Ярина Коваль. Один день деінде

Не люблю підсумовувати власне життя напередодні нового року. Просто не люблю – і край.  Тим більше публічно, коли це вже схоже не стільки на підсумки, скільки на бажання похизуватися чи просто отримати від всієї чесної громади гарну оцінку. Я не ходжу до школи, тому гарні оцінки мені ні до чого. Не в них щастя. 

Люблю в передноворічну чи післяноворічну суботу або неділю вибратися кудись за місто і піти тими дорогами чи стежками, якими ще не ходила або ходила дуже давно. Чи ходила в інакшу пору року. Це не підсумок і не початок. Це просто шлях. Вихід за межі звичності. Привнесення у традиційну буденність духу авантюри та доброї пригоди. Створення настрою, який для відчуття оновлення душі ой як необхідний. І для тих надій, що їх усі збирають докупи, "бо рік новий народився" – також.

"Іноді один день, проведений в інших місцях, дає значно більше, ніж десять років життя вдома", – писав видатний француз Анатоль Франс. Нобелівський лауреат усе-таки. А навіть якби не був лауреатом, не хочеться з ним сперечатися. Бо шлях – це рух (і мова аж ніяк не про вправи з фізкультури) . А рух – це життя…

Самбірщина – дуже гарний та захопливий край.

Хтось колись сказав: село починається з церкви, а місто з ратуші. Історія ратуші в Самборі стартує з кінця 14 століття – з дерев'яного варіанта, який, щоправда, згорів разом з тодішніми будівлями 1498 року. Її наступниця також згоріла.  Сучасну Самбірську ратушу будували майже 30 років. І постала вона 1670-го. Правда, в середині ХІХ століття дещо змінила свій вигляд, хоча в настрої не втратила.  Існує легенда, що Лжедмитрій II з балкона Самбірської ратуші виголосив першу промову, звернену до шляхти, в якій закликав організувати похід на Москву.

Налаштовуємося на справжню зиму.

Самбір – дивне місто. Водії автівок тут не мають звички сигналити роверистам. 

Найвища і найстаріша споруда Самбора – костел Івана Хрестителя. Збудований у 1568 році, він мав не тільки духовну, а й оборонну функцію. За всю історію горів 4 рази, але релігійна громада його щоразу відновлювала. 

Коли від того, що споглядаєш, стає в душі тепло.

Самбірські декори.

Мала батьківщина Юрія Кульчицького та Петра Сагайдачного – село Кульчиці. І церква святих Флора і Лавра.

У рідному селі бережуть пам’ять про Петра Сагайдачного.

Без кави і мандри – не мандри)))