Ремінь тугіше…

Уже наступного тижня в Україні почнуть зростати ціни на сільгосппродукцію. Частково подорожчали соняшникова олія, яйця, рис, м'ясо та м'ясопродукти. Наприкінці жовтня традиційно очікується подорожчання хліба.

Багато в чому на зростання цін вплинула тепла зима та літня засуха. Нестабільності на ринку додало падіння курсу гривні. Загалом, як повідомили у Державній службі статистики України, виробництво сільськогосподарської продукції в Україні в січні-серпні 2020 року скоротилося на 9,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року. 

Зокрема, сільськогосподарські підприємства за звітний період скоротили виробництво на 14,3%, а господарства населення – на 3,7%. Виробництво рослинницької продукції всіма суб'єктами АПК скоротилося на 12,9,7%, виробництво тваринницької продукції – на 2,2% порівняно із січнем-серпнем 2019 року. В наведених даних не враховується інформація з тимчасово окупованих територій: Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та частини Донецької та Луганської областей.

Вплинула посуха

Через дощову весну посівні роботи в Україні були проведені з деяким запізненням. Проте на врожайності особливо позначилася літня посуха. Найбільше від неї постраждали південні та східні області.

Внаслідок цього, за словами експерта ринку Івана Стефанишина, Україна цього року матиме певні труднощі з низкою сільськогосподарської продукції. Зокрема, недорахується близько 10-15% врожаю зернобобових. За останні чотири роки це буде найнижче їх виробництво.

Через глобальне потепління та посуху цього року урожай пшениці в Україні зменшиться, як мінімум, на 5 млн. тонн.

Вкрай низькою залишається врожайність соняшника на півдні України – 0,3-0,5 тонни на гектар. Найгірша ситуація у Миколаївській та Одеській областях. Однак це не завадило Україні експортувати насіння соняшника. Як повідомляє сайт AgroPolit.com, з посиланням на дані Державної митної служби України, за 8 місяців 2020 року з України було експортовано 38,95 тис. т насіння соняшнику на суму $16,69 млн, що на 41,6% нижче за показник аналогічного періоду 2019 року (68,13 тисяч тонн на суму $27,8 млн).

Проблемними залишаться й інші культури. Недостатнє виробництво може викликати брак гречки, а через ситуацію в Білорусі можуть виникнути проблеми з її імпортом. Тому ціна на неї може зрости на 35-40%.

Також подорожчає цукор, що спричинене як замалими посівними площами під буряк –220 тисяч гектарів, так і літньою посухою. І хоча зазвичай з одного гектара фермери збирають до 50 тонн буряку, цього року врожай буде меншим. На його урожайність також вплинули пилові бурі та нестача вологи. Деяким фермерам довелося пересівати поля.

Як вважає Іван Стефанишин, цього року традиційно буде дорожчати й картопля: "Тут є різні версії, але в багатьох регіонах, зокрема, у південних та східних областях України, вона не вродила. І хоча ці регіони не є визначальними для її виробництва (до 70% її вирощують в західних і центральних областях), але на ціні це позначиться. А оскільки понад 90% картоплі збирають у приватному секторі, то навряд чи можна очікувати стабільності цін на цю продукцію. Наприклад, у серпні сільськогосподарські виробники продавали картоплю по 6 грн., зате особисті селянські господарства – по 8-10. Так було й раніше. Населення мотивує підвищення ціни тим, що це екологічно чистий продукт. Але тут позначаються проблеми з логістикою, відсутність малої сільгосптехніки для обробітку ґрунту, а власники потужної техніки за оранку беруть дорого. Картопля може подорожчати вже наступного тижня, а потім додатково на початку жовтня, коли виробники закладуть її на зберігання".

Більш-менш нормальною є ситуація з урожаєм овочів. На нинішній вони цілком доступні для людей. На цінах позначається й низька купівельна спроможність населення.

Не тішитимуть найближчі місяці ціни на молоко та м'ясо, вони зростатимуть. Це закономірно, бо чим ближче до зими, тим менше стає молока.

Відкритий ринок

Ще потрібно врахувати одну, базову річ. За словами експерта, свої негативні сторони мають і євроінтеграційні процеси. Зокрема, те, що ціни на сільгосппродукцію в Україні вже формуються на європейському рівні і змінюватимуться залежно від курсу долара.

"Все буде залежати від того, як буде сформований державний бюджет, – каже Іван Стефанишин. – Якщо під кредити МВФ, то за будь-яких проблем курс долара буде зростати й розкручуватиметься інфляція. А за цим потягнуться й ціна на продукти власного виробництва та імпортовані – вартість тут підганяється під ціни зовнішнього ринку. Бізнес закладатиме в ціну на продукцію і "карантинні" проблеми.

Відкритий ринок є дуже великою проблемою. Не може Україна за такого стану економічного розвитку тримати відкритими свої кордони, бо вона завжди буде приречена виконувати роль сировинного придатку. За нинішніх умов – це однозначно поразка для української економіки. Тут мусить діяти політика протекціонізму до власного виробника. Насамперед слід активно розвивати власну переробну галузь. Влада повинна виробити власну стратегію розвитку економіки.

Нинішня політика по відношенню до розвитку сільськогосподарського виробництва є помилковою, в певній мірі шкідливою. Нині гроші виводяться з України через сировину. Перш за все на цьому наживаються великі компанії, які мають свої представництва за кордоном і отримують повернення ПДВ. А це близько десятка великих компаній, які забезпечують експорт сільськогосподарської продукції".

На відміну від зарубіжних, українські виробники розрізнені. Вони не мають об’єднавчих структур, як, наприклад, у Канаді чи європейських країнах. Тому економічно програють. Свої гроші втрачають насамперед на внутрішній закупівлі. Не маючи ані власних баз зберігання, ані логістики, малі і середні підприємства змушені користуватися послугами великих компаній. А, наприклад, у Канаді чи Франції фермери мають власні елеватори, самі здійснюють послуги з експорту своєї продукції. Так само працюють і поляки. Єдина особливість – що у Польщі це не кооперативи, а об’єднання виробників однотипної продукції.

Аби змінити ситуацію на ринку, зусиль мусить докласти влада. Підтримка держави мусить бути не лише в частині відшкодування ПДВ, а й має діяти ціла програма, яка економічно мотивувала б виробників. Адміністративними методами об’єднати виробників сьогодні фактично неможливо, але створити союзи виробників, надати їм певний статус – завдання держави.

Прообрази подібних об’єднань на базі виробників цукру чи олії в Україні є, але вони формальні. Там є люди, які виконують певну координаційну роботу – не більше. Це не та суть, яка мала би бути.

В Україні структура сільгоспвиробництва побудована так, що особисті селянські господарства, які в загальній структурі виробництва займають близько 50%, переважно зайняті продукуванням найбільш трудомістких культур – овочів, продуктів тваринництва, в ягідництві. Але вони не легалізовані, це фактично сірий бізнес. Вони працюють самі на себе, без соціального пакету, відрахувань до Пенсійного фонду. Йдеться про те, щоб вони були зареєстровані як виробники хоча б на рівні ОТГ. Щоб мали доступ до державного фінансового ресурсу, кредитних ресурсів тощо. Робити вигляд, що ситуація тут нормальна, недобре.

На думку експерта, ціни на продукти харчування й надалі залежатимуть від погодних умов, ситуації на зовнішньому ринку. Та це лише посилює необхідність кардинальних змін у галузі сільгоспвиробництва. Сільське господарство – галузь, яка потребує великих капіталовкладень. Але марно робити на неї ставку, великих прибутків вона не приносить. Інша справа – переробна промисловість, нині у значній мірі втрачена в Україні. Там є необмежені можливості для росту економіки. Бо це робочі місця, заробітна плата. А ріст заробітної плати – це ріст споживання. І чим більше будуть розвинені галузі промисловості, транспорту, тим більші можливості для сільського господарства, оскільки зростатиме попит на цю продукцію.