Мистецтво на руїнах: у Підгірцях експонують твори київської художниці

Журналістка "Еспресо.Захід" відвідала презентацію.

Підгорецький замок 17 століття на Бродівщині видно ще за 10 хвилин до того, як автівка зупиниться біля його мурів. Навпроти південного фасаду палацу – костел Воздвиження та св. Йосифа. Це барокова ротонда (споруда з куполом, навколо якого колони. – Ред.). З північного боку – краєвиди полів. Сам замок поєднує в собі ренесансний стиль з оборонними укріпленнями. З трьох боків – бастіонний рів. Чути гуркіт. Згори чоловіки викидають з тачки цемент, каміння та залишки будматеріалів. Здіймається хмара пилу.

Мистецтвознавиця Олена Кіс-Федорук каже, що замок переходив з державної власності в обласну, міську й із фінансуванням було дуже важко: "Картинну галерею фінансує держава, замок отримує гроші з місцевого бюджету. Робити масштабні реставраційні роботи важко, проте вони були. Тому тепер другий поверх відкритий. У залах є фотокопії художніх творів, які колись тут були. Вони збережені й після реставрації повернуться до замку. Також повністю відремонтували дах, але щоб усе відновити, потрібні мільярди. І от місяць часу, як замок перейшов у власність держави, яка виділятиме кошти. Розпоряджатиметься ними картинна галерея".

Палац пережив війни, пограбування, пожежі. А із 1940-го й аж по 1990-ті тут був туберкульозний диспансер. До 2018 року можна було побачити лише околиці та фасад замку, подвір’я. Тепер відвідувачів пускають до середини. І це вперше за майже 80 років. За серпень цього року тут побували 15 тисяч людей, тоді як за весь попередній рік – 100. Працівники радіють, що Підгорецький замок є серед найкращих за відвідуваністю філій Львівської галереї мистецтв.

Щоб потрапити у двір, треба увійти через низькі металеві двері, наче кланяючись перед пам’яткою. Тут лежать будматеріали, між нерівних плит на землі виглядає трава. Зліва на стіні – фотокопія картини Олександри Федорук, на якій мовчазна жінка з книгою і птахами, у пишному вбранні. Це частина серії графіки "Тіні предків" та художньої фотографії "Я буду". Проєкт присвячений збереженню культурної спадщини.

Заходимо до замку, але йдемо не до відкритої картинної галереї, а до чотирьох кімнат, які чи не сотню років не бачили відвідувачів. Були зруйновані, захаращені. Таку локацію вибрали недарма: вона є візуалізацією занепаду матеріального та метафорою руйнації духовного.

Організатори виставки кажуть, що колись, до занепаду, тут вирувало життя, відпочинок і розваги. Нині ця подія дає новий подих життю палацу. Полотна "Тіні предків" – це портрети з візерунками, синтез технік. Зображені тут жіночі образи.

Кураторка виставки Олена Кіс-Федорук каже, що роботи мисткині слід детально відчитувати: "Сьогодні важлива дата. Бо ці зали, які довгий час були німими, знову відкриті для глядача. І не випадково відгукнулося гаряче серце художниці з Києва Олександри Федорук, яка започаткувала свій авторський проєкт. Метою є розкрити пам'ятки архітектури, показати в них сучасне мистецтво. Показати нашу пам'ять: якою вона була для нашого роду, як вона може жити в цих стінах, як можемо продовжувати життя пам'яток архітектури. Тут власне ставлення художниці до творчих процесів. Її графіка називається "Я буду". Це означає, що я відчуваю глибини нашої історії. Відчуваю наше минуле, росту, виростаю і проростаю у прийдешнє. На картинах постаті, на яких з нотою психологізму бачимо узагальнені образи жінок різного віку і стану на фантазійному тлі".

Олена зазначає, що не випадково фон створений в золотистих і синіх тонах, як тло ікон: "Я не знаю, чи ставила це за мету художниця, але є тяглість від язичницьких до сакральних часів сьогодення. І до іконопису, і до модерну, і до постмодерну. Це все можна прочитати у семантичному змісті її полотен. Вони потребують споглядання і відчитування символіки. Але разом з тим вони дуже декоративні й презентативні".

