Як українське "Воскресіння" здолало Росію: уперше за 127 років Львів представлено в межах Венеційської бієнале

Журналістка Еспресо.Захід у Львові чула з перших уст, як відбувалася виставка у Венеції.

Виставка живопису "Воскресіння" Петра Сметани, відкрита 23 квітня в межах Венеційської бієнале (зокрема, в Palazzo Mora в паралельній програмі-сателіті Personal Structure Європейського культурного центру), зібрала під завершення цього тижня ще й людей у Львові, в артцентрі "Дзиґа". Оскільки мова про перше представлення  львівського художника в межах найповажнішої події у світі європейського мистецтва, організатори спільно з митцем зібрали охочих послухати з перших уст, як воно у Венеції було. Тим паче, що це було перше представлення  львівського митця за 127 років.

Як ми вже писали раніше, Україна має на Венеційській бієнале свій павільйон, починаючи з 2001 року завдячуючи зусиллям Богдана Ступки. Але оскільки, як правило, Україну на цій події завжди представляють кияни, власну кандидатуру на кураторство українського павільйону в межах бієнале подала львівська мистецтвознавиця, художниця, очільниця галереї "Зелена канапа" Олеся Домарадзька. Утім не виграла. Натомість отримала пропозицію від Європейського культурного центру представити львівського митця в паралельній програмі-сателіті. Олеся Домарадзька погодилася й вибрала творчу особистість  Петра Сметани – дуже цікавого, молодого й уже знаного митця (який, до того ж, першу персональну виставку мав свого часу саме в "Зеленій канапі"). Відтак у Palazzo Mora "Воскресіння" Петра Сметани експонуватимуть до 27 листопада (тобто впродовж семи місяців), прогнозована відвідуваність –  600 тис. – 1 млн глядачів.

Не було проблем, що покаже світові Петро Сметана, але була проблема, як знайти для цього представлення відповідні фінанси. Залучивши до допомоги пошуку небайдужих людей авторку гучних культурно-мистецьких проєктів та громадську активістку Івону Лобан, Олеся Домарадзька врешті це питання закрила. Та тут – війна.

"Перша моя думка була, що проєкт потрібно скасувати, – розповіла  Олеся Домарадзька. – А потім прийшло усвідомлення,  що Росія, яка прийшла знищити нас, зробити всіх росіянами, яка зараз зумисно руйнує і грабує наші музеї, там буде, а  ми – ні. І що зараз питання культурного фронту не менш гостре, ніж військового. Написала вимогу до Європейського культурного центру скасувати участь росіян. Спочатку мене не зрозуміли. Але після п'ятого мого листа, вочевидь, глибше вникнувши в те, що в Україні відбувається, організатори відповіли, що участь Росії в бієнале скасовано".

Найбільше всіх гостей поважної артподії вражало, що Петро Сметана не зміг приїхати на відкриття своєї виставки особисто. Саме через війну у відкритті взяла участь його дружина і представниця  Ольга Кузюра. А урбаністичні роботи Петра Сметани (які ще пахли промисловими фарбами) змушували люд біля них спинятися. Виконані в авторській техніці, реалізованій методом забирання, а не додавання, як зазвичай є в малярстві (а відтак і надскладній, бо не дозволяє помилок), вони інтригували як сюжетом  покинутих і розтрощених підприємств, так і тим, як ці речі можна мистецьки подати, яку думку в це можна вкласти. 

Вражало відвідувачів бієнале і те, що зараз відбувається в Україні. Вражало настільки, що люди буквально з коліс організовували акції на підтримку України чи збір допомоги нашим військовим. Приміром, корейська художниця, яка підготувала проєкт, присвячений війні кількадесят років тому в її рідній країні, зробила окремий акцент, що все пережите її народом сьогодні переживає народ України. А відомий блогер, фотограф і руфер (який підкорює неймовірні висотки) Віталій Раскалов передав на ЗСУ 2 мільйони доларів, зауваживши, що з нього навряд чи вийшов би добрий вояка, але зате знає, як заробити "грубі" гроші й у такий спосіб допомогти українцям.

України, крім Львова, на Венеційській бієнале було дуже багато: від Українського павільйону, де  Павло Маков організував  "Фонтан виснаження" – композицію  з бронзових лійок, наповнених венеційською водою, виставки Пінчук артцентру та кам'яних артоб'єктів і відео Жанни Кадирової "Паляниця" до своєрідної площі України із захищеним від бомбардувань мішками з піском пам'ятником посередині, принтами мистецтва України про війну по периметру  та маніфестивним текстом  про те, що Україна бореться на трьох фронтах: армія, волонтери і фронт культури.

А от Росії не було взагалі. Навіть ті росіяни, які, може, й були серед присутніх, зізнаватися в приналежності до рідної держави не поспішали, а російський павільйон стояв зачиненим та під охороною (про всяк випадок) від можливих життєвих перформенсів.

"Ми бачимо воскресіння через смерть, що постає перед нами видимим і намацальним. Насправді смерть іде попереду життя. Болісне народження нової духовності відбувається саме так", – написав у поясненні до своєї виставки художник.

У контексті всіх подій це твердження справді підсилює надію…

Фото Ярини Коваль

• У Львові біля церкви Юра експонують писанки, які вціліли після обстрілів Києва російськими загарбниками. Фото