"Я боролася з лімфомою і перемогла!" – 20-річна львів'янка тепер сама допомагає хворим

"Цього місяця минає рівно п’ять років, як я виписалася з лікарні. А п’ять років – це період, коли настає повна ремісія. Після цього людина, яка перехворіла на рак, вважається абсолютно здоровою. Перші три роки я ще відраховувала час, коли вже зможу перестати боятися за своє життя і здоров'я. Але коли почала вчитися, працювати – не було часу про таке думати. Про те, що збігло вже п’ять років, нагадав мені мій хлопець", – розповіла "Еспресо.Захід" львів’янка.

Рак у Меланії діагностували у 15 років

"У дитинстві в мене не було проблем зі здоров'ям. Максимум – могла застудитися. Проте у вересні 2015 року зауважила, що стала якоюсь хворобливою. Могла отруїтися навіть звичайним соком. А ще постійно кашляла", – згадує Меланія. 

Медики лікували дівчину то від ангіни, то від трахеїту, але її стан не поліпшувався. Навпаки, до цих дивних симптомів додалася ще й задишка. Артеріальний тиск "стрибав" до 170/100 мм рт. ст., при тому, що норма навіть для дорослої людини – 120/80 мм рт. ст.! Збільшилися лімфатичні вузли на шиї. Мама Меланії забила на сполох: потрібно негайно обстежити доньку і з'ясувати причину її стану. 


Фото: У лікарні Меланія Горошенко провела півроку, де пройшла шість виснажливих блоків хіміотерапії.

Поїхала зі своєю "кровинкою" в діагностичний центр. УЗД показало: у шийному відділі Меланії "засіло" три пухлини. Щоб упевнитися, що це не помилка, записалися на проведення повторного дослідження, цього разу – в обласну клінічну лікарню. Результат – той самий… Лікарі ошелешили своїми підозрами. Пухлини не є доброякісними. Швидше за все це – лімфома, однак біопсії пацієнтці не проводили і скерували її в "Чорнобильську" лікарню (Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр). Там уже лікарі обстежили дівчину "з голови до п’ят". Аналізи крові виявилися невтішними: рівень тромбоцитів просто зашкалював! А на рентген-знімку лікарі побачили пухлину, яка перетискала Меланії легеню та серце. Ось чому її турбували кашель і задишка. Проте фахівці не могли сказати точно, що це за пухлина та якого вона розміру. Це можна було дізнатися, лише провівши комп’ютерну томографію з контрастом. КТ підтвердила діагноз. У Меланії виявили лімфому, яка належить до агресивного класу цих пухлин.

Пухлина виявилася неоперабельною. Лікування полягало у проведенні хіміотерапії у високих дозах, тож наступні пів року львів’янка провела в лікарні. Медики заборонили їй виходити на вулицю і бачитися з друзями, адже "хімія" надзвичайно ослаблює імунітет. 

Запитую Меланію, хто найбільше підтримував її у цей важкий період. 

"Мама, яка була поряд 24/7. Уночі не стуляла очей – пильнувала кожну крапельницю. Хто ще? Молодший брат, мій вітчим, бабця і хресна – найближчі, найрідніші мені люди", – каже.   

"Хімія буквально "виїла" мої кістки"

Львів'янка пройшла шість виснажливих блоків хіміотерапії. 

"Кожен із них мав свої "викрутаси". Коли проводили перший, мене весь час нудило. Відчувала постійну слабкість і запаморочення. На другому блоці "хімія" почала "виїдати" мої кістки, тож боліло все тіло. Мені прописали препарати, щоб хоч трішки відновити кісткову тканину. А далі настала черга стоматитів. Ротова порожнина вкривалася величезними болючими виразками  Виявилося, це звична реакція на застосування метотрексату. Комусь обпікає ротову порожнину, комусь – шкіру", – зітхає Меланія. 

Хіміотерапія має накопичувальний характер. Кожен наступний блок пацієнт переживає важче, ніж попередній. Коли Меланія проходила третій, надзвичайно важкий блок "хімії", їй подарували маленьку срібну підвіску – Матінку Божу. Дівчинка зачепила її на шнурочок, бо носити ланцюжки в лікарні було небажано, адже пацієнти постійно їздять на рентген, КТ тощо.

