Моє життя – це шахи: чемпіонка Наталія Букса про мистецтво ставити мат

Наталія Букса – міжнародний майстер, чемпіонка світу серед юніорок  та дворазова чемпіонка України. Її рейтинг станом на грудень 2020 року – 2419 (49-те місце у світі, 4-те – серед шахісток України). 

В інтерв’ю "Еспресо.Захід" Наталія Букса розповіла про життя шахісток в Україні, шахи в умовах пандемії і про ставлення до популярного серіалу "Ферзевий гамбіт". 

У шахи починають грати з раннього віку. Коли ти зіграла першу партію і хто тебе навчив цієї гри?

Мене навчив грати у шахи тато. Це сталося, коли мені було п’ять років. Ми поїхали на море. Чимось там грипозним захворіла. Тому, щоб мене якось зайняти, показали спершу шашки. Але я дуже швидко навчилася вигравати у тата в шашки, відповідно, він навчив мене грати у шахи. Мені ця гра дуже сподобалося. Створювала татові конкуренцію. Батьки побачили, що маю до того талант. Тому відвели у шаховий клуб. Це була шахова школа "Дебют". Першим моїм вчителем був Віктор Петрович Щербаков. У нього були дуже цікаві заняття, зокрема, з комп’ютерами, з вихованням духу суперництва та мотивації. Ще займалася з тренером Євгеном Івановичем Лисенком. У сім років виконала перший розряд. А потім декілька разів йшла з шахів на певний час…

Справді? Чому?

У сім років зайняла друге місце на чемпіонаті України серед дівчат, але потім вирішила зробити перерву, а коли повернулася знову до них, то через рік виграла чемпіонат України до 10 років. Потім на два роки знову закинула шахи: на жаль, помер тренер, з яким я займалася, не змогла на той час знайти іншого…

У шахах завжди є місце для фантазії 

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Що тобі сподобалося в шахах? Напевно, побачила щось особливе, чи все-таки справа у перемозі? Бо коли перемагаєш, то розумієш, що це твоє і хочеш ще.

Мені сподобалася сама гра. У шахи завжди цікаво грати. З раннього віку чудові враження пов’язані з дошкою та фігурами на ній. З дитинства могла сидіти годинами й грати в шахи, навіть не відчувала, як минає час, хоча завжди була доволі непосидюча. Але справді, з дитинства у шахах все вдавалося і мені подобалося перемагати. Подобається це відчуття конкуренції, коли ти на перших ролях і відчуваєш себе якимось особливим.

Шахи – дуже багатогранна гра. Багато чого нового можна навчитися, постійно розвиваєшся, завжди є велика частина гри, якої ти ще не осягнула. Якщо займаєшся спортом фізичним, скажемо, бігом, плаванням і так далі, то відточуєш одній і ті ж рухи впродовж тривалого часу, доводиш тіло до автоматизму і свого максимуму. У шахах навпаки – завжди є частина для фантазії, можеш щось своє придумати і творити. У цьому плані спортсмен-шахіст - як науковець, дослідник, який може щось нове відкрити. Так, ти дієш на якійсь напрацьованій базі партій, аналізуєш їх, але також виводиш свої варіанти, створюєш пастки для суперника і постійно стежиш за ситуацією. 

Початок шахової гри завжди дуже аналітичний. Всередині гри треба вибрати план для себе. Накреслити схему, які основні позиції, які фігури посилити, ти маєш зрозуміти, яка у суперника найсильніша фігура, чому саме вона, яка його задумка. Маєш зрозуміти, як згрупувати свої фігури, як краще захиститися, куди атакувати. Плюс постійно виникають нові позиції, у яких можеш придумати щось нове своє. Тому шахи – це цілий світ з мільйонами комбінацій, власне, це мені і подобається.

Кажуть, щоб успішно грати в шахи, треб мати математичні здібності. Чи так це? Чи помітила у собі більші нахили до точних наук і чи гра у шахи допомагала тобі краще розуміти математику?

Стосовно математичних здібностей, то частково згідна з цим. Але математику добре знала десь до восьмого класу. А потім, коли стало більше формул, а я більше їздила по турнірах та пропускала навчання, то шахи ніяк мені не допомагали знайти розв’язки на контрольних (Сміється, – автор). Тому не можу сказати, що маю видатні математичні здібності. Шахи дійсно розвивають логічне мислення. Але у складній математиці шахи не дуже допоможуть без знання і розуміння тих чи інших формул та правил.