Проєкт Олександри Федорук почався у Переяславі. Там зробили перші фото, які також є частиною виставки. Нині тут їх кілька, але незабаром з’являться нові. На цих знімках – руїни й мистецтво. Загалом було сім локацій, в яких зробили фотофіксації: палац Терещенків (Житомирська обл.), палац Тора Ланге (Вінницька обл.), Сидорівський замок (Тернопільська обл.), Червоногородський замок (Тернопільська обл.), костел Успіння Пресвятої Богородиці (Львівська обл.), Свірзький та Підгорецький замки (Львівська обл.). Так, зазначають організатори, творець стверджує майбутнє через минуле.

"Предки наші не забуті. "Я буду" відправляє у майбутнє. Сьогодення – це точка перетину, щоб пам'ятати про своє коріння і прагнути майбутнього. Олександра дає культурні коди у графічних творах. Окрім язичницьких мотивів, тут є образи християнства. Є знакова фотографія: Олександра символічними шнурками тримає картини. Вона наче поєднує наше коріння і сьогодення", – каже мистецтвознавиця Юлія Катеринчук.

Творчиня полотен Олександра Федорук пригадує, що спочатку планувала провести одну виставку в Переяславі. Після її успішної реалізації зрозуміла, що це не кінець, а початок: "Ми зустріли людей, які вражали щирістю. До прикладу, біля палацу Терещенків є жіночий монастир. Він нині чинний. Коли ми познайомилися з людьми, то з'ясувалося, що саме вони зберігають палац від руйнування. Так хотілося привернути увагу до інших пам'яток, важливих частин нашої культури. Незабаром надрукуємо фотографії з інших локації. Про кожну я напишу й також знімемо ролик, який покажуть і в стінах цього замку. Там будуть роботи, які експонувалися, й розмови з живими людьми. Перша з наших виставок відбулася в Переяславі. Ми її провели й зрозуміли, що це ніяк не кінець, а початок. Бо таких локацій дуже багато в Україні! Я хотіла б охопити тринадцять місць, але поки лише 7. Тому в майбутньому сподіваюся на продовження".

Картини Олександра створювала із 2014 року. Вона вважає, що на полотнах символічні образи жінки, які представляють мешканку саме Західної України.

"Це гуцулки, мольфарки. Вони пов'язані з природою. А ось тут дерево. Це символ нашого коріння, нашого життя. Воно невипадково золотого кольору. Також тут багато рослин, які ростуть саме в Україні й відображені в нашому фольклорі. Такий для мене загальний жіночий образ. Я виросла в такому історичному місці, як Переяслав-Хмельницький. Там було багато природи, історії. Це, напевно, в мене таке нашарування, зібраний багаж за роки. Також працюю в Софії Київській, там теж дуже великий обсяг інформації, який я бачу щодня, працюю з ним. Це наповнює", – говорить мисткиня.

Раніше Олександра займалася живописом, але, розповідає, стало тісно й захотілося пошуків: "У мене були образи, які хотіла передати за допомогою кількох технік. Працюю з різними матеріалами. І в роботах є золото, срібло, акварель. Я реставраторка й люблю компонувати".

Вона вважає, що Підгорецький замок – перспективна локація, але, на жаль, не зовсім розкрита. Тому художниця сподівається, що може привернути увагу до його проблем.

Мистецтвознавиця Юлія Катеринчук розповідає про символізм картин: "Ось ці роботи об'єднані в групу. Мають назви "Калиновий міст", "Зазим'я" і "Біла вдова". Їх об'єднує те, що вони символізують закінчення певної межі. Так, "Калиновий міст" є переходом від цього світу до потойбічного або зміни життєвого статусу на інший. Наприклад, весілля. На полотні "Зазим'я" жінка в спокої склала руки й чекає зміни пори року. "Вдова" означає життя до і після".

Жінка переходить до іншої зали й показує картину, яка дала назву виставці: "Ми бачимо молоду дівчину. І саме ця робота називається "Я буду". Вона стверджує про своє майбутнє, про готовність жити. У неї, на відміну від інших жіночих образів, розпущене довге волосся з проділом посередині. Такі зачіски носили у Київській Русі незаміжні дівчата".

Доповненням експозиції є яблука, букети. Коли люди заходять до однієї із зал, то відчувають їхні запахи. Юлія Катеринчук каже, що першочергово такі речі слугували оберегами, тому зілля та квіти також зображені на багатьох полотнах.

Виставка працюватиме впродовж місяця. Кураторка Олена Кіс-Федорук каже, що її планують продовжити до двох місяців: вона триватиме до кінця жовтня.