ми з дівчатами ліпили вервечки з хлібного м’якуша і молилися", - підсумовує пані Дарія.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку