Редакція "Еспресо.Захід" у рамках проєкту "Місцеві вибори 2020" вже робила огляд кандидатів на посаду голови Львівської ОТГ, а також проводила короткий огляд списку чільних кандидатів основних партій, представлених у Львівську обласну та міську ради. Сьогодні ж – узагальнений аналіз партійного виборчого поля напередодні 25 жовтня.
За даними ЦВК, участь у цьогорічних місцевих виборах зголосилися взяти близько 180 партій. Навіть важко собі уявити бюлетень з таким переліком претендентів. Зрозуміло, що значна частина цих утворень є регіональними проєктами або ледь животіє в кількох осередках по Україні. А їхня участь – це бажання або не безкорисливо влитись у більший проєкт, або вигідно "поділитись" з іншими партіями зареєстрованими членами виборчих комісій.
Не є винятком ці вибори й у контексті утворення нових політичних проєктів. Найбільшими з них стали партія мерів "Пропозиція" та партія "За майбутнє", яка, щоправда, слід зазначити, виникла на місці партії УКРОП, що припинила існування.
Значно краще всі ці процеси можна прослідкувати на прикладі Львівщини, яка, традиційно, вміє дивувати у політичному контексті. На превелике щастя, кількість учасників виборчого процесу не сягає двохсот.
Як повідомили у коментарі "Еспресо.Захід" у Львівській міській ТВК, до участі у виборах зареєстровано 19 партій. Всі вони відображають загальноукраїнські процеси, але маємо й унікальне новоутворення "ВАРТА", і цікаві партійні конфігурації, і не справджені очікування виборців, і гру в піддавки, і мерські багатоходівки.
Почнемо з проєкту, який створив сенсацію на минулих парламентських виборах – йдеться про альянс "Голосу" та УГП. Якщо виборець загалом по Україні асоціював "Голос" винятково із Святославом Вакарчуком та набором свіжих у політиці облич, то львів'яни – зокрема і з партією УГП, яка також стрімко увірвалася в регіональну політику, потрапивши у Львівську міську раду попереднього скликання.
Тож факт, що партії об'єдналися й перемогли на парламентських виборах, вселяв надію, що таким же чином вони підуть і на місцеві. Та очікування не справдились. Домовитись на Львівщині виявилось значно складніше. З одного боку, причиною цього стало катастрофічне падіння рейтингу "Голосу" на всеукраїнському рівні, що стало наслідком незрілої партійної ідеології, відсутності чіткої стратегії поведінки у великій політиці, рецидивного демаршу всеукраїнського лідера та звинувачень у залежності від волі певного олігарха. До цього додались і місцеві особливості.
В УГП – доволі міцна партійна структура на Львівщині і самостійна участь у виборах якісно сприяє її росту та розвитку. З іншого боку, вже тривалий час говорять про конфлікт поколінь в УГП. Можливо, старші були б і не проти об'єднання, але молодь прагне увірватись у політичний процес самостійно.
Не останнім фактором, який вплинув на окремий похід партій на вибори, стала наявність у "Голосу" сильного лідера, що взяв на себе тягар і відповідальність за формування обласної структури. Відомий активіст студентського та громадського руху, успішний підприємець, знаний львів'янин та народний депутат Ярослав Рущишин сформував доволі цікаві команди по округах та запустив активну роботу штабів. І якщо мерські амбіції політика навряд чи вдасться реалізувати, то проходження партії у міську, районні та обласну владу виглядають цілком реальними.
Якщо ж брати кадрове формування списків, то в обох партій воно дуже схоже – це поєднання представників з числа громадських діячів, молодіжної організації "Пласт" та партійного активу. Тож, з одного боку, партії будуть конкурувати між собою, а з іншого – тренд попиту на нові обличчя може зробити реальним прохід у владу обох політсил.
