Панк на війні: Річард Лойс про фронт, дрони й музику

Річард Лойс — звукорежисер і фронтовий оператор БПЛА. У розмові з Андрієм Жолобом у проєкті "Без броні" на FM Галичина він ділиться, як музика допомагає йому не ламатися під час війни.

Уявіть собі: у війську служать не тільки хлопці з віддалених сіл, а й музиканти, айтішники, митці. І сьогоднішній гість — один із них. Знайомтесь: Річард Лойс.

Привіт. Це моє справжнє ім’я, не позивний.

А який у тебе позивний?

 Лось.

Слухай, нормальний позивний. Розкажи про себе — як ти потрапив у військо, коли саме, і де зараз служиш?

Потрапив у військо 26 лютого, на самому початку повномасштабного вторгнення. Я і мій товариш просто не витримали — і пішли до військкомату. Штурмували його, можна сказати. Так ми потрапили у другу Галицьку бригаду Національної гвардії, нашу львівську. І з того часу служимо, виконуємо завдання на Покровському напрямку, а також у Львові.

Як саме ти потрапив до Галицької бригади? Це було за бажанням?

Це була чиста магія. Я не мав строкової служби. Прийшов до військкомату, щоб зробити військовий квиток. Того дня формували 80-ту бригаду. Зловили майора, почали просити, щоб нас із другом не розділяли. Він сказав: "Зроби військовий квиток, увечері приходь". Я зробив. Він відкрив документи мого товариша — той до того служив у частині 3007 Нацгвардії. Майор каже: "О, є місце для вас. Приходьте з речами завтра на 09:00". Так ми й потрапили до Нацгвардії. А наступного дня вже формували 24-ту бригаду. Отакий збіг.

Ти вже маєш сержантське звання? Чи ще солдат?

Поки що солдат. Востаннє виїжджав на бойове як старший групи.

А зараз ти у Львові. Це відпустка чи…?

Це ротація. Я знаю, слово "ротація" не люблять у ЗСУ, вважають, що такого не існує. Але в нашій бригаді вона є. Ми чергуємо службу на сході й у тилу.

Читайте також: Пілот Мі-24 Сергій Тітаренко: від першого бою в Конго до падіння під Слов’янськом і створення центру абілітації

Ти повернувся до того, що любив до війни — музики. Розкажи про це.

Я давно займаюсь музикою, був звукорежисером. Це моє — це мій якір. Навіть під час бойових завдань музика давала мені відчуття дому, того, що маю куди повернутись. Я не жив війною — я жив тим, що буде після неї. Мій командир колись сказав: "На війну поїхати й загинути — найлегше. Вижити, повернутися, перекрити дах — ось справжнє завдання". Це закарбувалося в мені.

Що тобі давало розрядку під час служби?

У тилу — музика. Я ж служу у Львові, намагався приділяти їй час. А під час бойових виїздів повністю зосереджувався на роботі. Я оператор БПЛА.

Які напрямки?

Покровський. Наша бригада там з 24 лютого. Та й загалом на Донеччині ще з 2014 року.

У тебе є гурт. Розкажи про нього.

Гурт називається "Уляна ДельРей". Ми зібралися восени 2020 року. Граємо поп-панк, панк-рок, додаємо інші стилі. Є ще один учасник з бойовим досвідом — наш колишній гітарист. А ще турменеджерка недавно підписала контракт, служить у Третій штурмовій бригаді.

Як ти ставишся до цивільних, які не служать? Було якесь внутрішнє протиріччя?

Було важко. Перші два роки не міг нормально спілкуватись із соціумом. Мав багато запитань — до людей, до себе. Потім зрозумів, що ці емоції шкодять мені. Після ротації звернувся до психіатра. Саме психіатра, не психолога. Мені треба було зрозуміти, що зі мною. І це мені допомогло.

Як зрозумів, що треба звернутися?

Бо я не вживаю алкоголю чи інших речовин. А стан був неприродний. Це шкодило мені, моїм стосункам. Почав із психолога, він скерував до психіатра. І так, це нормально. Ми всі трохи поламані. Але допомога — це необхідність.

Чого навчив тебе досвід війни?

Я тепер оператор дрона. Можу хоч весілля знімати (сміється). Можу скидати букет замість гранати.

Як підтримуєш себе у формі як музикант?

Важко. Після перерви кілька днів просто вчишся знову грати. Моторику треба відновлювати. Це не велосипед.

А які були найбільші страхи перед першим виїздом?

Втратити дієздатність, стати тягарем для близьких. Із досвіду — багато цивільних думають, що як тільки потрапляють на фронт, їх одразу вбиває. Це не так. Але страх сильний.

Що думаєш про комунікацію між ТЦК і суспільством?

Це недопрацювання влади. І цим скористались у ФСБ. Більшість конфліктів — людський фактор. Бракує й поваги з обох сторін.

Ти зараз відчуваєш повагу до себе як військового?

Раніше мріяв про квіти й паради. Зараз ні. Я не шукаю цієї поваги. Я знаю, навіщо я тут. Щоб захистити те, що люблю.

А після війни залишишся у війську?

Були такі думки. Але панк не для заробітку. Я повертаюся до музики.

Чому, на твою думку, панк-сцена не злітає в Україні?

Бо нас спопсили. Радянщина + сучасна попса. Панк — це правда, а вона не всім зручна.

Побратими слухають твою музику?

Так. Навіть шеврони просили. Командир слідкує за концертами. Це приємно.

Читайте також: В першу чергу я боєць, а вже потім медик. І я досі боюся - це нормально. Історія бойового медика Ярополка Пшика