Спершу точні науки мені справді давалися простіше, але в 10 класі відкрила для себе зарубіжну літературу. Саме "зарубіжна" та географія були улюбленими предметами, а не алгебра, геометрія, фізика чи хімія. На турнірах я багато читала класиків: Драйзера, Стендаля, Бальзака. Читання – це ще один окремий світ, якому можу присвячувати багато часу і прочитати нову книжку за декілька днів.

Юристка за фахом

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Чи багато пропускала уроків в школі через шахи?

У школі пропускала місяць-два в рік – це максимум. Тобто два тижні раз у два-три місяці. Могла їх потім відпрацювати. Це не було проблемою. В університеті вже значно більше пропускала, тож висловлюю велику подяку моїм викладачам за розуміння.

У 16 років вирішила все-таки освоїти якусь професію і займатися не лише шахами. У школі підійшла відповідально до екзаменів. Здала ЗНО на 198 і 197 балів, вступила на бюджет в юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.

Чому вирішила стати юристкою за фахом? Хто вплинув на твій вибір?

Мої батьки дуже цікаво та розумно зробили. Я вибирала між трьома спеціальностями: комп’ютерними науками, архітектурою та юридичним. Чомусь завжди думала, що буду архітектором, адже тато архітектор і мені завжди подобалося щось створювати. Власне, батьки організували мені зустріч з успішними людьми: архітектором, айтішником та юристом, щоб з їхніх слів оцінила про кожну професію зсередини. Юрист мене найбільше вразив розповідями про професію. Відчула таку сильну енергетику в розмові, коли людина може досягти всього, що захоче. Поставлена дикція, впевнена поведінка, чіткі думки та план, коли, що і як говорити та робити. Я слухала дві години і для мене це було щось дуже таке особливе. Він надихнув вступити на юридичний, став прототипом, яким юристом хотіла б стати.

Значить, в університеті багато пар пропускала… Чи задумувалася під час навчання над тим, чи варте воно того?

На першому курсі дуже відповідально ставилася до навчання. А далі… Моїм викладачам, як то кажуть, можна і треба пам’ятник поставити, адже всіляко йшли мені назустріч і ставилися з розумінням. На другому курсі брала "академку". Зробили вільний графік відвідування, тож головним для мене було здати сесію, втім на екзаменах поблажок не було. Коли закінчила бакалаврат, то пропонували йти на магістратуру. Але дійсно не розуміла, для чого воно мені? Магістратуру можна закінчити будь-коли. Якщо зрозумію, що хочу вернутися, то зможу. Зараз точно не збираюся працювати юристом. Я розумію: щоб стати хорошим юристом, треба витратити 10-15 років. А в шахах я вже двадцять років. Зробила собі ім’я, стільки зусиль витратила, граю за національну збірну, заробляю завдяки цій грі на життя, тому останні три-чотири роки шахи у мене на першому місці. Я шахістка, однак маю диплом юриста.

Турнір, який змінив життя

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Три-чотири роки шахи основні… Тобто саме перемога на Чемпіонаті світу серед юніорок змінила твоє життя і ти повірила, що шахи – це основне у твоєму житті? Розкажи, як перемогла у цьому важливому турнірі.

Тоді в Україні вперше за декілька років провели чемпіонат України у Львові. Взяла участь, і щось тоді у мені перевернулося. Хоч успішно навчалася на першому курсі, але захотіла спробувати свої сили. Мала таке відчуття, що це мій останній шанс залишитись в професійному спорті. Треба або зараз спробувати, або забути про шахові мрії. Батьки були трішки шоковані, бо гадали, що я остаточно переключуся на навчання, але дозволили робити так, як вважаю за потрібне. Щоб потрапити на турнір, треба було заплатити внесок сто євро. Я відкладала гроші з трьох стипендій. Коли таки перемогла на цьому чемпіонаті України, тоді потрапила на Чемпіонат світу. Батьки довго сумнівалися, чи відпускати мене саму. Мені було 18 років і я ніколи до того не літала за кордон. До того ж, чемпіонат був у Ханти-Мансійську в Росії, це дуже далеко, три пересадки треба було зробити. З федерації шахів України зі мною ніхто не міг полетіти, тому полетіла моя мама. Поїздка коштувала десь тисячу доларів. Тому батьки казали, щоб подумала дуже добре, чи мені це потрібно. Я навіть не була фаворитом, мій тодішній рейтинг був далекий від перших місць. Шанси, що потраплю в п’ятірку, були у кращому разі близко10%. Фактично всі думали, що їду туди просто зіграти турнір і займу там якесь місце. Однак я перемогла. Хоча перед самим Чемпіонатом світу був турнір в Києві, і гра у мене взагалі не йшла. Не могла виграти навіть в суперника свого рівня. Тому ця перемога на Чемпіонаті світу була чимось дуже особливим для мене, справді надихнула до нових звершень. Я сама була шокована, що змогла і після почала ще більш інтенсивніше займатися шахами, дійсно повірила, що моє життя – це шахи.