Не менш цікавою виявилась конфігурація, пов’язана з появою двох нових політичних проєктів – партій "За майбутнє" та "ВАРТА". Хоча вони й утворені на різних політичних полюсах: перша чітко централізована, друга – конкретно регіональна, та об’єднує їх єдине джерело, з якого вони формуються. Це насамперед "відпрацьована" партія УКРОП (Коломойський віднедавна скинув з себе образ українського патріота і знову перетворився у всесильного олігарха), а також низка дрібніших.
На Львівщині, зокрема, таким донором став колись досить потужний, представлений як у міській, так і в обласній раді, "Народний контроль" Димінського/Добродомова, який, зазначимо, на цих виборах не обрав чіткої політичної позиції і просто перестав бути суб’єктом процесу, а його члени розбіглись по інших проєктах. Крім уже згаданих, чинні депутати НК йдуть також від "Європейської солідарності", "Громадянської позиції" та УДАРу.
Щодо списків партії "За майбутнє", то власне місцеве, "укропівське" представництво більше увійшло у міський список, зокрема, Ігор Телішевський та Любомир Босаневич. Зовсім іншим виявився список партії до Львівської обласної ради, який формувався навколо народного депутата Тараса Батенка. І, якщо у випадку з кандидатами у ЛМР, поряд з партійцями опинились громадські активісти та авторитетні люди, то в область балотуються переважно представники потужних місцевих угруповань та будівельного бізнесу. Зокрема, люди братів Дубневичів. І хоч Ярослав Дубневич займає лише 16 місце у загальному виборчому списку партії, він очолює його по одному з округів, що, фактично, гарантує місце в обласній раді. Та йому, як чинному народному депутату, важливо не стільки місце в раді для себе (хоч і це важливо у контексті кримінальних справ та ймовірних дострокових парламентських виборів), як гарантії проходження потрібних людей та збереження контролю за своєю "вотчиною". До слова, його брат Богдан Дубневич не увійшов у жоден список, а самостійно йде на голову рідної для себе Солонківської ОТГ.
Щодо партії "ВАРТА", то цілком волонтерський проєкт став тепер типовим конгломератом забудовників та громадських активістів, а якщо казати прямо – то спонсорів та людей з кредитом довіри виборців. Їх об’єднує лише високий рейтинг партії як громадського руху та авторитет її лідерів – Ігоря Зінкевича та Валерія Веремчука. Хоча, як стверджують знайомі із ситуацією експерти, їх все більше усувають від прийняття рішень ті, хто "платить гроші і замовляє музику".
Єдиний приклад об'єднання на цих місцевих виборах – це НРУ та Радикальна партія Олега Ляшка, дві партії, які не потрапили у Львівську міську, натомість представлені в обласній раді. До того ж, вони в цій кампанії залучили ще й третю силу – кандидата у мери Ігоря Кузьмака. Це досить цікавий приклад співдружності проєктів із зовсім різними ідеологічними та географічними основами. Та в тому і його цінність для двох партій. НРУ додає електорату партії Ляшка на Заході, а радикали дають надію першим особам ледь животіючого Руху на проходження у Верховну Раду. Але на місцевих виборах все навпаки: НРУ, можна припустити, отримує фінансову підтримку, а натомість майже вірогідно заводить людей з РПЛ щонайменше в обласну раду. До того ж рухівці можуть надати штабний ресурс, який радикали не підтримували з попередніх виборів, а перед теперішніми ще й втратили ключових осіб: Юрій Візняк очолив обласну структуру партії Ігоря Смєшка "Сила і честь", а Євген Буба перейшов у партію "Європейська солідарність".
Щодо Ігоря Кузьмака, то його передвиборча рекламна кампанія, схоже, й була влаштована з метою входження в інший виборчий проєкт. Натомість двом партіям було вигідно залучити кандидата у мери, який був готовий до активної кампанії, оскільки самі вони, вочевидь, не мали лідера, який прагнув балотуватись на голову Львівської ОТГ.
Вкотре не змогли піти на вибори спільним блоком націоналісти, відтак бачимо, що ВО "Свобода", КУН, УРП та й, зрештою, НРУ – йдуть окремими списками. Це не дивно, зважаючи на те, що тепер нішу патріотичного спрямування міцно захопила "Європейська солідарність". І хоча Петро Порошенко, Олег Синютка та депутати фракцій БПП "Солідарність" у місцевій владі зовсім різні суб’єкти за ціннісним та іміджевим показником, та все ж вони формально одне ціле. І навіть напередодні виборів, зважаючи на авторитет Петра Порошенка та зростаючі рейтинги, вони можуть фактично вже вважати себе "партією влади" супроти "Самопомочі" у ЛМР та "Слуги народу" в ЛОДА.
ВО "Свобода" вже давно втратила загальноукраїнський рейтинг і тепер може покладатись хіба на перемогу в Західній Україні. Хоча поки що на Львівщині її популярність ще тримається переважно на особистій харизмі Руслана Кошулинського, та не виключено, що наша область може стати першим регіоном Галичини, де "Свобода" не отримає представництва в одній з рад.
Не змогли стати об’єднавчим фактором для партій навіть задекларовані духовні і християнські цінності. Так, УГП з її християнською демократією не знайшла спільної мови з "Духовною Україною". Хоча це лише зовнішній прояв та раче політологічне побажання, аніж риси, які могли поєднати кардинально різні політичні проєкти.
Окремо на місцеві вибори йде також партія УДАР, але участь у виборах більше спрямована на підтримку життєдіяльності партії з боку чинного народного депутата Андрія Кота та екснардепки Оксани Юринець, аніж на реальну заявку на подолання передвиборчого бар'єру.
Щодо ВО "Батьківщина", то вони чітко роблять ставку на вибори в обласну раду, орієнтуючись на свій базовий електорат, успіх у 2015 році та наявність чималої фракції. Про відсутність перспектив проходження у ЛМР свідчить і те, що партія не висуває нікого у перегонах на голову Львівської ОТГ. Це означає, що прихильники харизматичної Юлії Тимошенко фактично не мають яскравих представників у своїх лавах на Львівщині.
Відсутністю базового електорату та орієнтацією на загальноукраїнські проєкти можна вважати участь у виборах "нетипових" для Львівщини партій "Наш край" та ОПЗЖ. З останньою взагалі вийшла анекдотична ситуація, коли половину кандидатів у депутати ЛМР проживають у Бориславі.
Ще більш екзотичною виглядає участь у перегонах представників партії "Ідея нації". Її лідер, скандальний активіст Остап Стахів, окрилений ростом популярності на популістській антикарантинній риториці, зареєстрував себе кандидатом у мери Львова, а заодно і список охочих потрапити у ЛМР. Напередодні виборів знову, мабуть, доведеться слухати від нього запевнення у захмарному рейтингу, який виллється у результат на рівні статистичної похибки.
Ще однією особливістю Львова став майже очевидний альянс чинної влади міста з діючою вертикаллю в державі. Відтак, на фоні гострого протистояння місцевої та центральної влади по цілій Україні, у Львові та й на Львівщині загалом воно фактично відсутнє, що не в останню чергу є наслідком політики керівника найбільшого міста.
У нашому регіоні не представлена партія бунтівних мерів "Пропозиція". Андрій Садовий не дозволяє собі критики ні перших осіб держави/області, ні їх ключових рішень. Навіть якщо вони гостро негативно сприймаються його виборцями. Це особливо помітно на фоні його радикальної позиції проти попередньої влади, коли в усіх негараздах міста були винні президент, прем'єр та голова ЛОДА. Нині проблем у місті не поменшало, але критики не чути. Так само цілком лояльне ставлення до міста і з боку команди Зеленського.
Ще більш чіткою теза про співпрацю стає на фоні масового перетікання кадрів.
