Або Народна війна, або Війна за незалежність. Блог Олега Манчури

Її неймінг.

Як вона ввійде в історію.

Наразі відбувається найгірше: її все активніше називають Вітчизняною.

Це жахливо. Замість конструювати свою історичну лексику - просто перебираємо совєцку. Ніби так хочемо її перебити.

Для чого?

Навіщо змагатися з мертвими ідеологічними схемами? А ще й воскрешати їх.

"Міста-герої", "Маріуполь - наш Сталінград", "Харків - наш Ленінград" - люди наче подуріли.  Давайте ще натикаємо знаків про області партизанської слави.

І це не лише представники влади, які ніколи не цуралися совєцких комплексів, це і опозиція, яка завжди декларувала більше закорінення в питомо українській семантиці.

Так, зараз це все звучить як пусте, бо справді маємо важливіші завдання, але така недооцінка принесе нам проблеми в майбутньому.

Сучасний світ це конструювання інформаційних потоків, вплив на свідомість як в тактичній, так і стратегічній перспективах.

І саме тому маємо правильно назвати цю війну.

Ніяка не Вітчизняна, бо це знову підкреслює нашу вторинність, а ми якраз маємо нав'язувати сенси.

Народна війна за незалежність - як на мене також не дуже вдала назва.

Не варто стільки всього запихати в одне речення. Воно стає громіздким, його тяжко відтворювати. А воно має стріляти.

Тому, вже тоді або Народна війна або Війна за незалежність.

Війна за незалежність - таке вже пробували, в 2014. Але не прижилося. Може тому, що це було натягнуто. Суспільна свідомість тоді не відчула цього нерву, адже більшості українців війна на Сході не торкнулася.

Так буває.

Наприклад, всім відомий термін "Революція Гідності", яка завдяки Юркові Сиротюку стала загальноприйнятною - дійсно народна.

Бо була вжита в правильному місці, в правильний час і відображали правильні наративи.

Хоча вперше її застосував білоруський режисер Юрій Хащеватський в своєму фільмі про революцію в Грузії. Так і назвав її - революція гідності. Але тоді не зайшло.

Можливо Війна за незалежність зараз би прижилася краще, ніж в 2014?

Але може і цей неймінг не дуже вдалий, бо косплеїть Війну за незалежність США.

Маємо також варіант Визвольної війни.

Проте, це перегукується з Визвольною війною Хмельницького та Визвольними змаганнями 1917-1922 років. А нам все ж потрібно щось зовсім нове.

Щось таке, що ввійде в історію - не лише України, а й світу - як самоназва.

Як Реконкіста, як Рісорджименто, як Рух Опору, як Війна Судного дня. Коли говориш і усе: без варіантів. Україна.

Так, це має бути така собі торгова марка - вічний бренд. Ще один до синьо-жовтого прапора, тризуба та славня. Дуже мало країн в світі мають таке. Одиниці. Україна тепер має. Лишається запакувати.

Це має бути дужа коротка, але страшенно пекуча та болюча назва. Сухий постріл, що підриває галони емоцій.

Про це ще будуть дискусії і можливо правильний варіант з'явиться нізвідки. І його приймуть одразу всі.

Це буде якесь Одкровення.

Тільки ради Бога, до того часу - не називайте це Вітчизняною війною. Бо щоб ви не вкладали в цей термін - в кращому разі в свідомості виникатиме галюцинація Бородіно, в гіршому - Сталіна з вигаданими панфіловцями.

І якщо вже так хочеться, то хай будуть Міста Героїв, але не Місто-герой.

Місто - не герой, будинки - не героїчні, котельні та водогони - не героїчні.

Це русскій наратив в якому важливе залізо та заводи, але баби єщьо наражают.

Саме тому луплять по містах, бо це має паралізувати волю до спротиву - бо їх би паралізувало.

Герої - люди в містах. Так завжди було в українській та європейській традиціях.

Тому і Міста Героїв, як логічне продовження Свята Героїв, що було встановлене ОУН в 1930-х.

Ось звідти тягнеться наша ідеологічна ниточка, а не з 1812 чи 1941 років.

Джерело.

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку