Від Ла скали Скарбека до шедеврів сцени: 183 роки історії театру Заньковецької у Львові

Про культурне серце Львова розповідає "Еспресо.Захід".

Театр Скарбека відчиняє двері

Фото: Театр ім. Марії Заньковецької

Ця будівля стала унікальною для Львова XIX століття. Будували галицький Ла Скала упродовж 6 років – із 1836 по 1842. А головним інвестором проєкту став знаний на той час львівський підприємець, меценат та авантюрник граф Станіслав Скарбек, який ідею театру виношував близько двох десятиліть.

Оскільки будівля мала постати на місцевості зовсім поряд із Полтвою, то підхід до робіт вимагав особливої уваги та вправних рішень. Граф хотів зробити усе якнайякісніше, тому зі своїх володінь привіз тонни дерев: щоб  основа була  міцною та безпечною, в землю довелося вбити 16 тисяч дерев’яних паль.

Оригінальний проєкт майбутнього театру створили архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. Зокрема, Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови залу для глядачів. У результаті приміщення вийшло у формі підкови. Як з партеру, так і з лож був продуманий чудовий огляд сцени. Ба більше, знатні гості театру, які власне й займали ложі, не лише бачили усіх, але й вигідно демонстрували себе.

Попри те, що граф днював та ночував на будові, уважно стежачи за всіма витратами, грошей усе ж забракло. Тоді Скарбек знову ризикнув та заклав під величезну позику власні маєтки. І не прогадав.

Фото: відкриті джерела

Новозбудований театр мав 1460 місць та 54 ложі, а оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Окрім того, для гостей Львова він пропонував можливість відвідати крамниці, пекарню та кондитерську. Мав спеціально облаштовані кімнати для хворих, а також власний комфортабельний готель із розкішними кімнатами, поруч з якими облаштували їдальню та ігрові кімнати.

Отож, 28 березня 1842 року театр Скарбека нарешті відчинив свої двері перед глядачами виставою "Життя як сон" за п'єсою австрійського драматурга Франца Ґрільпарцера. Тим часом першим комерційним успіхом театру стала вистава комедіографа Александера Фредра "Дівочі обітниці". 

Загалом перші 50 років після відкриття будівлі були "золотою ерою" у діяльності як самого театру (приміщення), так і театральних труп, що тут виступали. Творіння Скарбека стало не лише осередком мистецтва у тогочасному Львові, але місцем світських зустрічей, розваг та навіть пошуку наречених. Сам Станіслав Скарбек не просто дбав про своє дітище, а жив ним і в ньому, мав тут свій кабінет та апартаменти. Він був не просто директором театру, але й вибирав репертуар і навіть ставив вистави. У той період на сцені були популярними постановки за творами Фредра, також ставились твори Адама Міцкевича й Юліуша Словацького, і знані в той час австрійські та французькі комедії.

Зміна діяльності: від театру до філармонії та гастрольної сцени

Коли 1900 року побудували Львівський оперний театр, на той момент він називався Великим міським театром, Театр Скарбека став приміщенням філармонії і сценою для виступів гастрольних труп чи окремих театральних зірок того часу, які часто приїздили до Львова.

Зокрема у цей період на сцені театру Скарбека неодноразово виступала гастролей славетна польська акторка Гелена Моджеєвська. Тут побували такі знамениті артисти, як Олександр Моїссі, Сара Бернар, Ніколо Паганіні та інші. Навіть перша трупа японського драматичного театру під керівництвом Йоко Ганако, яка побувала на гастролях у Берліні та Лондоні у 1908 році виступала саме у приміщенні Скарбека. 

У такому напрямку розвиток мистецького життя будівлі відбувався ж до нетривалої радянської окупації, включно з 1939 року. А під час Другої світової війни німецька адміністрація у Львові в Театрі Скарбека організувала філармонію на стаціонарній основі. І цей етап життя Скарбекового скарбу закінчився разом із відходом німців та новою окупацією совітами.

Театр Скарбека стає театром імені Марії Заньковецької

Фото: Театр Заньковецької

Сама трупа театру Заньковецької зародилася у Києві у 1917 році і встигла поїздити різними містами перед тим, як оселитися у Львові 1944 року, після другої радянської окупації міста колектив перевели сюди урядовим рішенням.

Упродовж років своєї роботи команда змінювалась, вдосконалювалась, переживала різні складнощі та створила чимало вистав. Наприклад, активно збільшувалася кількість постановок завдяки головному режисеру Борису Тягну, який був учнем школи видатного Леся Курбаса. У той період в репертуарі театру з’явились вистави "Вій вітерець" Яніса Райніса, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" Марка Кропивницького, "Лісова пісня" Лесі Українки, "Гамлет" Вільяма Шекспіра та "Фауст і смерть" Олександра Левади. Легендами стали постановки "Невольник", "Сестри Річинські", "Суєта", "Хазяїн”, а також вистава, яка тріумфально пройшла понад 600 разів, – "Марія Заньковецька".

