Вертеп, у якому є місце для всіх

В аудиторії, де ще вчора читали лекції і складали заліки, поволі гасне світло, відкривається імпровізована завіса і починається щось неймовірне…

"Вже не можу їсти-пити, Вже не можу спати, Бо сі дуже хочу пхати У ті депутати. Вони ходять файно вбрані, Виджу, неголодні, Та зробити для держави Нічого не годні", – бідкається Гриць.

Не встиг Гриць озвучити Касі свій план на мільйон - піти в депутати, як на сцені вже гоцає рогатий Чортяка, його намагається впіймати і провчити дотепний Гуцул.

І то не голлівудський блокбастер - то традиційний галицький ляльковий вертеп. Відродили його у Львові у родині дослідника кобзарської справи і багатолітнього голови Львівського обласного відділення Національної спілки кобзарів України Богдана Жеплинського.

Щороку напередодні Різдва у церкві Всіх святих українського народу і в Міжрегіональному центрі профтехосвіти, художнього моделювання та дизайну родина пана Богдана організовує справжній ляльковий вертеп. На запрошення церков і шкіл родина з вертепом об'їздила чимало міст і сіл України. Кажуть, що хочуть, аби ця традиція передалася дітям. З цієї причини радо відгукуються на пропозицію шкіл вести гурток лялькарів і щороку у часі Різдва показують лялькове вертепне дійство.

Поміж земним і небесним

Як і сотні років тому, у родинному вертепі Богдана Михайловича відбувається головне традиційне дійство: Ангел сповіщає радісну новину – у Вифлеємі народився Спаситель світу. Сина Божого йдуть вітати Пастушки і Царі, а Ірод наказує повбивати всіх немовлят. За ним полюють уже Смерть і Чорт.

Але поміж всім цим відбувається копиця всього земного і на сцені тлумиться повно земних персонажів, кожен зі своїм характером і своєю драмою. Козаки молотять горох, Жид запрошує до корчми, а стара Чарівниця робить масло у свято і чаклує корів, щоб ті не давали молока. За це Чорт забирає її до пекла. Потім з’являється Циган з Козою – "такий голодний, що не має, де переночувати".

Мошко пропонує молодиці купити Козу і напрошується до неї в гості. Кася несе продавати півня, але Гриць відмовляє її: "Краще віддай когута учительці математики, і твоя дитина одразу стане добре вчитися". І все було би добре, якби не треба було це все покидати. "Маю кільо хліба, трохи мармуляди, бувайте здорові – їду до Канади", - виспівує Гуцул. На його думку, "в Канаді легше жити, бо там є вуйко, який забезпечить краще життя”. До речі, цій ляльці – уже понад сорок років.

"Виросту і стані лялькарем"

Уперше Богдан Жеплинський побачив такий вертеп у чотири роки. До бабусиної хати прийшов колядувати лемко з великою скринею на палиці. З однієї торби він виймав вертепних персонажів і через дірочку вставляв їх на "сцену". Ляльки виступали, тоді лемко перекладав їх до іншої торби.

"Тато розказував, що у  вертепі його дитинства розповідали історію про народження Христа, мали місце веселі сценки. Там було багато персонажів, близьких і зрозумілих -  Теща сварилася із Зятем-пияком, Селяни нарікали на високі податки, Жид продавав коня або козу, а Чарівниця робила масло у свято", – розповідає донька лялькаря Дарія Ковальчук.

Ляльки з лемкової торби вразили уяву чотирирічної дитини. Вони справді заворожували - рухалися, бо містили рухомі деталі, говорили різними голосами. Хлопчик признався татові, що хотів би брати участь у вертепі і стати справжнім лялькарем. Тато пана Богдана Михайло Жеплинський був священником у Криниці (сучасна Польща), Наконечному на Яворівщині.

"Дідусь сказав тоді маленькому татові: "Іди до ікони Богородиці і попроси у неї, щоб такі ляльки були і в тебе". І він це зробив. Богородиця благословила тата і він став лялькарем, правда, набагато пізніше, вже у дорослому віці", – каже донька майстра.

Але відновити вертеп свого дитинства вийшло нескоро. Напередодні було багато дослідницько-пошукової роботи. Знаходились то вертепи із корбою, яку потрібно було крутити, щоб паперові фігурки рухалися, то нерухомі шопки. Але це все було не те…

І лише у 70-х роках пан Богдан зміг здійснити свою дитячу мрію. Якось він гостював у відомого краєзнавця Володимира Шагали у Нижанковичах на Старосамбірщині. Брат пані Дарії зацікавився скрипкою, яку змайстрував господар дому, і він поліз за нею на горище.

"Тато почув братів голос із горища: "Тут є вертеп, який ти стільки шукаєш!". Скриньку зі стриху витягли і виявилося, що це той самий вертеп, який тато все життя шукав", – каже донька лялькаря.

Пан Богдан почав записувати сюжети вертепів, а дещо записав з власної пам’яті. Перший варіант двоповерхового лялькового вертепу він виготовив у 1989 році за взірцем шопки Володимира Шагали з допомогою активістів осередку Товариства  української мови при Всесоюзному проектному інституті сірчаної промисловості "Сірка", де тоді працював старшим науковим співробітником. З того часу щороку організовув вертеп спочатку для дітей співробітників, а потім для своєї парафіяльної церкви.

З часом їх родинний вертеп почали запрошувати церкви і школи. До 90 років лялькар пам’ятав всі вертепні ролі (а їх близько 40!) і водив ляльки без сценарію і суфлера.  

Богдан Михайлович до останнього опікувався родинним вертепом. Лялькаря не стало у 2020-ому, тож цього року ляльковий вертеп перейшов до його онука Мирослава і доньки Дарії. 

На злобу дня

Окреме питання - одяг для вертепних ляльок. Його шила викладачка з моделювання та учениці профтехучилища, донька Дарія Ковальчук і онук лялькаря Мирослав Ковальчук. Фантазія часом не знає меж - наприклад, для костюма Ангела пані Дарія не пошкодувала своєї шлюбної сукні.

Деякі ляльки сучасні лялькарі удосконалили і додали інтерактиву, наприклад, ляльку Ірода. За сюжетом, Смерть відрубує йому голову. Щоб цей процес показати, лялькарі зробили ляльку, в якої голова неміцно закріплена і в момент, коли відбувається страта, голова персонажа злітає догори, прикріплена червоною ниткою, імітуючи кров.

Родина лялькарів так захопилася вертепним дійством, що з року в рік писала все нові сценарії. Поволі з'являлися нові сюжети і нові персонажі, додавалися не лише релігійній персонажі, а й впізнавані українці. Кася і Гриць ведуть злободенні розмови напередодні виборів, вголос роздумують, який виш обрати, щоб дати дітям краще майбутнє. Коли Ющенко очолив Нацбанк вони навіть були готові дістати гроші з банок. "Я складаю  гроші в банках. То Ющенко казав тримати гроші в банках", - казав Гриць. А коли в Януковича поцілили яйцем, то дуже тішилися, що українські кури стали рекордно добре нестися. "Вітаю вас з тими свєтами, абисте не ходили з голими п’єтами", - казав оповідач у важкі 90-ті роки, коли шкарпетки були в дефіциті.

 Українці завжди сміялися, тож навіть з корупції могли дерти лаха. У родині лялькаря кажуть, що головне - не переходити межу і не вдаватися до вульгарних сюжетів, а складаючи сценарій вертепу, сміятися треба делікатно. Експромт у вертепі допустимий, але сміятися треба не з людей, а з їх вад.

Фото Дарії Ковальчук

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.