Яке ставлення в Україні до шахісток і загалом до шахів, чи комфортно тобі?

Шахи - не олімпійський вид спорту. Ставлення досить специфічне, хоча українські шахісти привозять дуже багато медалей. Якби це був олімпійський вид спорту, то розвиток був би зовсім інший. Але у нас менше фінансування, немає такого повноцінного ставлення, як до футболу чи боксу, які є національними видами спорту. Стосовно Львова, то наше місто особливе, бо, по-перше, тут чимало шахістів і гросмейстерів, а, по друге, цих шахістів знають. Для прикладу, сестер Музичук всі знають і багато хто пам’ятає фінальний поєдинок Марії Музичук і Хоу Іфань за звання Чемпіонки світу з шахів, який відбувався у палаці Потоцьких. Звісно, що шахи не мають такої широкої аудиторії як футбол, але у Львові шахи досить популярні:ч имало дітей займаються шахами, проводяться турніри, відкриті шахові академії. Діти розвиваються, грають між собою, є конкуренція. Переконана, що у недалекому майбутньому у нас буде нова плеяда львівських гросмейстерів. Тому що саме внутрішня конкуренція – це найсильніший двигун прогресу. Коли ти розумієш, що в інших виходить, а у тебе ні, тоді ти або покидаєш справу, або починаєш ще більш наполегливо працювати.

Тренери їдуть за кордон

Читав, що львівська шахова школа завжди показувала хороші результати, і в нас виховали десятки гросмейстерів. Але все ж, ти згадувала, що у дитинстві мала проблему з тренерами...

Справді, Львів давно був і є одним з великих осередків шахів. Стосовно тренерів є нюанс. Це одна з причин, чому кидала часто шахи, бо насправді не було тренерів! В Україні не платили належно і тому тренери їхали працювати за кордон. Виховували наших сьогоднішніх конкурентів у Туреччині, Польщі, Угорщині і так далі. Тому не так вже і багато у нас успішних молодих шахістів і шахісток, бо було мало тренерів. Через те також чимало українських юніорів виїхали за кордон. Шахістам часто не вистачає спонсорів та підтримки, тому і відбувається перетікання в країни, де більше можливостей. У нас фактично все відбувається за кошти батьків і самих тренерів. Якщо ти не входиш у національну збірну, то дуже важко підніматися. Тоді все на твоєму ентузіазмі.

Зараз також таке перетікання?

Останні роки відтік є. Шахісти їдуть, для прикладу, у США, навчаються там, отримують різні стипендії, освоюють нові спеціальності, живуть там і працюють. Мені також пропонували, але відмовилася. Наразі не маю бажання продовжувати навчання.

Чи складно потрапити у збірну України з шахів?

Загалом у збірну потрапляють за результатами змагань та за рейтингом. П’ять основних ставок і одна на півставки. Тобто всього в країні шість шахісток. А грає ж набагато більше. Я потрапила лише нещодавно на повну ставку в національну збірну. Завжди була на півставки. Потрапити у збірну дуже складно. Треба розуміти, що для того, аби когось посунути, має бути або перемога на якомусь офіційному турнірі – Чемпіонаті світу чи Європи, або мати вищий рейтинг і бути чемпіонкою країни. Тому молоді шахісти-юніорки, які намагаються потрапити у збірну, мають показати дуже високі результати.

Ставила за ціль перемогти на нещодавньому Чемпіонаті України з шахів серед жінок? 

Відчуття було таке, що спробую, а вже на турнірі побачу, як піде гра. Коли щось не виходить, а ти програмуєш себе на перше місце, тоді все стає ще складніше. Під час партії краще думати про шахи, а не про загальну перемогу. Тобто - заряджена перемагати у конкретній партії. Загалом планувала зайняти призові місця, адже була друга у рейтингу серед шахісток, які брали участь. Та я розуміла: якщо не займу перше місце, то катастрофи не буде, просто доведеться більше займатися. Але все склалося на мою користь.

