"Бандерівська столиця": як в 6-денному бою УПА розбили НКВС, а Космач став символом непокори

Битва за Космач — шестиденна битва між повстанцями УПА та каральними загонами НКВС у селі Космач. Тривала з 30 січня до 5 лютого і завершилася тактичною та стратегічною перемогою повстанців.

Взимку 1945-го Космач не був просто селом на карті Прикарпаття. Це була "Бандерівська столиця" — автономна зона серед гір, де замість радянських гасел діяли закони УПА. Для НКВС це було викликом, який вони вирішили зняти одним потужним ударом каральної дивізії.

Зимою 1945 року більшовики тричі пробували напасти на Космач, зруйнувати військову базу УПА, але за всі ці три рази українці не дали можливості дістатись до Космача.   

30 січня радянське командування стягнуло до контрольованого повстанцями селища Космач 500 солдатів 31, 33 і 87 прикордонних загонів та деяких інших радянських формувань заради захоплення, прозваної енкаведистами, "бандерівської столиці". Того ж дня почався наступ. Бійці УПА, побачивши атакуючих ворогів, не квапилися йти в бій, а відійшли в навколишні ліси. Окупанти ж вирішили зайнятися терором проти цивільних. Проте через декілька годин упівці повернулися до села та відкрили вогонь по ворогам. 

Українські військові вирішили влаштувати засідку більшовикам. Їхній розвідці не вдалося попередити про небезпеку зі сторони УПА, адже напад почали готувати за годину до прибуття радянських сил. 

Ключовий епізод стався не в самому селі, а на підступах до нього — біля Рушірського водоспаду. Радянське командування було настільки впевненим у своїй силі, що колона вантажівок з чекістами рухалася вузькою дорогою, ніби на парад. 

Мирослав Симчич та Ольга й Василь Синітовичі 1945 рік. Рідкісне повстанське фото, фото: із сімейного архіву

Мирослав Симчич ("Кривоніс"), якому тоді було лише 22 роки, розрахував усе до секунди. Його Березівська сотня залягла в глибокому снігу на схилах. Коли голова колони зрівнялася з мостом, повстанці його підірвали. Хвіст колони заблокували завалом. Елітні частини НКВС опинилися в "кам'яному мішку". Там вони оточили більшовиків у трикутник і підірвали усі машин з солдатами, зброєю, а найголовніше з генерал-майором Дергачовим, який мав стосунок до примусової депортації кримських татар.

Офіційна радянська історія довго замовчувала цей факт або списувала його на "нещасний випадок", адже визнати загибель орденоносця від рук упівців було ганьбою.

Загалом сотня воїнів УПА змогла ліквідувати майже 400 енкаведистів.

Микола  Дергачов

Народився у Москві. Військову освіту здобув у 1-й Радянській об’єднаній військовій школі РСЧА ім. ВЦВК і Вищій прикордонній школі НКВС. Служив у ПВ НКВС, воював проти Фінляндії. Протягом німецько-радянської війни — у військах НКВС, поранений під час оборони Таллінна. 1944-го сформував 256-й полк 36-ї дивізії Конвойних військ НКВС. Спочатку підрозділ мав охороняти табори для військовополонених німців і промислові об’єкти в Московській області, де ці полонені працювали. Та незабаром полк відрядили на Прикарпаття, де точилася боротьба проти загонів УПА ВО "Говерла". Член ВКП(б). Мав ордени Червоного прапора та Вітчизняної війни І ступеня, медаль "За бойові заслуги".

Цей бій став особистим тріумфом Мирослава Симчича. 

Мирослав Симич

Мирослав Васильович Симчич ("Кривоніс") народився 5 січня 1923 року у селі Вижній Березів (нині Косівський район Івано-Франківської області) в селянській родині і з молодих років мріяв стати козацьким воїном і боротися за волю України. У 1939–1942 роках закінчив вечірню школу, потім у 1944 році завершив навчання в архітектурному технікумі в Коломиї; у 1941 році вступив до молодіжної організації ОУН і вже 20 жовтня 1943 року став бійцем Української повстанської армії (УПА), де воював під псевдо Кривоніс. Він пройшов вишкіл, отримав звання чотового, а згодом командував Березівською сотнею УПА, у складі якої боровся проти радянських і німецьких каральних формувань; найвідомішим епізодом його бойового шляху став бій під Космачем у січні 1945 року, коли повстанці під його керівництвом розгромили каральний підрозділ НКВС, а сам Симчич був поранений. У грудні 1948 року його разом із побратимом заарештували радянські спецслужби, після чого він провів у радянських тюрмах і таборах понад 32 роки, відмовляючись відмовитися від своїх переконань і терплячи жорсткі умови ув’язнення. Після звільнення Симчич займався громадською роботою, був активним у Братстві вояків УПА, займався патріотичним вихованням молоді і жив у Коломиї, де отримав статус почесного громадянина, а також нагороди, серед яких орден "Свободи" та орден "За заслуги". 14 жовтня 2022 року йому присвоєно звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка" за визначний героїзм у боротьбі за незалежність і багатолітню суспільну діяльність. Мирослав Симчич помер 18 січня 2023 року у віці 100 років у місті Коломия. 

Бій за Космач став доказом того, що навіть регулярна армія імперії безсила проти тих, хто захищає власний дім, знаючи кожен його поворот і кожен яр.

Космач вистояв тоді, ставши символом того, що дух і тактика важать більше за зірки на погонах.