«Життя триває, і воно має такий самий сенс, як і мало до пандемії» - психологиня

Минулого тижня Україна встановила два нових "ковідних" антирекорди. Кількість нових випадків Covid-19 вперше перетнула психологічну межу – понад 10 тисяч, як і кількість летальних випадків – понад 200. За даними сайту Worldometer, 8 і 9 листопада Україна вперше опинилася у десятці країн світу, де за добу було виявлено найбільшу кількість нових хворих (при тому, що Україна з цієї когорти провела найменшу кількість тестувань). Сьогодні "лихоманить" фактично весь світ. Друга хвиля ковіду виявилася більш руйнівною за першу. Щоб стримати поширення коронавірусу, у багатьох країнах знову вводять жорсткий карантин. Не виключають посилення обмежень і в нас. Науковці та медики розводять руками: ніхто не може спрогнозувати, як вірус буде поводитися далі. За кілька місяців ослабне? Раптово зникне, як зник MERS і SARS? Залишиться з нами як вірус "свинячого" грипу на довгі роки? Чи "перепочине" влітку, а наступного епідсезону знову влаштує нам "темну"?

Невизначеність посилює панічні настрої. Багато хто з нас рятується тим, що починає заперечувати загрозу, відмовляючись, наприклад, носити маску у громадських місцях, хоча за це вже почали штрафувати. Як пережити ці складні часи? Як правильно реагувати на злісних порушників карантинних обмежень і чи треба? Як заспокоїтися самому, не впасти в апатію та підтримати близьких? Ці та інші питання журналістка "Еспресо.Захід" задала психологині, доцентці кафедри психології та психотерапії УКУ Анастасії Широкій.

Фото: SciencesPo

Люди по-різному реагують на карантин. Деякі намагаються примиритися з тим, на що не мають впливу. Почуваються частинкою світової спільноти ("я – не один, весь світ зараз переживає те, що і я"). Інші ж, навпаки, починають виявляти агресію. Бачимо, що у деяких країнах окремі групи людей влаштовують бійки з поліцією, погроми й навіть займаються мародерством. Від чого залежить реакція людини на пандемію та обмеження, пов’язані з нею?

Має значення емоційний стан людини у конкретній ситуації, загальний рівень стресу у її житті, чи усвідомлює вона короткочасні та віддалені наслідки своїх дій. Багато залежить від рівня її освіченості та світогляду. Також дуже важливо, як її оточення реагує на виклики карантину. Попри те, що пандемія COVID-19 – це лякаючий і неприємний досвід для всіх без винятку, у різних країнах світу (ба навіть у межах однієї країни у різних регіонах та серед різних громад!) можемо спостерігати кардинально протилежні реакції – від відвертого заперечення і нехтування правилами безпеки до паніки та повної ізоляції. Звісно, є достатньо багато людей, які можуть реалістично оцінити ризики і відповідно відрегулювати власну поведінку. Багато залежить від державної і регіональної політики – чи доноситься реалістична інформація до населення, чи формулюються чіткі однозначні вказівки, як люди повинні поводитися.

Є три простих правила, які зводять до мінімуму ризик заразитися – регулярно мити руки з милом, дотримуватися соціальної дистанції і носити маску у громадських місцях. Але у громадському транспорті обов’язково 2-3 пасажирів будуть без масок. Дистанції у чергах у супермаркетах майже ніхто не дотримується. А руки, згідно з дослідженням ВООЗ в Україні, регулярно миє лише чверть українців. Чому значна частина людей в умовах коронавірусної загрози демонстративно ігнорує визначені правила – попри ризик запровадження жорсткого локдауну (і, відповідно, втрати доходів), переповнених лікарень (відсутності доступу до медичних послуг) і т.д.?

Ми маємо справу із закономірністю: як наш мозок оцінює малі ризики? Я зараз говорю про тих людей, які ані самі не хворіли, ані не хворів хтось з їх близьких. Так от, ми ці ризики або сильно перебільшуємо, і звідси з’являються надмірно тривожні реакції та уникаюча поведінка у ситуаціях, в яких зараження COVID-19 є потенційно ймовірним. Або ми їх повністю ігноруємо – і тоді з’являються пасажири, які їдуть у транспорті без маски. Для регулювання недбалої поведінки треба задіяти інші механізми. Прокручування у супермаркеті інформаційних повідомлень, розмітка дистанції на підлозі і просто словесне нагадування від водія, продавця чи іншого пасажира "Одягніть маску" – все це насправді має великий сенс.

Фото: Freepik

Улітку відвідувач одного з львівських супермаркетів побив охоронця, який хотів виміряти у нього температуру. Тоді ця історія активно обговорювалася у соцмережах. Частина дописувачів стала на бік хулігана. Мовляв, вимірювання температури на вході у супермаркет порушує їх конституційні права. Можливо, така реакція пов’язана з неправильною інтерпретацією свободи?

Ми хочемо мати якісь універсальні правила і користуватися ними у всіх випадках життя. Але реальність утворюється на перетині багатьох різних контекстів і тому це просто неможливо. Тобто те, що повинно оберігатися як особистий простір в одних ситуаціях, є цілком неприпустимим в інших. При цьому є люди, які інтуїтивно відчувають, яка поведінка буде правильною та доречною у конкретній ситуації, натомість іншим потрібно більше роз’яснень та довшого періоду пристосування.

"Будь-які зауваження потрібно говорити доброзичливо, коротко та однозначно. "Вдягніть, будь ласка, маску", – цього цілком достатньо"

Як правильно робити зауваження тим, хто заходить у маршрутку чи в магазин без маски – так, щоб людина дослухалася і не відреагувала агресивно (або просто не проігнорувала вас)? І чи варто взагалі робити такі зауваження?

Будь-які зауваження потрібно говорити доброзичливо, коротко та однозначно. "Вдягніть, будь ласка, маску", – цього цілком достатньо. У більшості випадків це працює. У разі виникнення запитань чи інших форм опору, потрібно проговорити загальну фразу (так само коротко і доброзичливо) на кшталт "На жаль, люди без маски не можуть перебувати у магазині/транспорті". І попросити залишити приміщення чи салон. Напевно, найбільша проблема виникає не у словах, а в емоційному тоні, яким ми це повідомляємо. Люди реагують не стільки на інформацію, скільки на ваші жести чи тон голосу. Тому це важливо – вміти бути наполегливим, але водночас залишатися доброзичливим!

Фото: Times of India

З одного боку, люди легковажно ставляться до коронавірусу, з іншого – нерідко стигматизують людей, які ним заразилися. Чому?

Напевно, через брак повної, достовірної інформації та сильний страх, пов’язаний з ускладненнями та іншими наслідками COVID-19.

Читала таку думку, що ковідофобія – це насправді не страх перед самим коронавірусом, а інші страхи, які за ним ховаються (страх втратити працездатність, "бо тоді не буде чим платити за навчання сина", страх, що захворіє і помре старенька мама і т.д.). Ви як гадаєте – ми боїмося вірусу чи боїмося майбутнього, яке малюється нам у темних барвах?

Очевидно, що більшість з нас несе відповідальність не лише за себе і власний добробут, а й за життя близьких нам людей. І тому наш стан здоров’я позначиться відразу на багатьох сферах життя. Тож можу погодитися, що для багатьох людей це не просто історія про те, захворію я чи не захворію на коронавірус.

"Насправді батькам може не подобатися ідея дистанційного навчання з багатьох причин, не лише економічних. Наприклад, кожній дорослій людині цікаво мати час для себе, а зі шкільним навантаженням дитини це майже неможливо"

Більшість батьків негативно реагує на перспективу дистанційного навчання. Причина лише в економічній складовій? Бо якщо немає дідусів-бабусь, комусь з батьків треба більше часу проводити вдома, вчити з дітьми уроки, відповідно, він чи вона не зможе працювати на повний робочий день...

Насправді батькам може не подобатися ідея дистанційного навчання з багатьох причин, не лише економічних. Назву принаймні ще три, але думаю, що ними це питання не обмежується.

По-перше, не варто забувати, що більшість батьків на мають достатніх фахових навичок, щоб навчити дітей і української, і іноземної мови, і математики. І чим старшою є дитина, тим складніше це зробити. По-друге, багатьом батькам не подобається змішувати роль вчителя ("тоді я повинна оцінювати та вимагати") і роль мами чи тата ("тоді я можу просто безумовно любити та приймати свою дитину такою, якою вона є"). По-третє, кожній дорослій людині цікаво мати час для себе, а зі шкільним навантаженням дитини це майже неможливо.

