Як мільйони рублів перетворилися на 54 тис. гривень. Колишній інженер Дрогобицького долотного заводу вважає, що державу пограбували

У 1955-му завод перейменували з механічного в машинобудівний. Ще через 5 років завод перейшов на виробництво виключно бурового інструменту, а в 1966-му перейменували з машинобудівного в долотний. Дрогобицький долотний завод став одним із найпотужніших підприємств Радянського Союзу – кожне третє долото, що тоді випускали у СРСР, виробляли саме в Дрогобичі.

Працює завод і зараз, однак у пострадянський період із підприємством сталося чимало перипетій. Воно змінювало форми власності й самих власників, даючи комусь прибутки, а комусь і збитки. Найгірше, що найвагомішої шкоди зазнала тут Україна, – розповідає колишній заступник головного інженера Дрогобицького долотного заводу Богдан Юзефів.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з паном Богданом, який очолював ТзОВ ІСМ із 1995-го до 2005-го, та спробував з'ясувати, що не так було з долотним заводом і чому він вважає, що державу в Дрогобичі обікрали.

На поганому фундаменті добре підприємство не збудуєш

Ще на початку 90-х років дослідним виробництвом ФМІ зацікавились у Німеччині. Фірма "Вірт", що спеціалізувалася на виготовленні тунелепрохідних комбайнів (якими, наприклад, прокладали шлях під Ла-Маншем) стала співзасновником нового ТОВ.

"На той час на долотному заводі рішенням уряду вже створили проблемно-галузеву лабораторію для вироблення бурових інструментів. Зробили дослідне виробництво, розробили й почали виготовляти продукцію.Прив'язали це до львівського інституту, який займався "оборонкою". У 1992-му створили спільне підприємство, де були три засновники – німецька фірма "Вірт", фізико-механічний інститут (тобто Академія наук) і долотний завод (оскільки це було на його території)", – пояснює Юзефів.

"Вірт" володів 31% власності, "Дрогобицький долотний завод" мав 22%, а Львівський фізико-математичний інститут – близько 47%. 

"Долотний завод дав право на користування земельною ділянкою, на якій він розміщувався і, крім того, ще кілька верстатів. Німецька фірма фактично  нічого не дала, точніше — як казали тоді, "ноу-хау". А Академія наук внесла наше дослідне виробництво – все з цехами, обладнанням, людьми", – пригадує Богдан Юзефів.

Каже, фундамент майбутніх негараздів заклали ще тоді, 30 років тому.

"Долотний завод не мав права робити внесок землі, бо вона йому не належала. Вже тоді, коли в 1992 році створювали це підприємство, наробили купу помилок. Так, долотний завод вніс землю незаконно, бо це була насправді комунальна земля, і він сам її орендував. 

А найгірше – Академія наук. Вона також має державне майно в управлінні, а не у власності. А в статуті написали, що цей завод передали як власність у спільне підприємство. Тобто передали без дозволу держави. Виходить, що  Академія наук теж порушила законодавство". 

З часом, фірма "Вірт" з концерну вийшла. Долотний завод почав акціонуватись і туди почали заходити росіяни, які у результаті скупили всі 4 долотні заводи, що були колись на теренах СРСР. 

"Фактично власник долотних заводів став монополістом на установки з видобутку всього, що буриться. Коли долотний завод почав акціонуватися, то державну частку (20%), забрав Фонд держмайна, тобто зайняв місце долотного заводу. Коли перевірили документи, побачили що вони укладені неправильно і спробували внести зміни в них. Суди ухвалили рішення, що ФМІ справді порушив законодавство, внісши державне майно в приватну власність. Але коли на підприємство прийшли росіяни, то сказали забиратись звідтіль. Але ми почали "воювати"

Оскільки долотний завод акціонували частками по 10-20 відсотків, то ми добивались, щоб під час акціонування вони забезпечили нас на певний час, а ми за той час – будували своє, нові виробничі потужності. Мали 2 гектари землі, будували важко, самотужки. Коли на 85% побудували завод, під'єднали всі комунікації, то поставили питання про пошук четвертого учасника, який мав прийти з грошима і дофінансовувати. Але в той час Фонд держмайна вирішив продати половину своєї частки німцям", – каже Богдан Юзефів.

"Тут починається крадіжка"

Проблеми почалися тоді, коли Львівський фізико-математичний інститут написав офіційний лист про те, що хоче вийти з засновників товариства і вимагає, щоб інституту було повернуто майно в натурі. 

"Тут починається крадіжка. Коли почали аналізувати, що саме вніс інститут, виявилося, що він вніс весь завод, з усім. Загальний вклад – понад 2 мільйони рублів. Ми на той час мали 600 тонн металу, а метал дуже специфічний. Були матеріали, готова продукція, незавершене будівництво, гроші на рахунках.

