“Дуель зі смертю”. Гвардієць на псевдо Часник про оборону Покровська, ворожі штурми і гранату для окупанта

За відвагу в стримуванні ворога під час боїв на Покровському напрямку, гвардієць Часник отримав відзнаку: “За доблесну службу”.

Василь не любить говорити про війну. Зазвичай відповідає коротко: 

“Та що про неї можна сказати? Там нічого приємного чи цікавого немає”. 

Проте іноді в деталях описує бойові дії. Згадує про дружбу й підтримку побратимів, розповідає про підступність ворогів. Про бої поблизу Покровська Часник розповідає найбільше.

“Ворог безперервно атакував. Ситуація загострювалася через те, що противник постійно підтягував резерви. Складалося враження, що росіяни, яких ми “подвухсотили”, якимось чином підіймаються, як зомбі, й повертаються знову. Важко повірити, що бувають такі буквальні м’ясні штурми, поки на власні очі не побачиш, як ворожа піхота просто йде на вірну смерть”, — згадує Василь. 

Позиція, яку утримували гвардійців, була для росіян кісткою в горлі. Вони постійно намагалися знайти слабке місце в обороні. Бувало, що неймовірними зусиллями і з величезними втратами, окупантам все ж вдавалося наблизитися до наших захисників. Одного разу вони підійшли майже впритул.

“Ми зрозуміли, що вони хочуть нас оточити. Почалася, фактично, дуель зі смертю. Ми чули їхні голоси, як вони перегукувались, координували своїдії. Пробували закинути нам гранати, труїли газами. Моє серце, звісно, калатало, та руки працювали на автоматі, в прямому і переносному значенні. Ми не хотіли здаватися. Ми хотіли жити. І ми відвоювали своє право на життя», – розповідає Василь.

Він пригадує момент, коли почув поблизу однієї з бійниць, як росіяни планували закинути гранату в бліндаж гвардійців. Якби їм це вдалося, ситуація була б катастрофічною. Тому Василь вирішив діяти на випередження.

“Я чув, як вони говорили про гранату. Зрозумів, що часу обмаль, і чекати не можна. Я взяв власну гранату, висмикнув чеку, відкрив заслінку і буквально запхав її за бронік росіянину. Більше ми їх не чули”, – згадує Часник. 

Інший штурм, який Часник пам’ятатиме довіку, він називає “комбінованим”, через велику кількість засобів, які використовував ворог. 

“Спочатку нас закидують газовими шашками. Одночасно їхні безпілотники облітають позицію і відпрацьовують, коли помічають будь-який рух. Вже потім починається штурм піхоти. Коли нам закинули “дими”, навіть у протигазах стало важко дихати. Щоб полегшити ситуацію, я підходив до дверей бліндажа і намагався їх відкинути якнайдалі. Треба було рухатися блискавично, щоб не потрапити під дрон”, – розповідає гвардієць.

Війна дає можливість переоцінити життя до найменших дрібниць. Що здавалося важливим у мирному житті, там стає абсолютно непотрібним. І навпаки – те, на що в мирний час не звертаєш уваги, на передовій може стати вирішальним, говорить Часник. Ці банальні істини здаються очевидними, але по-справжньому ти їх розумієш, коли проживаєш на власному досвіді. 

“Одного разу я зловив ступор. Заціпенів, ніби паралізований. І добре, що поруч був побратим, мій земляк – Валентин Карпінець. Він просто сказав мені: “Чоловіче, давай! Все буде добре! Ми прийшли сюди разом – і вийдемо звідси разом!” Після цих слів мене відпустило. Під час бою вже втягнувся, і ми не посипалися. Ворог відкотився”, – згадує Василь.

В одному з боїв він отримав поранення в шию. На щастя, куля не зачепила важливих органів.  Біль відчув вже коли відбились, і адреналін трохи відпустив. “В перестрілці не відчував, що мене зачепило. Треба було працювати”, – пояснює Часник.

Гвардієць розповідає, що в екстремальних умовах важливо знати, як себе опанувати. Його джерело сили і спокою – це думки про дім і найрідніших.

“Коли було найважче, я повторював собі: “Заради кого я тут? Я в лавах Cил оборони захищаю свій дім, свою сім'ю, свою дружину і синів. Попри все, я маю до них повернутися. І це буде можливим тільки тоді, коли ми захистимо нашу незалежність”, – підсумовує командир відділення 2 Галицької бригади.