Чому Україна зобов'язана рахувати пінгвінів і як псує життя росіянам криголам "Ноосфера", - полярник Сергій Глотов

Із Сергієм Глотовим ми починаємо розмову для "Еспресо.Захід" поряд із Державним природничим музеєм Львова, куди науковець повернувся до своєї роботи після дослідницької діяльності в Антарктиді. 

На тлі останньої інформаційної атаки щодо виділення фінансування в розмірі понад 463 млн грн на роботу станції "Академік Вернадський" варто почати все ж із вашої думки про ці розмови та звинувачення. 

Станція "Академік Вернадський" та українська антарктична наука – глобально це представництво України в сучасній світовій науці. І всього 30 країн у світі мають антарктичну станцію, технології, можливість досліджувати не тільки ті процеси, які відбуваються в Антарктиці. На антарктичній станції також досліджують процеси, які відбуваються всередині планети, в космосі, на континентах, у Світовому океані. Це участь України й українських учених у багатьох наукових дослідженнях, сучасних наукових проєктах разом із найрозвиненішими країнами світу. Зокрема з Великою Британією, Сполученими Штатами Америки, Новою Зеландією, багатьма європейськими країнами. Це як наше наукове консульство.

Воно не може бути дешевим, але це і є ті можливості, які роблять Україну сучасною світовою країною. Багато наукових відкриттів належить нашим ученим. Припинити фінансування станції – це рівноцінно її знищенню. Ще в 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, Україна й невеличка група ентузіастів боролися, щоб саме наша країна отримала цю станцію. Фактично більшу частину існування антарктичних і арктичних програм ще за Радянського Союзу всі технології, обладнання, одяг для полярників виробляли в Україні – у Львові, в Харкові й у Києві. Тоді Україна забезпечувала майже всю інфраструктуру радянських станцій і значну частину більшості полярних експедицій також становили українці.

Фото: Сергій Глотов

Але свою станцію отримала вже пізніше...

Одразу після розпаду ми не отримали жодної із тих станцій. Натомість нам таки пощастило її отримати від Великої Британії. Ми отримали станцію в найскладніші роки, втримали її і втримали цю всю полярну науку й інфраструктуру. А тепер наша країна переживає ще складніші випробування, війну, агресію неадекватного сусіда, який на нас нападає, руйнує нашу інфраструктуру. Але за майже 30 років роботи станції українські науковці, антарктичний центр уже напрацювали зв'язки, співпрацюють із багатьма країнами світу, які тепер нам допомагають.

Зараз ми маємо криголам "Ноосфера". А це фактично флагман британського наукового флоту. Хоча судну 30 років, але це плавучий науковий інститут, на якому можуть працювати цілі групи науковців над вирішенням будь-яких питань у галузі біології, фізики, астрономії, в багатьох напрямках. Воно так і планувалося, якби не війна. Звісно, що через це частина наукових проєктів була згорнута, але наші напрацювання в цьому напрямі за попередні роки дали те, що багато країн відгукнулося і зараз нам допомагають. Зокрема у фінансуванні наукових, освітніх проєктів, інших гуманітарних потреб. Є наукові установи в Європі, в Америці, які не можуть давати нам зброю, але запрошують наших науковців у свої проєкти, забезпечують їх необхідним. І це так само допомога нашій країні, яка виживає у дуже складних умовах. А ці гроші, які Україна витрачає на підтримання життєдіяльності української антарктичної станції в багатьох наукових напрямах, які втілюють лише там, не можна певним чином зекономити, передавши їх, припустімо, на дрони, з яких пішов хайп разом із пінгвінами.

Ті, хто не знайомий із діяльністю станції, думають що люди сидять там п'ють вино, їдять червону ікру і час від часу виходять рахувати пінгвінів. Ну, але це не так. Україна має цілу галузь, яка займається виловом криля, і це приносить валюту, дохід нашій країні. Відповідно кожна країна, яка має таку галузь в Антарктиці, у Світовому океані, має певні міжнародні зобов'язання. Тобто це не окремому науковцеві Сергію Глотову, Євгену Дикому чи іншому полярнику стрільнуло в голову і він пішов рахувати криля, тому що переїв червоної ікри.

І ці дослідження зараз тривають також?

Так, звичайно. Це дослідження в метеорології, в біології, в інших галузях. Окрім того, багато сучасних наукових досліджень. За ці два роки я провів дуже багато різних експериментів. Тобто зимівник, науковець-біолог є першою ланкою. Вони, як шахтарі, добувають наукові факти з-під землі, витягують їх. Потім усе це сортується і відправляється в різні науково-дослідні інститути. Нам дають завдання відібрати певні зразки, поспостерігати, зафіксувати, передати в науковий центр, а потім десятки й сотні людей займаються тим, аби вони потрапили до різних країн, серед них Нова Зеландія, США. Тоді їх аналізують і виходять спільні наукові публікації, міжнародні проєкти. Нас запрошують - не мене особисто, не конкретного біолога, фізика чи математика, а запрошують Україну, Національний антарктичний центр. Ми отримуємо з того фінансування, доступ до сучасної літератури, доступ до можливості взагалі спілкуватися з колегами в усьому світі, брати участь у спільних проєктах. Тому будь-які напади на полярну станцію - це як напад на консульство України в будь-якій країні світу. І незалежно, чи це фізичний напад, чи це хейт.

