Ярина Коваль. Поїду я в Стрілки

Навіть коли холодна їдкість перших зимових днів намагається добратися до твоїх кісток – це не привід зачинитися в хаті на сім замків. Бо ж "Світ який — мереживо казкове!/Світ який — ні краю ні кінця!" Навіть якщо мандруєш на сусідню вулицю, чи в інший кінець міста.  Однак краще (якщо це вихідні) за місто. Хай і недалечко. Приміром, за якихось 10-20-30 кілометрів.  Спинишся, прислухаєшся  до себе і раптом відчуєш, що холод відступає, душа розгортається і окрилюєшся. Бо ж "усе моє, все зветься – Україна./ Така краса, висока і нетлінна,/що хоч спинись і з Богом говори".

Металева "Саламандра" Богдана Томашевського,  що композиційно має нагадувати як силует ящірки в русі, так і хребет Карпат, живе в першому і поки що єдиному в Україні  публічному парку сучасної української скульптури – PARK3020 – створеному рік тому в селі Стрілки на Львівщині біля заміського комплексу Edem Resort Medical & Spa. Ця скульптура, за задумом автора, має наштовхувати людину, поглинуту технологічним прогресом, на думки про вирішальну роль природи в існуванні цивілізації. Хоч ця цивілізація регулярно це заперечує.

17 гектарів землі виділили під парк (схожі до якого є в багатьох європейських країнах – приміром, в Англії чи Франції, але нема в Україні), щоб дати змогу сучасним українським скульпторам і реалізуватися в межах країни, і заявити про себе на міжнародній арені. Тут регулярно проходять пленери та симпозіуми, де наодинці з природою художники  фантазують і експериментують з матеріалами.  Відтак у парку вже понад 40 сучасних скульптур. І буде більше. Щоб ті, хто буватиме туту за тисячу років, могли відчитати, якими ми були, чим жили і за що хвилювалися. 

Можливо, там живе снігова принцеса?

Родина – вона такою є навіть у камені.

Якщо хочеш метушитися – метушись. Хто я така, щоби позбавляти тебе права на помилки? (перефразовуючи класика)))

Серія скульптур "Біоморф" Анни Надуди (яка розпочинала свою художню кар'єру як графік – з навчання на графічному відділенні Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури) мені страшенно подобається. І не тільки через те, що авторка  презентує схожість людини і природи, поєднуючи "абстрактні біонічні форми з ідеалістичним каноном давньогрецької скульптури". А й тим, як вона це робить.  

Повертаючись назад, можна завернути ще до села  Глуховичі, де зайти до Retro Land Lviv – простору, що, створений ентузіастами, оживлює історію забутих речей, зокрема авто, "пропонує поринути у світ фантазій, пов'язаний з ретро".

Можливо, хаотичне, з купою старих запилених речей, це місце, втім неймовірно живе. Тут  до всього можна торкнутися і, як уже геть змерз – випити гарячого чаю.

Невблаганні жорна часу. Чи просто жорна..

Десь там.

Усе ж таки на календарі – грудень.

Зголодніли? То ось.

Ми і час. Або просто "Простір навколо" Назара Білика. 

Скоро Миколая.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.