Авторитарна "демократія" від Сталіна до Путіна. Відеоблог Володимира В'ятровича

Попри брутальне порушення усіх міжнародно-правових норм і навіть правил ведення війни, для Кремля важливо оформити свої дії в псевдо демократичні процедури.

І в цьому Путін знову наслідує свого кумира Сталіна, під час правління якого в СРСР регулярно проходили вибори без вибору. Усі зовнішні вияви демократії тут перетворювали на потворні карикатури.

Спроби організації фейкових ритуалів народного волевиявлення на тимчасово окупованих теренах України нагадують вибори до Верховної ради СРСР 1946-го у Західній Україні.

Для комуністів це була дуже незвична кампанія, адже вони вперше проводили її у регіоні, над яким не мали повного контролю.

Спроби швидкої ліквідації українського підпілля цілковито провалилися — тут і надалі активно діяли УПА та ОУН, радянська влада в окремих регіонах залишалася доволі ілюзорною. Тож виборча кампанія 1946 року була не просто пропагандистською, а військово-пропагандистською. Крім сотень пропагандистів для агітації прислали тисячі солдатів НКВД та внутрішніх військ.

15 січня 1946 року розпочалася Велика блокада, в рамках якої на території Рівненської, Волинської, Львівської, Дрогобицької, Станіславівської та Чернівецької областей практично у кожному селі розмістили військовий гарнізон.

Принциповою ця кампанія була і для українського підпілля. Провал виборів мав продемонструвати неприйняття комуністів та окупаційний характер їхньої влади.

Керівництво українського підпілля оголосило про початок противиборчої кампанії, метою якої був бойкот виборів.

Підпільники проводили мітинги, зустрічі, поширювали листівки. Відділи УПА забезпечували їхню охорону, а в день виборів мали влаштувати бойові акції для зриву роботи комісій, знищення бюлетенів та засобів зв'язку. Окремо підпілля ретельно фіксували перебіг кампанії, особливо акти терору з боку влади.

Узимку 1945—1946 років розпочалося завзяте протистояння двох пропагандистських структур — радянської та повстанської.

Перша мала за собою величезний державний ресурс — на допомогу місцевим комуністам звозили членів партії з інших областей, до цієї роботи примусово залучали сільських голів та вчителів.

На українському боці була підтримка людей та завзяття самих активістів, які працювали заради свободи.

У селах паралельно проводилися мітинги, на яких агітували "прийти на вибори, щоб проголосувати за блок комуністів та безпартійних", та інші, на яких закликали "бойкотувати сталінську псевдодемократію", масово поширювали офіційні комуністичні та підпільні націоналістичні листівки. Розклеєні протягом дня радянські плакати за ніч заклеювали повстанськими закликами.

Врешті настало 10 лютого 1946 року.

Для комуністів принципово важливим було, аби вибори почалися у точно визначений час і за присутності перших виборців. Оскільки охочих голосувати не було, то НКВД забезпечив "добровольців", арештовуючи перших-ліпших, а позаяк спецслужби мали інформацію про спроби втечі членів комісії, то напередодні заарештували і їх.

"Коли вибила шоста година, — читаємо у повстанському звіті, — голова виборчої комісії урочисто проголошував присутнім членам виборчої комісії, бійцям гарнізону та... арештованим громадянам, при арештованій комісії, що настала найрадісніша хвилина в їхньому житті — починаються вибори до Верховної Ради СРСР".

Зранку військові вриватися в домівки, виганяючи мешканців на голосування. Оскільки це була неділя, енкаведисти вдиралися до церков, переривали службу і гнали людей на дільниці, при цьому використовували вогнепальну зброю та гранати.

Тим часом відділи УПА, аби дезорганізувати вибори та припинити знущання над українцями, нападили на військові гарнізони.

Відтак, незважаючи на використання сили, комуністам не вдалося повсюдно провести вибори — в окремих населених пунктах проголосували всього по кілька осіб, інші сховалися від окупантів.

Втім це не завадило брехати про 99% явку населення і чергову "абсолютну перемогу блоку комуністів і безпартійних". Адже, як казав Сталін, виграє не той, хто голосує, а той, хто рахує.

Нині на окупованих територіях розгортається схожий терор, який викликає не менш завзятий спротив.

І так само спробам організувати фейкове народне волевиявлення протистоять українські вояки. Тепер не повстанської армії, а Збройних сил України, як здатні не лише зірвати цей процес, але відтіснити окупанта і повернути всім українцям на всіх теренах справжню свободу вибору.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Джерело

Про автора. Володимир В'ятрович, народний депутат України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.