Тобто ми розуміємо, що в разі припинення фінансування станція просто зникне?

Якщо припиниться фінансування станції, це буде одним із сигналів, що зникає культурний та інтелектуальний потенціал України, що вона поступово втрачає своє представництво у світі. Уявіть собі, це як закриваються раптом українські консульства та осередки. Неможливо наразі навіть про це говорити, тому що це є наш флагман представництва в у світі, у світовій науці. А гроші на неї не забирають від армії, ці гроші йдуть як допомога від країн, які нас підтримують. Так само багато наших колег-зимівників воюють, дехто отримав поранення і проходить реабілітацію. Моєму колезі, з яким я зимував 27-му експедицію і жив в одному кубрику, відірвало ногу під час бойових дій. Тепер він проходить реабілітацію та лікування. Понад 20 полярників зараз служать у лавах Збройних Сил України.

Майже всі лікарі, дизелісти служать, кухар служить, який був із нами у 27-й експедиції. І ми зі свого боку долучаємося, донатимо, залучаємо наші інтелектуальні можливості. Мої фотовиставки показували Україну в Антарктиці в Лос-Анджелесі, в головному офісі компанії Google, в інших місцях. Люди приходили дивитися про Україну, не про Сергія Глотова, не про пінгвінів чи те, які ми там гарні, а про Україну в Антарктиці. 

Полярники вивчають явища, які відбувається всередині планети, в космосі, наземні, водні екосистеми, глобальні процеси на планеті, проводять спостереження за кліматом і його змінами, його впливом на людство загалом. Я розумію, яка важлива роль самої станції для України. Ну, і ми дуже добре працювали останні роки, вся антарктична програма, якщо здійнялася така потужна хвиля хейту. Якби все загиналося, цього не було б.

Фото: Сергій Глотов

Ніхто навіть не помітив би...

Так, ніхто навіть не помітив би, що воно взагалі там є. Думаю, це пов'язано із тим, що люди, які працюють над тим, щоб в Україні була антарктична програма, щоб Україна залишалася в клубі тих 30 найрозвиненіших країн світу у вивченні Антарктики, працювали дуже добре. Тому такі потужні нападки. Це було доволі передбачувано. Але якщо людина запитує, чи виправдано виділяти такі кошти на пінгвінів, я далі дискусії не веду. 

Це можна порівняти зі Львовом: от ми ходимо містом, а навколо пам'ятки архітектури, з якими Львів асоціюють, ще з кавою, але ж це не єдине. Це велике місто, яке живе і функціонує, тут працює своя інфраструктура, садочки, школи. Так і там, просто навколо пінгвіни. Вони не лякливі, можуть побачити, що полярник щось робить, і підійти спостерігати, зазирати. І, відповідно, ти маєш можливість їх знімати. Такі моменти також треба показувати на сторінці Антарктичного центру, але разом із тим наукова робота триває постійно. Кожен полярник, який приїжджає, має свої зобов'язання і виконує цілий спектр завдань.

До речі, а як ви вирішили подаватися на участь в експедиції?

Я мріяв про це з дитинства, ще коли жив у Луганську. В дев'ятому класі дізнався про існування Української антарктичної станції і подумав, що в майбутньому обов'язково мушу туди потрапити. Для цього подолав дуже довгий шлях, зокрема і до Львова переїхав. Тут у 2021 році захистив кандидатську, а тоді вирішив спробувати податися на участь в експедиції. Подумав, якщо не пройду з першого разу, пробуватиму ще. Але пройшов одразу, мене взяли. А через рік на станції запропонували залишитися ще на 28-му експедицію. І ми ще рік відпрацювали.

Фото: Андріана Стахів

Чому погодилися залишитися ще на рік? Важко було прийняти таке рішення? 

Ні-ні, там час пролітає доволі швидко. Ти постійно працюєш. Взимку одні дослідження, навесні й влітку – інші. З'являються рослини, ми вивчаємо на різних рівнях організації наземні організми й ті, які живуть всередині інших організмів, водні екосистеми, процеси, які відбуваються у воді. Робота дуже різнопланова. Тому я використав таку можливість і залишився.

Якби знову мали нагоду повернутися на станцію, поїхали б?

Так, із радістю. На станції залишилася частина мене, мені цікаво в Антарктиді. Зараз трохи відпочину, далі готуватимуся захищати докторську дисертацію. До того ж треба опрацювати все те, що ми зробили за час перебування на станції, бо всі ті напрацювання потрібно опублікувати, і це не лише моя робота, а й багатьох провідних спеціалістів у світі.

Фото: Сергій Глотов

Це ж дуже потужна різниця в кліматичних умовах, як ви адаптовувалися до зимівлі?

Ми були забезпечені дуже якісним одягом, у якому ти не замерзнеш навіть, якщо впадеш у морозну воду. Це одяг від українського виробника і можу сказати, що жодного разу за час перебування в Антарктиді я не замерз. Бувало навіть так, що під час роботи тобі й гаряче ставало.

Проте має бути добре продумане все, що ми маємо із собою, адже фактично 9 місяців Антарктида несудохідна. У нас був випадок навіть на станції, на початку зимівлі, коли мені доводилося брати участь в операції. Нашому лікарю перед поїздкою видалили зуб мудрості, але так сталося, що якась частинка його залишилася. І от уже на станції у нього трапилося запалення ясен. Тож ми удвох із механіком робили операцію. Розрізали ясно, діставали той шматочок, зашивали, бо іншого виходу не було. Він нам усе розказав: як колоти, знеболювати, різати й зашивати. І все пройшло успішно.

Окрім таких екстрених моментів, як зазвичай виглядав ваш антарктичний день, побут на станції?

Могло бути по-різному, залежно від робіт, які ми виконували. Зазвичай ми досить пізно лягали, але не мали конкретного часу підйому. Обід у нас був о першій годині. До обіду виїжджаємо недалеко, поміняти обладнання чи відібрати зразки, тобто залежно від дальності і складності робіт виїжджали о 8 чи 10 годині. Із польових робіт поверталися до обіду. А вже після обіду все залежало від погодних умов. Бо вони змінюються 3-4 рази на день. Тобто може бути сонце, сніг, дощ. Дощі бувають в Антарктиці, коли плюсова температура влітку, це такий снігодощ. Але найгірше – це вітер. Коли 30 м вітер, це вже перевертає човен, тому нікуди не вийдеш тоді. 

Лабораторні роботи ми зазвичай розпочинали вже ввечері. Там ми робимо розтини риб, різні аналізи, а це може тривати й 10-12 годин, звичайно, з перепочинком, але всі зібрані зразки треба опрацьовувати здебільшого відразу. Ти фільтруєш, фіксуєш їх, описуєш, списуєш дані з приладів та багато іншого. А ще ж хочеться поспілкуватися з рідними трохи. Тому день зазвичай завершується о 2-3 годині ночі.

Так само й наступні дні. Окрім того, на станції постійно є чергова людина, яка стежить за тим, щоб усі прилади працювали, дизель працював, допомагає кухарю готувати, поратися з господарськими справами, наприклад принести продукти із величезного, завантаженого на весь рік, холодильника. Ми його називали магазином.

Бувало, що й бетон ми там носили, коли допомагали геофізикам будувати мачти для встановлення приладів. Пінгвінів ми теж рахували, але це був один день, на реперних точках для моніторингу, тим паче, що зараз для цього є дрони, тому облік проводити простіше.

А вільний час? Як відбувалося ваше дозвілля?

На станції є баня, тож можна було ходити туди. Я займався фотографією, часто відбирав якісь фото для виставок, для волонтерських проєктів. Щосуботи ми мали святкову вечерю, щоб сісти разом, поспілкуватися, обговорити різні теми. Також станція має свою бібліотеку, навіть дві, там можна знайти ще старі англійські книжки, але не тільки: багато письменників дарують свої книжки на станцію, вони потрапляють невеличкими партіями. А ще багато хто грав у дартс, більярд, шахи, доміно. Це теж нам залишилося ще від англійців. 

Але цього вільного часу не так вже й багато було, постійно була якась робота. У мене все було розписано, розплановано. Я опублікував за той час понад 20 наукових статтей в різних журналах в Україні, у світі. Це були досить об'ємні статті у провідних наукових виданнях різних країн. Також постійно брав із собою камеру. Особливо, коли траплялись якісь погодні явища цікаві. Насправді ж більшість часу погода в Антарктиці така, що нема там чого фотографувати: сніг або зліва направо, або справа наліво, мете й мете. Але іноді там дуже цікаві світанки, сходи сонця, а коли починається полярний день – теж дуже класно, бо це жовті й сині кольори. Потім ці фото, як і фото птахів чи ссавців, використовували для різних гуманітарних проєктів, лекцій, виставок, зборів для ЗСУ.

Фото: Сергій Глотов

Пам'ятаю ваші збори для 80-ї бригади...