Фото: NurPhoto via Getty Images

Як пояснити дітям необхідність дотримання правил, які вбережуть їх від інфікування?

Дітям потрібно показувати власний приклад. Це – найбільш дієвий інструмент впливу на їхню поведінку. Варто ділитися у розмові з дитиною власними міркуваннями щодо ситуації, яка склалася, та того, чому особисто ви так поводитеся. Але важливо залишатися послідовним у тому, що ви говорите і що реально робите.

Якщо у сім'ї хтось захворів (розглядаємо сценарій, що у цієї людини – важкий перебіг захворювання, а її рідні – не захворіли, мають безсимптомний чи легкий перебіг) – як правильно її підтримати?

Хвора людина часто потребує реальної допомоги – ліків, догляду. Це потрібно забезпечити насамперед. Також у неї може бути багато страхів і переживань, і це добре, якщо вона може поділитися ними із вами. Їй потрібні ці відчуття турботи плюс заряд оптимізму. Дослідження показують, що люди з нижчим рівнем стресу краще долають захворювання.

Фото: REUTERS

Як переконати людину старшого віку, що вона – у групі ризику важкого перебігу ковіду і що не варто зайвий раз наражати себе на ризик (наприклад, їхати у переповненій маршрутці на базар)?

Легше, напевно, керувати конкретною поведінкою людини, ніж у чомусь її переконувати. Наприклад, разом піти на базар з дотриманням усіх правил безпеки. Замінити подорож на базар у маршрутці у "час пік" на менш екстремальну подорож не у "час пік", або ще краще – на прогулянку до найближчого супермаркету. Хоча я погоджуюся, що зі старшими людьми це все може виявитися не так просто. Це реально дуже складна, щоденна, клопітка праця.

"Пандемія навряд чи вплине на статистику самогубств. Група ризику – молоді люди віком 16-29 років. Але це – не група ризику Covid-19"

За підрахунками ВООЗ, кожні 40 секунд одна людина у світі скоює самогубство. На вашу думку, чи може пандемія і її наслідки (великі витрати на лікування, втрата працездатності через хворобу, безробіття і т.д.) спровокувати зростання кількості суїцидів у світі та Україні, зокрема?

Самогубства – це складна проблема, яка сильно залежить від рівня добробуту країни. Наукові дані вказують, що майже 80% самогубств припадають на країни з низьким і середнім достатком. Загалом в Україні, як і в інших країнах Європи, за останні 10 років спостерігається тенденція до зниження рівня самогубств. Група ризику – молоді люди віком 16-29 років. Але, як бачимо, це не є група ризику Covid-19. Тож пандемія навряд чи вплине на цю статистику.

Фото: Kyiv Post

Показники смертності від Covid-19 у світі тепер кожна людина може відстежувати у режимі онлайн. Наскільки це сприяє нагнітанню паніки?

Показники смертності – це просто цифри. Цифри не справляють на людей настільки сильне враження, як історії про смерть від короновірусу якоїсь конкретної людини, яка мала дітей, батьків і друзів, підхопила вірус, займалася самолікуванням, задихалася, потрапила до реанімації і зрештою померла.

Людям потрібна реалістична інформація. Але важливо, щоб хтось із влади взяв на себе відповідальність пояснювати ситуацію і наголошувати на важливості тих чи інших конкретних дій. Наприклад, всі вже більш-менш засвоїли три основні правила – про миття рук, дотримання дистанції та носіння маски. Але на цьому ж інформаційна кампанія з протидії  Covid-19 не закінчується.

Експерти одностайні: пандемія з нами надовго. На рік, як мінімум. Як налаштувати себе на позитив, коли невідомо, коли ж кінець? Як побороти втому та апатію?

Життя продовжується, і воно має такий самий сенс, як і мало до пандемії. Треба налаштовувати себе на вирішення поточних питань. Люди поруч з вами потребують вашої реальної присутності. Ви не обмежені у тому, щоб залишатися продуктивним в особистому житті, у стосунках і на роботі. Просто робіть це з дотриманням всіх карантинних норм.

Умови життя на нашій планеті ніколи не були сталими – змінюються пори року, періоди  врожаю та посухи, клімат. Люди тисячоліттями виживали, тому що могли пристосуватися до цих змін. Тому варто пам’ятати, що у кожного з нас є неабиякий потенціал, щоб вижити і в умовах коронавірусної інфекції.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал