"Будь-яке місто треба забезпечувати чуттєво", – поет Сергій Савін

Молодий український поет Сергій Савін, уродженець Вінниччини, що зараз живе в Києві, став учасником яскравого емоційного перформансу з поезії та пісень на площі Ринок у Львові. Властиво, не просто так. До Львова яскравий талановитий автор приїхав презентувати на західноукраїнських теренах кінематографічну драму-феєрію "Нелоліта", зняту за його романом "Нелоліта. Біблія грішника". В ефірі програми "Вечір з Миколою Княжицьким" Сергій Савін розповів про свою "Нелоліту", про потребу забезпечувати світ чуттєво, про власні проєкти та про любов. 

Сергію, що вас, уродженця Могилева-Подільського, який навчався в Києві й зараз тут працює, привело до Львова? 

Просто люблю це місто. Сім років мене базував Київ, але я мріяв приїхати до Львова і відчути його атмосферно, шкірою. Однак коли я кудись приїжджаю, то не маю наміру просто фотографуватися (стосовно Львова, то, приміром, біля короля Данила чи львівської Ратуші), а йду й за можливості знайомлюся з усіма, хто творить цю місцину атмосферно. Відповідно, це музиканти, поети, королі всіляких вуличних зібрань. Бо насправді не так просто забезпечити це місто чи будь-яке інше чуттєво. А чуттєво місто чи країну можуть забезпечити лише ті, хто творить фундамент української культури. 

За той короткий час від нашого знайомства на площі Ринок до нинішнього ефіру ви змінилися зовні. Чому? 

Я втратив бороду. Коли читаєш вірші біля фонтана чи для нічних тусівок, борода може бути. Однак для студії і для того, щоб читати вірші вголос перед країною, потрібна врода. Хоча мені здається, поети і  музиканти – єдині, кому врода не потрібна. 


Сергій Савін. Фото: фейсбук

Зараз ми робимо тур країною – спершу по західній частині, а з вересня – по центральній, у Києві з презентацією кінематографічної драми-феєрії "Нелоліта", написаної за моїм романом. Якраз того вечора, що ми з вами познайомилися, ми приїхали з презентації в Турці. "Нелоліта" – щось унікальне й нове для українського кінематографа, бо це коли українська література б’є з екрану, коли стираються ознаки між текстом і автором, акторами і глядачами. Зняв стрічку неймовірно талановитий режисер Станіслав Литвинов за допомогою класних операторів Михайла Шелеста й Олега Сологуба. Отож після презентації в Турці ми прийшли до фонтана, і я читав там вірші. Мені байдуже, чи свої вірші читати, чи ні, головне, щоб то була українська література. Бо треба потрохи витісняти контент неукраїнськості. Має звучати і сучасна література, і класична. Бо коли люди втомлені,  вони хочуть почути класику, яку  знають – Ліну Костенко, Шевченка, Франка. І слава Богу, що ці поети в нас були. 

Ви поет достатньо молодий. Вам усього 24 роки – і вже викладач.

Так, готую дітей до ЗНО з мови та літератури в Київському освітньому центрі. Працював також в училищі, викладаючи українську та світову літературу, тобто є  зараз пов’язаним з Києвом. Але сьогодні я дуже добре розумію, що таке любити Львів. Коли ти стоїш на львівському вокзалі й чекаєш на поїзд до будь-якого іншого міста, то серце стискається і Львів важко покинути...

Поговорімо про "Нелоліту". Акторка, яка з вами в парі творить дійство – це ж акторка із серіалу "Спіймати Кайдаша" за сценарієм Наталки Ворожбит. 

Так, це Дарина Федина. Героїнею нашого фільму насправді мала бути цілком інша акторка, однак Дарина Федина для мене – як святий дух.  Зі своєю колишньою дівчиною я завжди сварився через любов до Мелашки, бо в серіалі Мелашкою була саме Дарина – за Нечуєм-Левицьким, слабкою дівчинкою, яка була мені дуже милою ще з мого 8-го класу, коли вперше прочитав цей твір. Так вона опинилася й у нашому проєкті. Зараз  готую ще один неймовірно цікавий проєкт – діалог між Києвом і Львовом за своєю книжкою "У чоловічих рукавах". Маю сказати, про акторів знаю вже чимало, то для мене, з одного боку, є всі актори, а з іншого – Дарина Федина, хоч вона насправді доволі юна. 

Кінематографічна драма-феєрія "Нелоліта" – це діалог із поетичною книжкою. Поезія – це вибух. А роман – це сповідальність, якою можна розпросторити всіх. На днях чудовий естрадний співак Любомир Тарнавський із заслуженою артисткою Іриною  Грех написали пісню на мій вірш "Над твоїм Карфагеном". До цього на вірш "Чоловік" написала і виконала  пісню Аліна Паш.

А хто були ці люди, які співали з вами на площі Ринок?

Це дивна історія. Ми приїхали до Львова із Турки, де презентували  "Нелоліту" на запрошення Михайла Вовчика, і засіли в чудовій локації в центрі міста.  А там саме якісь дівчата святкували день народження. Ми миттєво познайомилися. Вони кажуть: "Ми музиканти з філармонії". Я кажу: "Це чудово.  А ми – поети, і нам треба дружити". Тож ми разом дуже гучно читали вірші, аж нам всі офіціанти плескали, і потім перейшли до того фонтана, де ви нас і зустріли... 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.