У нас багато проєктів було – і для "Повернись живим", і для 80-ї бригади. І вже нашим друзям, які пішли воювати, ми також допомагали.

Полярникам?

Не тільки, друзям зі Львова і Харкова також. Збирали на автівки зокрема. Тут на місці допомагала з тим моя родина й товариші. Вони ж і в Харківську область доставляли автівку. І дрони для тих підрозділів, де служать наші колеги-полярники Антарктичний центр дуже активно організовував.

Але разом із тим дослідницька робота мусила відбуватися безперервно. Бо ти приїжджаєш вже на пений механізм, напрацьований роками, і його підтримуєш.

Ви згадували про дослідження, які розпочали ще британці у 1950-х роках. Про що саме йдеться?

Це метеорологічні дослідження, які проводилися ще на станції "Фарадей" із 1950-х років. Вони є одними з найстаріших в Антарктиці і проводяться саме на станції "Академік Вернадський". Йдеться про спостереження за змінами клімату, а також за погодою, про яку ми потім можемо дізнатися у різних куточках світу. Цим займаються саме наші метеорологи. Геофізики наші, магнітометристи вивчають явища, які відбуваються всередині планети. Обсерваторія, яку вони цього року модернізували, входить у десятку найсучасніших, найкращих і найточніших обсерваторій у світі. А ми ж небагато в яких галузях можемо похвалитися такими позиціями. Проте, на жаль, у науковців немає можливості розповідати про важливість своєї роботи, наукової станції, ми не маємо пресслужб, які могли б простими словами пояснити, чим займається той чи інший науково-дослідний інститут.

А якими дослідженнями займалися ви? 

Ще перед виїздом як біолог я пройшов додатково курс паразитології, оскільки раніше мав із цим справу мало. А вже на станції були різні проєкти, зокрема вивчення того, як впливають глобальні кліматичні зміни на рослини та різні види тварин, і на організми, які живуть всередині інших організмів, тобто якраз паразити. Десь відбиралися зразки гніздового матеріалу, десь чисельність рахувалося, десь вимірювали різні інші показники. Важливо було все правильно зафіксувати й проаналізувати, аби з цим матеріалом могли працювати далі інші вчені у різних країнах.

Насправді всі ми робимо свій шматочок роботи в межах архіпелагу, де розташована наша станція, але всі звіти йдуть під егідою Комітету дослідження Антарктики. Тобто це не окремо Сергій Глотов, а це Україна, Іспанія, Нова Зеландія. Кожна країна виконує свої зобов'язання. 

А пінгвіни... Вони просто живуть поряд, їх не треба годувати чи доглядати. Але їх стає дуже багато, і це вже наслідки глобальних кліматичних змін. Це проникнення субантарктичних видів в Антарктику все глибше і глибше унаслідок того, що тануть льодовики.

Фото: Сергій Глотов

Ви згадували також про активну міжнародну співпрацю. Якщо говорити про ті станції, які розташовані поряд з українською, чи підтримуєте ви контакт із ними?

Конкретно на інші станції в гості вирушати нереально, бо для Антарктиди відстані між ними – це багато. Проте, коли їхні кораблі йдуть повз "Академіка Вернадського" до своєї станції, наприклад британці, які зимують по 18 місяців, то обов'язково заходять до нас. У різні періоди на станції бувають різні гості. Буває також, що поляки до нас заходять. Якраз цього року були французи, які проводили поряд свої дослідження, вони прибули групою яхт із найновішим різноманітним обладнанням.

А було й таке, що біля нас зламалась яхта з туристами. Наші механіки два дні щось там крутили, ремонтували, бо не працювала вся електроніка, навігація. І таки поремонтували її настільки, аби вона повернулася додому тих понад 3 тисячі кілометрів, сигналів SOS дорогою не подавала (сміється).

Окрім того, наша "Ноосфера" здійнює логістику для інших станцій, зокрема для поляків і чехів. До речі, чому саме "Ноосфера"? Бо альтернативою їй були російські судна, проте після 24 лютого 2022 року багато країн відмовилися від їхніх послуг, попри їхню дешевизну. Тому "Ноосфера" – це також іміджевий проєкт. Оскільки існує не так багато суден, які можуть ходити до Антарктиди, щоб доставити продовольство, пальне, самих полярників. Це велика складність. І, якщо ми відмовимося від "Ноосфери", сюди можуть повернутися росіяни.

Перебуваючи на станції, ми теж розуміли, що сюди легко може прийти якийсь російський корабель і просто нас усіх знищити. І ми нічого в тому випадку зробити не змогли б. Але ми мали свою роботу, свої завдання, поставлені Україною, і виконували їх. Якщо хтось хоче також спробувати сили, то цілком може подаватися на відбір, який за кілька місяців проводитимуть знову, пройти його і побачити життя станції зсередини.

Фото: Сергій Глотов