Онлайн ігри в умовах пандемії 

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Як карантин змінив шахові турніри? Напевно, більшість стали онлайн?

Онлайн турніри були й до того, але не з такими призами і не були настільки популярні. Але з березня і десь до вересня були лише онлайн турніри. Нещодавно проходив клубний чемпіонат Європи. Перший раз онлайн. Грала за київську команду, ми посіли п’яте місце з 42 команд. З осені шахи почали повертатися наживо. У вересні їздила у сербську лігу, потім був чемпіонат України серед чоловіків та жінок. 

Чи є якісь моменти незручності, коли граєш онлайн, чи наживо краще?

В онлайн є моменти допомоги. Якщо ти граєш чесно, це одне, але не можеш завжди бути певним, що суперник грає чесно. У всіх основних турнірах включають камери і звук, щоб тебе було видно та чути, також показують свій екран – щоб переконатися,  що не звертаються за допомогою до якоїсь програми. Але ж може бути навушник маленький чи збоку хтось тримати ще один екран і щось підказувати. Власне ось такі речі не корегуються. Звичайно, суддя бачить, чи людина дивиться  в іншу сторону, але є багато моментів, коли можна грати не чесно. Коли граю наживо, то більше впевнена, бо розумію, що обоє граємо чесно. А так буває, що суперник набагато нижчого рівня починає робити дуже хороші ходи. Тоді не розумієш, чи то він у такій класній формі, чи то йому хтось підказує? Більше себе накручуєш. До речі, останнім часом чимало шахістів дискваліфікували саме через таку нечесну гру онлайн.

А як довго партії можуть тривати, декілька днів?

Ні, це колись давно могли бути якісь відкладені партії, зараз гра триває всього декілька годин. Моя найдовша партія – 6-7 годин. Середній час – це 3-4 години. Якщо складний суперник і партія рівна, то триває довше, якщо ж слабкий – то швидше. Це можна порівняти з боксом. Якщо суперник легкий, то його нокаутують вже у перших раундах. А якщо ж сильний, то поєдинок може тривати до 12 раунду і по очках визначають переможця.

Без книжок, але з інтернетом 

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Цікаво дізнатися про шахову літературу. Чи багато професійних шахових книжок та журналів купуєш? Чи за теперішніх умов все необхідне є в інтернеті?

Чесно, то рідко коли шахові книжки купую. Зараз все онлайн, всі партії і книжки є в онлайн базах. Теорія у шахах постійно змінюється. Тому важко щось конкретне порадити. Є новітні шахові програми, які вираховувати позиції майже до мату, а це мільйони позицій в секунду. Шахісти задають позиції, які їх цікавлять, і дивляться в онлайн базі. Кожен новий турнір – це вже нова теорія.

Раніше справді всю нову інформацію можна було знайти лише в спеціалізованих журналах та книжках. Радянські гросмейстери збиралися і тиждень могли думати над однією новою комбінацією. А зараз нову позицію майстер спорту може проаналізувати сам за декілька годин завдяки комп'ютеру. Тому технології дуже спростили шахістам життя і зробили шахові секрети доступними для всіх. Раніше Гаррі Каспаров мав цілу школу аналітиків, які розробляли для нього супер-ідеї комбінацій. Це одна з причин, чому він мав фору над суперниками. Зараз такі супер-ідеї може бачити і вчитися на них будь-який шахіст з доступом до інтернету.

До речі, якщо говорити про сам поєдинок, чи часто змінюєш стратегію, чи все-таки рухаєшся за своїм якимось наперед визначеним планом? Чи правда, що в шахах перемагає той, хто найменше помиляється?

Однозначно, що у процесі гри стратегія змінюється. Позиція на дошці постійно міняється. Може бути динамічна позиція, а вже через декілька ходів вона переростає у спокійний "ендшпіль" і ти вже на техніці завершуєш гру. Або може бути стратегічна перевага, а потім різка комбінаційна гра. 

Помилки чекають обидві сторони. Чим довша партія, тим більше гра на витривалість, більше мозок втомлюється. Мозок не може стільки годин працювати на одному рівні, в якийсь момент наступає мить, коли йому треба виключитися і перезавантажитися. Тоді йде спад. Чим вищий клас шахіста, тим більше він намагається зробити хід, який не погіршує позицію, вичікує, думає, що робити. Чим сильніший суперник, тим більше ти повинен змусити його зробити помилку. Маєш передбачити, що він хоче від цієї позиції, зрозуміти, як це перевести на свою користь. Треба поставити пастку, його туди заманити, використати все на свою користь і при цьому встигнути вкластися у відведений час. Суперник намагається зробити те саме. Також на гру впливає людський фактор: людина може бути втомленою і помилятися або, навпаки, в неї просто турнір всього життя: або зараз, або ніколи, тож вона неочікувано грає на дуже високому рівні.

Кажуть, шахісти прораховують гру на багато ходів наперед. На скільки ходів? На п'ять, десять, двадцять..?

Можу прораховувати десь на 7-10 ходів, особливо, якщо планую чимось пожертвувати. Але є позиції середньостатистичні, де просто розуміти, як ходитимеш ти і твій суперник. То це обдумування на два-три ходи. Ще раз наголошу, що шахи дуже динамічна гра у плані можливих комбінацій.

Динамічна, але не видовищна...

Звичайні шахи так, бо очікувати кільканадцять хвилин, поки хтось зробить хід – не дуже видовищно, ще й стежити за цим 5 годин. Однак насправді контролі стають все коротшими і намагаються зробити шахи більш цікавішими для глядачів. Зараз найпопулярніші – це бліц і рапід. Рапід – 10 хвилин й плюс 10 секунд. А бліц – це 3 хвилини і плюс 2 секунди. Там шахісти з усієї сили швидко луплять по годиннику і міняють фігури на дошці. Це вже виглядає видовищніше.

Двоякі враження від серіалу "Ферзевий гамбіт"

Скріншот серіалу "Ферзевий гамбіт"

Говорячи про видовище, то, напевно, точно дивилася популярний серіал "Ферзевий гамбіт". Які враження викликав?

Серіал викликав двоякі враження. Популяризація шахів – так, однозначно. Серіал надзвичайно красивий, гарні образи, чудові актори, ретро світ, всі ці перемоги жінки над топовими шахістами чоловіками, все це щось феноменальне. Але спосіб життя головної героїні… він більше відлякує. По-перше, це не відповідає шахам. Насправді дуже малий відсоток професійних шахістів вживають алкоголь чи знаходять у ньому розслаблення. Адже, якщо говорити просто, то на п’яну голову неможливо перемагати в шахах. Думка має бути твереза і свіжа. А по-друге, якщо б я не була шахісткою і орієнтувалася суто на серіал, то точно не віддала б свою дочку чи сина у шахи. Соціальний світ шахістів, показаний у серіалі, не є привабливим. А насправді на спортсмена працює вся команда. Це не лише тренер, але й сім’я, яка влаштовує побут, найближчі й друзі, які підтримують і додають наснаги.

Але сама гра виглядає привабливою. Критики відзначають, що всі шахові партії у серіалі продумані.

Ще б, адже творців серіалу консультував жива легенда шахів Гаррі Каспаров! Часто у фільмах опускають момент відповідності і показують зовсім незрозумілі комбінації. А в серіалі "Ферзевий гамбіт" показані справжні позиції і партії, за якими цікаво спостерігати людям, які розуміють шахи. Та це, як на мене, не основне, що приваблює всіх у цьому серіалі. Основне – це напружена атмосфера боротьби з собою, суперниками. Це дійсно важливо, бо ця внутрішня боротьба героїні – зрозуміла для будь-якого шахіста та спортсмена, коли ти маєш довести, що ти краща чи кращий. Бо у цьому й суть спорту. Спортсмен постійно має доводити, що може перемагати, може показувати кращі результати, ніж інші. Доводити, чому він у збірній, чому має право представляти честь всієї країни на міжнародних змаганнях. 

75% шахістів – це чоловіки

"Ферзевий гамбіт" також піднімає цікаве питання про суперництво між чоловіками і жінками у шахах. На твою думку, чи доцільним є поділ на чоловічі та жіночі шахи та, відповідно, шахові корони?

Те, що всі жінки хочуть перемогти чоловіків у шахах, – це сто відсотків. Бо завжди так було, що чоловіки сильніші в шахах і, напевно, через ряд об’єктивних причин. Найперше – фізіологія, чоловіки більш витривалі, а, по-друге, соціальні ролі. Бо коли жінка виходить заміж, то діти й домашні справи найчастіше на ній. Чоловік же може концентруватися на улюбленому занятті, а жінка має поєднувати. Читала, що жіночий мозок більше запрограмований не для того, щоб зосередитися 10 годин на одній справі, а щоб багато справ робити одночасно, багатофункціональний. Чоловіки так не можуть, натомість можуть фокусуватися на одній справі на дуже довгий час. Це, напевно, і є основною перевагою чоловіків (Усміхається, – автор).