У 1957 році до команди доєднався видатний сценограф Мирон Кипріян, який фактично присвятив театру Заньковецької усе своє життя, ставши 1963 року його головним художником. Кипріян поєднував європейське мистецтво та осмислення національної форми, ідеї й традиції, з легкістю творячи фантасмагоричні образи, граючись метафорами, аби занурити глядача якомога повніше у світ драматургії.

У 1972 році театр отримав звання академічного, також упродовж 70-х років колектив поповнився плеядою молодих акторів, серед яких були й Олександра Бонковська і Тарас Бобеляк.

А 1987 року театр очолює відомий режисер Федір Стригун. Упродовж багатьох років роботи з'являється чимало його постановок, які здобувають популярність серед львівських глядачів та гостей міста. Саме в той час до репертуару повертаються твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою. 

"Вистави Федора Стригуна, як художнього керівника заньківчан, несуть риси, притаманні його акторській вдачі – теплі токи його серця, сповідують щирість. Режисер володіє, мабуть, найдорогоціннішим у цій професії – талантом психолога і педагога, сучасним художнім мисленням, яке враховує непересічні традиції часів минулих", – писав свого часу про роботи Стригуна український театрознавець Валерій Гайдабура.

Зі здобуттям незалежності України до театру теж прийшли зміни, поряд із осередком мистецтва він став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв. Простір відчинив свої двері для різних груп та об’єднань, поряд із виставами, запрошуючи на вечори, лекції та різні акції.

В січні 2002 року Президент України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Тим часом Федір Стригун залишався із театром аж до 2019 року.

Театр Заньковецької оновлення

Театр Заньковецької, Львів, Фото: Олена Чернінька

У червні 2023 року новим очільником Театру імені Марії Заньковецької став Максим Голенко. У планах нового керівника одразу ж було запросити до постановок на заньківчанській сцені провідних українських та зарубіжних режисерів. І він почав це втілювати.

"Налаштований заходити дуже обережно, щоб моя історія з цим театром була поступовою і ніжною. Але дуже хочу, щоби в форматі нашого театру слово "національний" таки відповідало найвищим мистецьким стандартам. А тому з наступного театрального сезону візьму на себе відповідальність за якість того, що йтиме на заньківчанський сцені", – сказав він перед початком роботи.

І вже наприкінці жовтня 2023 року у театрі відкрили нову сцену "Стрих", орієнтовану на неформатні та експериментальні постановки. Першою постановкою тут стала вистава "Доця" за романом Тамари Горіха Зерня. Крім того, під керівництвом Максима Голенка відкрили ще Блакитну залу, а також оновили Камерну сцену.

Загалом упродовж театрального сезону 2023/2024 було презентовано 13 нових вистав. Серед них пластична вистава за романом-антиутопією Джорджа Орвелла "1984 OCCUPATION", яку зрежисувала Бєлозоренко (у ній режисерка трактує сюжет знаменитого роману крізь призму подій російсько-української війни) та також побачити на сцені театру глядачі мали нагоду виставку "Я, "Побєда" і Берлін" за твором Кузьми Скрябіна і режисурою Вероніки Літкевич та інші.

Тим часом 21 вересня 2024 року відбулася прем'єра мюзиклу "Чарлі і шоколадна фабрика" – це перша постановка на українській сцені відомого твору Роальда Дала.

Фото: Театр Заньковецької

"Ця постановка стала для нас своєрідним викликом, – поділилася із журналісткою "Еспресо.Захід" Яриною Коваль думками напередодні режисерка вистави Наталія Сиваненко. – Адже це мюзикл, музично-пластична вистава. І нам довелося вчитися тут і зараз вплітати нашу форму існування драматичного театру в музику і відповідну пластику. І це було справді неймовірно цікаво, коли не ти сам, а музика веде за собою, щоб розкрити історію ще глибше".

А найновішою прем'єрою театру Заньковецької стала вистава "Камінний господар" за п’єсою Лесі Українки у постановці режисера та художника Сергія Маслобойщикова, який на львівській сцені ставить вперше. Презентували виставу 22 березня 2025 року. Костюми до вистави створила Даниїла Колот. Художниця, яка раніше запропонувала чудові рішення на сцені заньківчан у таких виставах, як "Земля" та "Сірано де Бержерак". Балетмейстер вистави – Олексій Бусько, художник світла – Руслан Березовий.

Тим часом до кінця сезону театр обіцяє ще три прем’єри на різних сценах.