Але коли інститут почав звідти виходити, почав писати, щоб усе повернути, виявилося, що цього вже нема. Завод все використав. Німці спершу відмовили, аби ФМІ вийшов з виробництва. Однак помилки були ще при укладанні договору, на початку. Почали судитися. Один позов – повернути майно в натурі, другий – про визнання договору недійсним (щоб змінити, що вони передають не у власність,  а у користування). Судова тяганина тривала 10 років, поки суд не ухвалив рішення, що термін позовної давності минув", – веде далі пан Богдан. 

За той час змінилися й власники. Замість німецької фірми "Вірт" зайшло спільне підприємство "ІСМ", власником якого були спочатку німці, а тепер – Василь Баган із Самбірщини.

"Статутний фонд цієї фірми – 38 тисяч гривень. Вкрали завод! Держава намагається повернути через суд третину майна, але йдеться лише про приміщення, станки. А основний актив полягає в новому підприємстві, що ми будували разом з Академією наук. А по документах оце нове підприємство належить СП ІСМ. Колись було загальне, а тепер залишилось лише їхнє", – розводить руками Юзефів. 

Тепер, пояснює Юзефів, ситуація виглядає песимістично. Державі повернуть третину у вигляді зношеного майна та обладнання, а найцінніше дістанеться комусь іншому. 

"Вийшло так, що повертати хочуть "старі стайні", які нікому не потрібні, а майно, яке вартує щонайменше 50-60 млн – ні. Зараз що є? Німецької фірми нема, вона була "липовим учасником". Минулого року ця фірма пропадає і стає власником Баган. Апеляція підтверджує – повернути майно в натурі, але повертати вже нічого. Виходить держава внесла гроші, побудувала новий завод і тепер нічого з того не має.Те, що дають до повернення, має нульову вартість. Крім того, коли в листопаді було рішення суду, то у квітні після того це майно ще виставляли на продаж на сайті.

По закону мало бути так – коли держава виходить, то вона має повне право це зробити. Але має відбутись оцінка майна товариства і розрахунок з державою на її відсоток, а там понад 40%. Тобто треба було зобов'язати їх провести державну оцінку. А вони, коли інститут вийшов, найняли собі аудитора, він провів оцінку майна, а потім  нарахували інституту 54 тисячі гривень. Інститут повернув ті гроші назад".

Дві фірми – одна кишеня

Теперішня директорка СП ІСМ Рома-Леся Кравченко з'явилася в товаристві як представниця колишніх власників з Німеччини, однак залишилася керувати фірмою після того, як вона перейшла у власність Василя Багана. З 26 січня СП ІСМ перебуває в процедурі банкрутства. Кому дістанеться її майно – сказати важко.

"Коли ми будували це нове підприємство, то брали кредит. Коли я пішов геть, вони кредит не гасили й банк подав у суд. Тоді пані Кравченко створила підприємство з представниками Донбасу та назвала його ТОВ "Укрбурінструмент". І це підприємство сплачує за відповідним договором борг банку замість СП ІСМ. Так Кравченко, будучи директором на одному підприємстві, є директором і одним зі співвласників на іншому. 

Податкова пише, що товариство "Укрбудінструмент" містить ознаки фіктивності, бо провело лише одну операцію з активом. Ця "липова" фірма платить банкові борг 1,4 млн, а натомість взяли як заставу весь завод! В активі "Укрбудінструменту" є лише 1,4 млн. Але вони зараз скажуть: "те, що на долотному заводі старе – забирайте". І Кравченко від імені однієї фірми звернеться до іншої – вона там теж директорка. Прийде "Укрбурінструмент" і скаже, що оскільки їм винні 1,4 млн, то вони заберуть собі новий завод", – додає працівник долотного.

Сама Леся-Рома Кравченко у коментарі "Еспресо.Захід" пояснила, що СП ІСМ – успішно функціонує, хоча, за офіційними даними й перебуває в процедурі банкрутства. Його діяльність Кравченко називає інформацією конфіденційною, а тому розповідати про неї відмовляється.

Міська влада вмила руки

Мiська влада Дрогобича в справи долотного заводу воліє не втручатись, каже пан Богдан.

"Місто мало б втрутитися, забрати й отримати прекрасний об'єкт. Фонд регіонального майна мав би втрутитись, бо договір був з ним. А місто зненацька дає пояснення в суді, що вони не знають про існування таких договорів, що їм того не потрібно. І на основі такого пояснення Личаківський суд приймає рішення, що це – власність СП ІСМ, а місто до цього нічого не має. Завод (новий) стоїть, не функціонує, тоді як зараз шукають місця для релокації виробництв. А держава має повне право це забрати, адже є відповідні документи, де вказані понад 40% державної власності. СП ІСМ каже, що нема грошей. То заберіть тоді весь новий завод, дайте оголошення і проведіть релокацію! Прокурор оголосив, що це – державне майно, тому місто вже давно його мало забрати", – переконаний Богдан Юзефів.

"Еспресо.Захід" готовий висвітли позицію СП ІСМ чи Дрогобицької міської ради, якщо будь-яка зі сторін готова прокоментувати ситуацію, що склалась.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.