Про цей день в українські історії згадує "Еспресо.Захід".
У бою під Крутами брали участь близько 500 українських вояків, а також 20 старшин. Активним учасником історичних подій став зі Студентський курінь Січових Стрільців. Це були добровольці з-поміж студентів Університету Св. Володимира, новоствореного Українського народного університету, старшокласники 2-ї української імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії та учні з інших навчальних закладів Києва. Загалом близько 114-130 юнаків за різними даними.
Про бій та дні, які йому передували, у своїх спогадах "Крути" писав один із наймолодших учасників подій Ігор Лоський, син історика і дипломата Костянтина Лоського, який до лав Січових Стрільців прийшов із 2-ї Українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства в Києві.
"З музею (Педагогічний музей, - ред.) всі, що записалися, вирушили відразу до помешкання, яке було відведене в будинку Константинівської школи на Печерську. Погода, як і загальний настрій, була погана. Хоч був уже початок січня, але зима ще не починалася і надворі стояла сльота, як у листопаді. Вулиці, з огляду на революційну "свободу", вже давно не замітані, і грязюка доходила майже до щиколоток. Але колона січовиків тим не зраджувалася і, співаючи пісень, хоробро марширувала через вулиці Києва. Констянтинівську школу знайшли майже порожньою, бо Перша Українська військова школа, яка там містилася, була на фронті під Бахмачем. Всі розташувалися у юнацьких спальнях і вже другого дня під керуванням кількох старшин Богданівського полку почалася муштра, – згадує Ігор Лоський. – Войовничий настрій молоді відразу розхолоджено попередженням, що Студентський курінь буде служити, в разі потреби, лише для охорони порядку у Києві".
Читайте також: В єдності сила: 22 січня українці відзначають День Соборності
Проте доля склалася інакше, і вже дуже скоро хлопці опинилися на полі бою, вирушивши туди разом із юнаками 1-ї Військової школи, які прибули до Києва у пошуках поповнення.
"Через день після від'їзду з Києва було вирішено, що юнаки проїдуть далі на Бахмач, де лишився невеликий відділ на чолі зі старшиною Богданівського полку, тепер полковником С. Лощенком, а студентська сотня лишиться в Крутах і буде продовжувати військові вправи. Але виявилось, що Бахмач уже зайнятий червоними і що скоро можна їх сподіватися в Крутах. Отже, прийшлося всім розташуватись у Крутах. В станційному будинку помістився штаб «Північно-західного фронту». Якщо пам'ять не зраджує, там було близько двохсот юнаків, кілька десятків "вільних козаків" (головно старшин) і Студентська сотня, здається 116 осіб. Крім того, пара кулеметів і одна гармата згаданого Лощенка. Студентській сотні роздано по одній чи дві обойми із попередженням, аби поводились обережно, бо ж багато було таких, що стріляти не вміли", – писав Лоський.
Бій 29 січня тривав кілька годин, на українських героїв тоді наступали 6-7 тисяч більшовиків, які зазнали великих втрат. Воїнам Крутів вдалося на кілька днів зупинити просування більшовицьких військ до Києва. Окрім того, попри тотальну нестачу набоїв українським бійцям після проведеної операції вдалося евакуюватися і забрати тіла загиблих. Але 28 бійців, на нещастя, потрапили до більшовицького полону.
"35 січовиків опинилося у полоні. Лише сім із них врятувалося. З їхніх слів, уже кілька місяців пізніше, почули січовики про жахливу долю своїх товаришів. Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх, окрім згаданих семи, розстріляно. – розповідав Ігор Лоський. – Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали".
Читайте також: Для підлітків вторгнення створило ситуацію подвійної несвободи, – драматургиня Ніна Захоженко
Для українців ці загиблі студенти одразу стали героями. А Павло Тичина одним із з перших написав вірша на їхню честь – "Пам'яті тридцяти".
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Сам Ігор Лоський у бою отримав важке поранення, а вже після одужання разом з батьком працював у Міністерстві закордонних справ УНР.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.