Схоже, Андрій Садовий остаточно позбувся загальноукраїнських амбіцій і хапається за останній шанс залишитись у великій політиці. Щоправда, нині його успіх стає все більш примарними. А четвертий похід у Ратушу обіцяє бути найважчим з усіх попередніх. Головною причиною цього є різке падіння рейтингу на фоні "втоми від Садового" і втрати інтересу до посади з боку самого багаторічного градоначальника. Також відбились на ньому й метання Андрія Івановича у напрямку розвитку партії та входження у перші кабінети київської влади, які закінчились повним фіаско. Не другорядне значення має і вкрай неоднозначна позиція колишньої фракції "Самопоміч" у Верховній Раді, де їхні дії дуже часто були незрозумілими не лише виборцям, а й досвідченим політологам і нерідко межували з відвертою зрадою національних інтересів.
Не тішить і міська господарка. До сміттєвої кризи додались транспортний колапс, надмірне кредитування під великі проєкти, тотальна неконтрольована забудова та бездарна поведінка в умовах коронакризи і карантину, коли фактично козирі місцевої влади Андрій Садовий злив на догоду співпраці з чинною владою. Ця теза теж має чимало доказів. А саме, входження у міністерські структури Ірини Подоляк і Юліана Чаплінського, доступ до одного з найпотужніших держпідприємств "Укрспецекспорт", яке очолив Вадим Ноздря (до речі, він єдиний, хто зберіг посаду). Ну і надто відверте і неприкрите перетікання кадрів з "Самопомочі" у "Слугу народу", апофеозом якого сталаучасть відразу двох колишніх соратників мера у праймеріз на визначення кандидата на голову Львівської ОТГ від провладної партії. Що цікаво, саме ці двоє з команди Садового, а саме Ігор Кльофа та Олег Береза, очолюють список "Слуг" у Львівську міську раду.
Усі ці процеси дозволяють експертам робити висновок про те, що команда Володимира Зеленського у Львові робить ставку на чинного мера, висуваючи проти нього технічного кандидата.
Втім кооперація – не виключено, що сформована не з доброї взаємної волі – лише поглиблює кризу чинної влади міста, яка додатково перебирає на себе відверту нелюбов львів'ян до Володимира Зеленського і сприяє лише падінню рейтингу.
Натомість ні для кого вже не є секретом, що основним конкурентом чинного мера став Олег Синютка. Його рейтинг невпинно росте, чому сприяє імідж доброго господарника та реноме вмілого керівника на посаді голови Львівської ОДА, де він пропрацював рекордний для області термін – цілу каденцію президента Петра Порошенка.
Саме цей альянс став нині чи не найсильнішою його стороною. Адже на фоні відверто слабкої, сформованої з випадкових та нерідко бездарних людей теперішньої влади, його правління сприймається, як "золоті часи". І Львів, який і без того єдиний в Україні проголосував за Петра Порошенка на попередніх виборах, тепер лише збільшує кількість його прихильників, які плавно перетікають й у виборців Олега Синютки.
Додатковим плюсом для нього стало те, що вдалося уникнути висунення кандидатів, що грали б на цьому ж електоральному полі. Так, відмовився від балотування у мери Львова Володимир Квурт, який до початку перегонів вважався одним з найімовірніших конкурентів Андрія Садового.
Також для всіх вже стає очевидним, що Олег Синютка випереджає Руслана Кошулинського у боротьбі за вихід у другий тур. І, зважаючи на те, що у них одна медійна платформа, але базово відмінний електорат, відсутність взаємної конкуренції та, вочевидь, підтримка переможця у другому турі, гарантують чималий відсоток додаткових голосів у вирішальному протистоянні.
Таким є короткий огляд стартових умов для партій, які зареєстровані у виборах на Львівщині. Кожна з них має свої інтереси у цьому процесі і не в усіх вони спрямовані на перемогу. На жаль, громадськість зараз не має найновіших об’єктивних соціологічних опитувань про електоральні вподобання населення, але навіть ті, що проводились попередньо, показують, що шанс подолати прохідний бар'єр як у Львові, так і в області, мають 7-10 політичних сил.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.