Як на мене, поділ на чоловічі і жіночі шахи є нормальним. Бо також є змішані турніри, де між собою можуть грати жінки і чоловіки. Щоправда, в цих турнірах жінки мають свої жіночі призи і, на мою думку, якщо б зробити призи лише для переможців, то була б більша мотивація і конкуренція. Загалом питання поділу є складним. Бо треба розуміти, що в шахах 70-75% – це чоловіки, а 25-30% – жінки. Тобто набагато більше чоловіків грають у шахи, у них більша конкуренція між собою, вони швидше рухаються у рейтингу. Якщо зробити чіткий поділ, то тоді в жінок менше шансів зіграти з сильними суперниками і чогось навчитися. Якщо ж зробити повну рівність, тоді жінки можуть опинитися "за бортом" сотні кращих шахістів. Адже, якщо у жінки рейтинг 2600, то вона у трійці кращих шахісток світу. Але в чоловіків рейтинг 2600 – це навіть не сотня кращих. Тому та система, яка зараз, є доволі справедлива та збалансована.

З твого досвіду, на скільки відрізняється партія, коли граєш з чоловіком, а не з жінкою?

З чоловіками грати жорсткіше. Вони більш витривалі, більш грають напористо, більше користуються тими помилками, які ти допускаєш. Коли жінка може випустити якісь позиції, то чоловіки вже чітко добивають до кінця. Це і є проблематично для нас (Сміється, – автор). Втім у декількох турнірах вдавалося перемагати у чоловіків гросмейстерів, які мали вищий рейтинг, ніж я. 

Можливо, маєш якісь професійні забобони, що допомагають перемагати?

Раніше так, були, але зараз на них ставку не роблю. Є шахісти, які можуть впродовж всього турніру користуватися тією самою ручкою або грати лише в улюбленому светрі. Та мені здається, що це не дуже дієво. Якщо перший розряд сяде у своєму найщасливішому одязі проти чемпіона світу, то це ніяк йому не допоможе (Усміхається, – автор). Але, для прикладу, помітила, що на останніх турнірах, на яких добре зіграла, то чомусь міняла номер в готелі. Один раз прорвало трубу в кімнаті, а другий раз сусіди сварилися. Чи це якось пов’язано, не знаю, але мозок може підсвідомо сам шукати якісь пояснення.

"З чоловіком не граю у шахи"

Наталія Букса. Фото: Юра Мартинович

Ти вже згадувала, що для спортсмена важливою є команда робота. Напевно, левова частка твого успіху – це батьки? 

Так, вони повірили у мене, дали шанс і стимулювали розвиватися у шахах. Адже все було за їхній рахунок, вони возили мене по турнірах. Тато фанат шахів і навчив мене їх, а мама, спортсменка-лижниця, виховала у мені спортивний дух, азарт гри, дисципліну і бажання перемагати. Зараз моя найбільша опора – це мій чоловік, він також професійний шахіст і допомагає мені у плані шахів як наставник та друг. Він мене дуже добре розуміє і ніколи не каже, коли приїжджаю втомлена з турнірів, мовляв, йди приготуй їсти. Ні, він навпаки підтримає, підбадьорить і запропонує піти в ресторан, а потім організує якийсь відпочинок. Тому загалом 50% мого теперішнього успіху безперечно належить моєму чоловікові. Також мої перемоги були б неможливі без тренера – це Володимир Грабінський, в якого тренуюся вже багато років. Він дуже розумний тренер, який вміє завжди знайти правильні слова, що зосереджують мене на перемогу, допомагає знайти свою гру.  

Часто граєш з чоловіком у шахи?

Ні, з чоловіком у шахи майже не граю. Декілька разів вдавалося перегравати його, але, здавалося, що він просто піддавався… Він зі мною грає як джентльмен: коли одну партію виграє, то другу програє (Усміхається, – автор).

Як уявляєш своє майбутнє?

Наразі відчуваю і бачу себе лише у шахах. Якщо щось змінитися, скажемо, за 5-10 років, комп’ютери зможуть всі варіанти прораховувати від першого ходу і шахи вичерпають себе як творча гра, тоді можна буде подумати, щоб щось змінити. Але зараз – це дуже цікава гра, яку майже неможливо передбачити. Тому поки розумію, що й надалі щодня присвячуватиму час шахам і сім’ї.

Розмовляв Юра Мартинович