"Зараз зовсім не та армія, що була у 2014 році", - Ірина Вовк

Своїми думками поділилися у програмі "Волонтери і війна" журналістки "Еспресо" Христини Парубій.

Розкажи, як відбувається підготовка до бою наших військових? Ми розуміємо, що є ротації: хтось відходить, хтось повертається на передові позиції...

Можу говорити про те, що бачила. Ввечері збираються і обговорюють бій на наступний день. Я не заглиблювалася в моменти, яким чином вони планують бій, але те, що вони до цього підходять ґрунтовно - факт. Вони обговорюють бій, який був напередодні, обговорюють помилки, розуміють їх та адекватно ставляться до того, що неправильно зробили. Мене мотивувала крайня нарада, яка була в розвідників. Це були дуже сплановані дії, усі рішення обговорюються з командирами інших підрозділів. Вони не просто виходять собі повоювати, а планують операцію на рівні командирів підрозділів, потім на рівні вищих командирів і на рівні командування. Звичайно, є накази Головнокомандувача, але на рівні підрозділів, взводів вони дуже злагоджено працюють. Я була під враженнями від того наскільки вони відповідально до цього підходять, як аналізують. Це вражає: спочатку почути, а потім побачити результат. Зараз в нас вже зовсім не та армія, що була у 2014 році. 

На багатьох відео видно, що наших військових всюди супроводжує пісня...

Так, вони сідають в машину і співають. Вони самі себе таким чином заряджають.

Іро, тобі вдається багато автівок возити на фронт. Я неодноразово чую, що підрозділам потрібні автівки. Чому вони такі потрібні?

Автівка - розхідний матеріал, просто не кожен готовий про це говорити. Усі звикли думати, що це дуже дорого і складно. Насправді автівки коштують стільки ж, скільки добротний тепловізор.  Так, машина може зламатися, але вона здатна рятувати життя. Ми загалом привезли більше десятки машин і три з них рятували життя. Крім того, хлопці пишуть, що завдяки машині могли швидко зреагувати і збити вертоліт стінгером.  Пішки не добігли б. Я реально усвідомлюю наскільки вони мають сенс, тож я перестала, порівняно з 2014 роком, купувати все підряд.  Я трохи поміняла тактику і розумію, так працювати значно легше. Зараз я переважно займаюся автівками, оптикою і частково серйознішим спорядженням, тим, що може врятувати життя. 

Читайте також: Те, що відбувається зараз, – зовсім інший рівень війни, ніж 2014 року, – волонтерка Ірина Вовк

У тебе є класні історії з автівками, розкажи про них.

Була автівка, якою вивезли 18 поранених 24-ї "королівської" бригади. На ще одній командир вивіз двох поранених під час бою. Це, до речі, було недалеко від Білогорівки. Вона врятувала життя. Якщо б не було машини, на плечах би не винесли. Так, в машині прострелені колеса, бік, але хлопці врятовані, вони нині живі.  Якщо навіть одне життя автівка може врятувати, це важливо. 

Підсумуй, що тобі здається найнеобхіднішим нині для війська, за чим найбільше шукаєш?

Машини, оптика, дрони та квадрокоптери. Звісно, якщо заходжу в мілітарний магазини і знаходжу якісніші плитоноски, розгрузки чи балістичні окуляри, я купую їх. Ще в Європі я знаходжу засоби для чищення зброї. В Україні потрібної кількості немає, та й дорогі вони в нас дуже, в Європі якісніші та більш доступні.  Засоби для чищення зброї на передовій "розлітаються", адже почищена зброя - вдалі постріли. Ще купую фарбу для металу, вона дуже потрібна розвідникам. В Україні вона надзвичайно дорога і її потрібно замовляти, а в Європі значно дешевша. 

Я думаю, дітям потрібно говорити про війну, і я рада, що син розповідає в садку, крім того, його розпитують діти. Немає сенсу приховувати від малих дітей, що відбувається в нашій країні

Мені здається військові, попри важкі бої, не втрачають доброти і людяності. Ти завжди з собою на передову везеш українські прапори, підписані дітьми, і військові їх завжди беруть з собою у бій. Скільки таких стягів ти береш з собою?

Попередній раз син взяв із собою в садок прапори і з дітьми розмальовували: підбадьорливі написи були, ручки відмалювали, хто що зображав. Також листівки робили, Устим - для хресного батька. Я думаю, дітям потрібно говорити про війну, і я рада, що син розповідає в садку, крім того, його розпитують діти. Немає сенсу приховувати від малих дітей, що відбувається в нашій країні. Я вважаю, дітям, де немає бойових дій, пощастило. Моїй дитині теж пощастило, але це не означає, що вони  мають бути осторонь цієї війни. Бо є діти, котрі не дожили до перемоги, є, котрі не доживуть до перемоги. Якщо там діти гинуть, тут вони повинні знати, чому вони гинуть і чому їхні батьки пішли захищати.

Погоджуюся з тобою на 100%. Наскільки такі людські моменти допомагають хлопцям на фронті?

У нас була історія з Даринкою. Вона просила маму продавати її малюнки у фейсбуці. На ці кошти купила солодощі на фронт. Хлопці дуже тішилися. Мене часто питають, чому я туди їжджу, а не відправляю допомогу поштою. Дуже важливий момент - присутність, тоді вони відчувають, що не одні, що є люди, котрі підтримують, і не за морем-океаном чи за Дніпром,  а біля них. Тоді військові розуміють, що роблять все недаремно. Важливо просто побачитися. Якось я їздила до свого товариша. Напередодні йому дзвонила, питала, що потрібно взяти і він мені відзвонився вже, коли я була на позиціях. Я кажу, вибачай, мало взяла, бо ти не дзвонив, але він все одно хотів зустрітися, бо важливо побачитися та обійняти, про щось поговорити. 

Я дуже часто чую думку, що всі чоловіки повинні воювати. Я не підтримую її. Мені здається, чимало чоловіків потрібні в тилу теж. До прикладу, приїжджає 25-тонна фура. Чи можуть дівчата розвантажити з польської і завантажити на українську? На це потрібна сила. Є хлопці, які не вміють воювати, але вміють вантажити

Ти за кілька днів знову вирушаєш на передову, розкажи, куди поїдеш і до кого...

Дуже схожі точки, знову Донецька і Луганська область. Крім того, є ще херсонський напрямок. Зараз я намагаюся допомогти 35-й бригаді морської піхоти. Хлопці пережили дуже важкі бої на Чонгарі, коли почалося повномасштабне вторгнення. Нині у них створюють новий підрозділ, вони доукомплектовуються, їм потрібно багато речей. Але мені подобається, що командири не просять зайвого. Кажуть: те в нас є, передай на іншу бригаду, а того нема, нам знадобиться.

Тобі вдається багато всього возити, розкажи, будь ласка, як можна допомогти захисникам на фронті.

Все залежить від того, хто як себе бачить. Я дуже часто чую думку, що всі чоловіки повинні воювати. Я не підтримую її. Мені здається, чимало чоловіків потрібні в тилу теж. До прикладу, приїжджає 25-тонна фура. Чи можуть дівчата розвантажити з польської і завантажити на українську? На це потрібна сила. Є хлопці, які не вміють воювати, але вміють вантажити. У мене є товариш, який має трьох маленьких діток. Він не поїхав в Польщу, а туди-сюди ганяє машини. Я підтримую тих мам, які їдуть з дітьми за кордон з окупованих територій, тому що маємо рятувати наше наступне покоління. Втім, я не розумію позиції, що всі чоловіки повинні воювати, і чоловіків, які не можуть знайти себе під час цієї війни. Роботи є багато.