Про це інформує Еспресо.Захід
Коли син посла до Австрійського парламенту та правнук ректора Львівського університету Василь Барвінський після закінчення навчання у Львівській консерваторії виїжджав продовжувати вчитися до Праги, то й подумати не міг, що вже незабаром на понад три десятиліття стане неформальним лідером музичного життя Галичини. Адже від 1915 до 1948 очолював Вищий музичний інститут імені Лисенка ( перетворений у Львівську консерваторію імені Лисенка).
Зрештою, як і не міг подумати про те, що ставши першим українським композитором, ноти якого видавалися в Європі, США та Японії і мали там шалений успіх ( приміром, 1000 примірників його "Шести мініатюр на українські теми" у 1925 році, розлетілися Європою за 4 місяці (що було нечувано)), змушений буде напередодні свого 60-ліття підписати папір про знищення власних рукописів…
Василь Барвінський. Патріарх професійної композиторської та фортепіанної школи. Видатний педагог, диригент, музичний критик, організатор культурно-музичного життя в Галичині середини XX століття. Беззаперечний новатор. Приміром, є основоположником українського віолончельного репертуару, автором перших в українській музиці фортепіанних Прелюдій, першого українського Секстету й інших вагомих у музичному світі речей. А ще - дуже добра, уважна і шляхетна людина.
І водночас - одна з драматичних постатей української культури. На початку 1948 року разом зі своєю дружиною Наталею (донькою видатного фізика Івана Пулюя) за сфальсифікованою справою був арештований органами НКВД та після жорстоких допитів ( на яких композитора змушували підписувати якісь папери та лупцювали так, що він втратив слух на ліве вухо, а за якийсь час на шість років і пам'ять) засуджений на 10-річне ув’язнення в мордовських таборах. Очевидно, в надії, що літні люди тих таборів просто фізично не зможуть пережити. А в цей час у подвір'ї консерваторії радянський режим влаштував спалення усіх його музичних творів, переплюнувши у своєму прагненні боротьби з культурним надбанням навіть нацистів: ті палили тільки книги з "не таким" змістом.
Однак подружжя, яке відбувало покарання в сусідніх таборах, після всіх митарств таки повернулося додому. Але надскладне десятиліття далося взнаки - Наталію Барвінську паралізувало, а 70-літній композитор взяв на себе усі турботи по її догляду. Гірко назвавши себе "композитором без нот", він поклав також свої зусилля на відновлення та збереження своєї творчої спадщини. І дружина у цій справі стала для нього його духовною опорою. Свого чоловіка Наталя Барвінська пережила на два роки, не полишаючи мрії, щоб твори Василя Барвінського не пропали вдруге. А тому з допомогою близьких надсилала фотокопії рукописів цих творів в різні країни.
Василя Барвінського реабілітували тільки рік після його смерті стараннями людей, добре знаних у світі музики - Анатоля Кос-Анатольського та Стефанії Павлишин. Однак ще понад два десятиліття його музику не включали до жодних концертних програм.
Василь Барвінський похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі. Станом на нині його музика знову звучить. Переважну більшість його творів зусиллями багатьох людей вдалося повернути...