"Якось зауважила, що підвіска потемніла по діагоналі (виглядало це, як рівна чорна смужка). Коли мене вже виписали, підвіска знову заблищала, наче її хтось начистив, хоча жодних маніпуляцій я з нею не проводила", – запевняє львів’янка. 

Це був добрий знак і він був не єдиним. 

У лікарні школярці снилися сни – дивні та страшні, і щоразу у цих снах їй вдавалося уникнути небезпеки – вийти зі страшного будинку, вибратися з болота, переплисти море.  

Окрім раку, діагностували ще й діабет

Паралельно з "хімією" Меланії проводили гормональну терапію. На тлі застосування великої кількості глюкози, яка є незамінною у лікуванні, в дівчини діагностували цукровий діабет. Ця новина її дуже засмутила. Рак вона подолає, а діабет? Це ж тепер доведеться до кінця життя сидіти на інсуліні?! 

Це вже потім їй пояснили, що цукор у крові "стрибає", бо вона приймає гормони. Меланію трохи підколювали інсуліном. Каже, коли припиняла приймати гормони, рівень глюкози автоматично повертався до показників норми. Зараз вона здорова, проблем із цукром у неї немає. 

Наскільки дорого обійшлося лікування? Їсти звичайну їжу Меланія не могла. Всі необхідні поживні речовини (жири, вуглеводи, глюкозу тощо) приймала через крапельниці. Щоб забезпечити дівчину спецхарчуванням, а також імуноглобулінами, антибіотиками і протигрибковими препаратами, довелося оголосити збір коштів через соцмережі. Добре, що медичний заклад забезпечив пацієнтку безоплатною "хімією" – інакше в чеках фігурували б зовсім інші суми. 

"Кошти допомагали збирати всі: школа, в якій я навчалася, друзі та знайомі, благодійні фонди ("Запорука" та "З янголом на плечі"), – перелічує Меланія. – Благодійник Юрій Федечко, який тоді очолив БФ "З янголом на плечі", неодноразово здавав для мене кров на тромбоцити, як і безліч донорів, яких я навіть не знала. Психологи-волонтери підтримували морально. Я була у такому стані, що психологів з лікарні (крім однієї) не допускала до себе".  

Попри біль і страх, каже, зовсім не плакала. Тільки-но мама помічала безнадію у погляді доньки, просила, попри все, піднятися з ліжка і зробити обом чаю. Зробити хоч щось корисне і приємне для обох саме цієї миті! 

"Мама зайняла надзвичайно правильну позицію. Це – недобре, коли хвора людина лежить у ліжку й вимагає, щоб всі навколо неї "стрибали": родичі, друзі, медики. Хоча, зізнаюся, підсвідомо я також цього хотіла", – каже моя співрозмовниця. 

Про те, що одужала, дізналася, повертаючись із Києва до Львова

Після пройденого лікування Меланію виписали з лікарні, однак потрібно було ще провести контрольну ПЕТ-КТ у "Феофанії" в Києві. 

"Вводиться спеціальний контраст, який дозволяє побачити метаболічно активні й пасивні клітини, – пояснює колишня онкохвора. – Проте дослідження нам не провели – того дня, коли ми приїхали, зламався апарат, тож нам не залишалося нічого іншого, як повернутися до Львова. Через тиждень знову приїхали в Київ, щоб почути, що… апарат знову вийшов з ладу! Запитали: а коли він запрацює?! Нам сказали, що завтра. Добре, чекаємо. Не їздити ж туди-сюди щотижня. Це і по кишені б'є, і небезпечно для мене, адже імунітет після "хімії" ослаблений. Наступного дня мені нарешті вдалося пройти обстеження. Мама залишила медикам адресу своєї електронної скриньки, щоб вони надіслали результат, коли той буде готовий, і того ж дня сіли в потяг. Мама не випускала телефону з рук, але у поїзді інтернет практично "не тягнув". О 04:00, коли ми під’їжджали до Львова й інтернет нарешті з'явився, у мами дзенькнув телефон. Ми вже знали: це на електронну пошту прийшов лист. Мама швиденько почала читала. Висновок – метаболічно активних клітин не виявлено! Ми вибігли з потяга з такими радісними криками, що на нас, напевно, зглядався увесь перон. Не можу вам описати, яку радість відчували тієї миті!"  

