Гра у наперстки. Блог Ігоря Гулика

Чудове осмислення сучасного світу, з його "фальшивістю успіху", хайпом, поверховістю, і, за словами письменниці, "зрозумілістю невігластва". Посадас не дає рецептів, вона просто фіксує факт: "Багато дурнів є природженими лідерами, досить лише кинути погляд на світ політики: індивіди з разючою самовпевненістю і таким самим нахабством виголошують несусвітні дурниці. А позаяк апломб дуже часто плутають з інтелектом, от і виходить, що за ними йде багато людей".

Хіба не схоже трапилося в Україні? Була надія, що кварталівську Зе!команду виправить хоч війна, але цього, на жаль, не трапилося. У всякому випадку, крім мотиваційних відосиків на початку російського вторгнення, написаних вправними спічрайтерами (визнаю, вони зіграли свою роль), тепер ми чуємо лише мантри про перемогу, про покарання для злочинців, про те, що світ разом з нами. І, звісно, про "радикальні рішення", які лише на перший погляд, виявляються мудрими та виправданими, тому й подобаються публіці.

Хотіли, щоб Зеленський "посадив" трьох друзів? Маєте: усунено генпрокурорку і голову СБУ. Оплески, завіса?

А даремно. Бо усунення Венедіктової абсолютно нелегітимне, позапроцедурне, воно відгонить автократією і правовим свавіллям. Генпрокурор у нас – фігура незалежна, і ухвалювати таке рішення простим розчерком пера, навіть президентського, — недопустимо. Потрібна згода на те Верховної Ради, не кажучи вже про дотримання норм Конституції.

Але, на мою особисту думку, Зеленському залежало на тому, аби, зневаживши всі процедурні моменти, таки вказати генпрокурорці на двері. І ось чому. Після скандалу із заявами Вікторії Спартц, який укотре повернув у центр дискурсу питання російської агентури у найвищих українських владних кабінетах, а також присутність на ключових посадах люстрованих Революцією Гідності чільних діячів режиму Януковича, ми не почули офіційної позиції президента. А її треба було оприлюднити. Тому обрали шлях манівцями: змістивши Венедіктову (нагадаю, - "200-відсоткової" людини Зеленського, за його ж словами), виконувачем обов'язків призначили Олексія Симоненка (теж "200-відсоткового", але цього разу людину Олега Татарова, заступника глави Офісу президента).

Або, радше, навпаки. Саме Симоненко, перебуваючи на посаді заступника генпрокурора, фактично врятував Татарова від тюрми. 2020 року він передав справу, у якій є фігурантом Татаров, з Національного антикорупційного бюро до Служби безпеки України. Я вже не кажу про плідні роки співпраці обидвох цих персонажів у правоохоронних органах режиму Януковича.

Татаров – людина Єрмака, причому, як стверджують певні джерела, його привів в ОПУ Андрій Портнов, що успішно "збрив" з України у перші дні війни до Угорщини. І, мабуть, тому Симоненко погодився на найбруднішу роботу, яка була наслідком безконечних судових позовів, організованих Портновим проти Петра Порошенка. Саме Симоненко підписав клопотання про арешт  п'ятого президента України. Зауважимо, Венедіктова тоді "пішла у відпустку".

Взагалі, голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін вважає, що "всі найогидніші рішення ОГП за останні роки підписував Симоненко".

Отож, замінивши Ірину Валентинівну на Олексія Юрійовича, Зеленський чітко відповів Спартц та іншим недоброзичливцям, що Єрмак – "його всьо", що не варто очікувати на те, що Андрій Борисович стане третім у компанії "посаджених" президентом друзів. Щобільше, Зе! цілком свідомо дає сигнал і Заходу, і співвітчизникам, що реальним залаштунковим керівником держави є не хто інший, як Єрмак. Бо тепер у його руках зосереджені всі силові структури, безпека і навіть економіка. Нагадаю, що він — куратор проєкту так званого "відновлення України", а по суті, — оновленої версії "Великого крадівництва". Отак Банкова грає зі суспільством "у наперстки", - давно забуту вокзально-базарну забаву гопників 90-х.

У своєму есеї Кармен Посадас наводить веселий приклад крайнього глупства. Чоловік, повіривши жартунам, що намастивши обличчя цитриною, стане невидимим, пішов грабувати банк. І дуже дивувався, що його схопили.

Думаю, щось схоже відбувається і на Банковій. Одягнувши камуфляж і ретельно підтримуючи дводенну щетину майже 5-місячної давності, Зеленський сподівається, що його не надто пристойні рухи не будуть помічені. Особливо цинічним на тлі звинувачень проти Єрмака у співпраці з ФСБ, виглядає Зе!мімікрія в аргументації усунень Баканова та Венедіктової: засилля російської агентури у підпорядкованих їм структурах.

Як і до війни, президент з подиву гідним та вартим іншого застосування завзяттям руйнує інституційні основи української держави. Мабуть, маючи за зразок Путіна, з яким йому так і не вдалося поговорити.

Він забуває, що українці – не той народ, який сприйме не те що диктатуру, а навіть натяк на автократію. І за ніякими параграфами законів воєнного часу зазіхач на необмежену владу не прикриється. Тут йому не допоможе навіть визнаний "гачкотворець" Портнов.  

Так, ще раз зацитую Кармен Посадас, "щуроловові вдається переконати певну кількість людей, (і тут. – Авт.) відбувається кумулятивний ефект – ніхто вже не розмірковує, всі йдуть у байдуже яку прірву". Але інстинкт самозбереження, властивий українцям завдяки сотням літ виживання, зупиняє їх на краю безодні.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.