"Прийшла в частину в рожевому костюмі з далеким уявленням про армію": історія медикині 2-ї Галицької бригади Нацгвардії Бембі

Історію бойової медикині розповіли у 2-й Галицькій бригаді Національної гвардії України, передає "Еспресо.Захід".

"Я прийшла в частину в рожевому спортивному костюмі, з дуже далеким уявленням про армію. Пам'ятаю перший погляд комбата на мене. Я дуже його боялась. Та все ж ми почали служити разом. І з часом я довела, що все-таки чогось варта в цьому підрозділі", – згадує Ольга.

Перший виїзд в зону бойових дій

У червні 24-го в неї був перший виїзд в зону бойових дій. Це був серйозний стрес для жінки. Але на передовій не було часу на сумніви, бо поранені потребували негайної медичної допомоги.

фото: 2 Галицька бригада НГУ

"Я переживала найбільше не за себе, а за те, що не зможу когось витягнути. Адже я така маленька, як я буду рятувати наших бойових "рексів"? Але, як тільки ми приїхали, страх відійшов. Почалась робота", – розповідає Бембі.

Вона працювала на стабілізаційному пункті, евакуйовувала поранених, допомагала у медроті. Часто працювали на межі можливого. Окрема історія – її водій еваку. Молодий хлопець, що боявся крові й медицини. Але все одно треба було працювати. 

фото: 2 Галицька бригада НГУ

"Стою над ним, кажу: "Ходи сюди". А він мені: "Ні, я боюся". А я: "Доведеться!" Під кінець ротації сам вдягав рукавички і казав: "Шеф, керуй", – розповідає гвардійка.

Повернулася зі сходу з новими зморшками і наслідками вибухової травми

Одного дня медики потрапили під авіаційний удар. Російський літак скинув на них дві бомби. Другий вибух оглушив її. Дзвін у вухах, нудота, в очах темно. Але перша думка – чи все добре з іншими? Вона зібралась, перевірила всіх, і тільки тоді дозволила собі трохи притихнути. Пропонували евакуацію, але Бембі відмовилась і залишилась з підрозділом.

"Я повернулась зі сходу з новими зморшками, кількома сивими волосинами і наслідками вибухової травми. З боку, все ніби нормально: руки, ноги цілі. Але є безсоння, болі, шум у голові. І це надовго", – говорить Оля.

Зараз вона навчає інших, передає досвід і свої помилки, щоб інші їх не повторювали. Каже, головне – зберегти здоров’я і життя.

"Я хочу, щоб ті, хто їде на фронт, мали шанс повернутися здоровими. І щоб мали сили жити далі", – каже медикиня.

Ольга виховує сина. Першокласник пишається своєю мамою, яку впізнають у місті поранені і врятовані жінкою бійці.

фото: 2 Галицька бригада НГУ

Час від часу їй важко. Але коли опускаються руки, вона згадує той день у лютому 2022 року: присягу, холод, людей. І себе – ще розгублену, але сповнену надії, рішучості і прагнення ніколи не зрадити українському народові.

фото: 2 Галицька бригада НГУ

Читайте також: "Це визнання нашого досвіду": 125 -та бригада ТрО стала важкою механізованою