"Рак кардинально змінив моє життя, розділивши його на "до" і "після"

"Завдяки хворобі я зрозуміла, що справді є любов'ю, що означає надіятися, що таке віра і що таке прийняття. Можливо, це усвідомлення мало б відбутися пізніше й за інших обставин, не в 15 років (критичному віці, коли здається, що тебе ніхто не розуміє і не любить) і не в лікарні, але радію, що так сталося. Не трактувала рак як покарання. Звісно, коли дізналася про свій діагноз, запитувала себе: "За що це мені?", "Чому саме я?", "Чи справді я заслужила на такі муки?" Але потім зрозуміла: якщо вже проходжу через це, то повинна щось із цього винести. І винесла – змінила на краще своє ставлення до рідних, полюбила природу. Коли я лежала в лікарні (з ліжка тоді практично не вставала), то бачила за вікном одне-єдине дерево, яке змінювало свій вигляд залежно від пори року. Спершу воно було голим, але потім на ньому з'явилися бруньки, а тоді – перші листочки і цвіт. Це просто неймовірно! Раніше ніколи не звертала на це увагу", – зізнається Меланія.

Рак змусив дівчину "збавити оберти". "До хвороби, – розповідає, – я займалася всім на світі: фехтуванням, каякінгом, театральним мистецтвом, скелелазанням. Навіть пробувала себе в танцях. Після лікування мені повністю заборонили займатися спортом. "Хімія" ослабила кістки і м'язи. А крім того, займаючись спортом, ми можемо стимулювати ріст "поганих" клітин. Дозволена лише зарядка і легка пробіжка. У зал іти – протипоказано".    

Хвороба допомогла львів’янці визначитися з професією. Меланія вступила на факультет психології Львівського національного університету ім. Івана Франка. 

"Ще будучи в лікарні, я зрозуміла, що хочу допомагати іншим – так, як допомагали мені. Як це робитиму я? Може, зароблятиму в майбутньому багато грошей і жертвуватиму половину на благодійність? А потім подумала: існують більш дієві способи допомогти, ніж просто дати гроші. Гроші – це таке: сьогодні вони є, а завтра їх немає, – вважає Меланія. – Я зрозуміла, що хочу підтримувати людей морально. Коли вийшла з лікарні, то запитала себе: "Меланіє, ти жива, ти не втратила надію, віру й почуття любові до себе й інших. Що ти навзаєм можеш запропонувати світу?" Ось так і вирішила стати психологом".

Каже, що двічі просилася в гематологічне відділення "Чорнобильської" лікарні на практику – в те, де сама проходила лікування. Проте через карантинні обмеження зробити їй це не вдалося. Спершу був спалах кору, потім – епідемія COVID-19. Швидкі тести на визначення антигену – не варіант. Відвідувачі можуть принести вірус на своєму одязі. Для здорової людини це не становить небезпеки. Зовсім інша справа, якщо такий відвідувач заходить зі збудником у відділення, де лежать онкохворі діти. Тож Меланія зараз активно волонтерить у психоневрологічному диспансері та проводить персональні консультації.  Зауважує: навіть здорові люди втрачають надію, вважають, що все скінчено, що майбутнього немає, а що, ж тоді казати про хворих на рак.

"15-20 років тому рак і справді звучав як смертний вирок, тож не дивно, що багато людей досі думає, що рак невиліковний. Проте сьогодні від цієї хвороби успішно лікують. Застосовуються кращі технології, краще лікування. Тут у нас, в Україні, у Львові! Подивіться на мене – я не їхала до Польщі. Не їхала навіть до Києва", – підсумовує Меланія.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.